Перед 25-ти роками
Наслідки погрому австрійської армії над Гнилою Липою.
Останні дні серпня 1914 року записались на сторінках всесвітньої та української історії великою битвою між російськими та австрійськими військами у Східній Галичині над Гнилою Липою. Від 26. серпня 1914. р. починаючи, населення нашої країни переживало не хвилини і не години, але цілі дні та ночі спочатку тривогу, опісля жах воєнної хуртовини, що шаліла на нашій нещасній землі.
У битві над Гнилою Липою станули були проти себе величезні армії: з російського боку 292 піхотних куренів, 162 ескадрони та 750 гармат, по австрійській стороні 115 куренів, 91 ескадрон та 376 гармат. Відношення сил було 3:1. Та не тільки числом, але також воєнною практикою, набутою у війні з Японією в 1904 році, російська армія значно перевищала австрійського противника.
Коли австрійські корпуси, що були під командуванням ґенерала Брудермана, 26. серпня на цілому фронті рушили до наступу проти росіян, що заняли було австрійське Поділля, то вони не тільки не змогли стримати російського переможного наступу, не тільки воюючи перестарілими методами, лишили на полі битви тисячі трупів, десятки тисяч полонених та багато військового знаряддя, але попали ще в таку паніку, що за два дні знад Гнилої Липи опинилися аж під Львовом. Попереду всіх втікачів, поширюючи серед інших військових частин несамовитий переляк, неслися вітром на „задні позиції” дивізії зложені з… расових мадярів. Тільки нездарности російської розвідки, яка думала, що має перед собою не цілу армію, тільки передні сили австрійців, 3-тя австрійська армія вспіла таки урятувати частину своїх сил і засобів та дістатися на спокійні ще передмістя Львова.
Комендант російської армії на фронті Гнилої Липи ґен. Іванов зорієнтувався в дійсному становищі доволі пізно і щойно 30. серпня дав приказ своїм військам здоганяти розбиті австрійські дивізії. Наступ відбувся величезними силами: даремно пробував стримати російські полчища 12-й австрійський корпус. Знову як над Гнилою Липою, так і тепер розчарували своєю трусістю мадярські вояки. 1. вересня в одній мадярській бриґаді під Львовом вибухла серед гонведів така паніка, що цілий корпус мусів кинути фронт, подавшись у слід за мадярами, які ганебно покинули свій боєвий відтинок і таким чином захитали цілим підльвівським фронтом. З історії Українських Січових Стрільців знаємо, що в тих днях паніки у Львові, коли вулицями міста мов біснуваті втікали пішки, на возах та кінно мадяри, проти москалів вирушили бути частини наших стрільців. Хоч лихо озброєні, вони не злякалися, не втікали і точно виконали приказ.
Уся стратеґічна штука, вихвалюваного військовими письменниками шефа австрійського ґенерального штабу Конрада Гецендорфа, нічого не помогла. Всі спроби австрійського опору з метою захисту галицької столиці не повелися – 3. вересня росіяни вмашерували до Львова. Такі були наслідки великої невдачі австрійської армії над Гнилою Липою.
По 25-ти роках галицька суспільність знову стоїть перед іспитом долі, бо воєнна загроза з вини Німеччини знову нависла над Европою.
