Архів старих газет
 ---------------------------------------------------
www.oldnewspapers.com.ua
Ціна 2гр.
 ---------------------------------------------------




Кеймбрідж – рай студентів

Ю. Л-ИЙ.

Ми хочемо миру!

На відміну коротке політичне інтермеццо. В часі, коли ввесь европейський континент живе маривом війни, в Анґлії, бодай у Кеймбрідж пацифізм прибирає на силі. Його не треба розуміти як якусь велику ідею (бо ці гарні слова залишають анґлійці Европі), а основа його це анґлійський консерватизм. До всіх сучасних рухів в Европі ставляться анґлійці здавалось би байдуже. „Недовіря до головних ідей – пише Інґ у своїй „Анґлії”, часто слідне в нашій історії. Нас не захопили хрестоносні походи, ми придивлялись радше до французької революції, марксизм зробив на нас мале вражіння, а большевизм захопив тільки духових маніяків.” Тому і тепер виявом того „лишіть нас і світ у спокої” є пацифізм. На війну дивляться тут всі як на якийсь чудернацький ритуал музеальної вартости, який все ще залякує Европу.

Правда, анґлійська пацифістична пропаґанда серед нас – чужинців не дуже успішна, а все-ж один приклад з життя, з яким я зустрівся, може застановити неодного.

Це було по „ґарден-парті” в Крайст-Колєджі, коли то один анґлійський студент відкрив мені свої пацифістичні симпатії та заявив, що він відмовиться йти до війська. Про такі випадки я чув давніше, та ніколи не міг їм няти віри. І коли на моє питання, чи він буде боронити свого краю підчас війни, я дістав відмовну відповідь, на хвилину всі наші континентальні ідеї про закон боротьби розвіялись і щойно, коли виявилось, що мій знайомий – квекер, ситуація трохи вияснилась.

Одна з засад тої реліґійної секти це пацифізм. Та не тільки квекери пацифісти, це настрій загалу.

Треба ще згадати вечорі в студентських клюбах, де що-вечора продовжуються кампанії проти фашизму та Третьої Німеччини. Та це нічого нового – куди цікавіше становище молоді до теперішнього анґлійського уряду і премієра. Вона гостро атакує його і називає про-фашистівським.

Та коли спитати: якого уряду вони хочуть, не можна від них дістати точної відповіді. З їх очей видно тільки повагу та віру у свою непохитну могутність.

Про неї вони говорять нерадо і вже куди скоріше про свій незрівнянний Кеймбрідж, тенніс. Найрадше слухають про якісь екзотичні для них краї на Сході Европи та їх звичаї.

Сірі будні.

Здається всім нагородила природа анґльо-саксонську расу, тільки забула поблагословити анґлійську землю, залишаючи її у вічному дощі та холоді, серед одноманітної рівнини і під хмарним небом. Тому і прогулькам в околицю Кеймбріджу бракує ввесь чар континентального літа і здебільша навіть нічого не видно ізза парою зайшлих вікон автобусів. Та нераз трапиться щось цікаве. От хочби катедра в Ілі. Іль – це містечко Кромвеля і славної катедри. Серед понурої природи здіймається високий божий храм, простий і величавий своєю архітектурою. Крізь великі барвні вітражі паде світло на стрункі ґотицькі фіґурки… без голов. Це слід часів Кромвеля і пуританів, коли винищувано в церквах всі статуї і шиби. В самому містечку оглядаємо маленький дім великого Олівера. Наш анґлійський професор оповідає про цього єдиного диктатора в історії Анґлії та про його славу в народі, як носія нових ліберальних ідей.

Зрештою все одноманітне: краєвид і села, чи точніше містечка. По обох сторонах дороги денеде управна рілля, а денеде тільки зелена левада. В Анґлії дуже багато неуправленої землі, бо збіжжя куди дешевше спроваджувати з Канади. Тимто в Анґлії так багато спортових площ і теннісових грищ. Зрештою це край, де тільки 20% населення живе на селі.

Серед дощу докочується автобус у Кеймбрідж. Це час, коли навіть не можна грати в тенніс, може ідеальний час до науки. Та між багатьома своїми питомими звичаями, обовязує в Кеймбрідж також „ті – тайм”, „час на чай”, наш підвечірок.

Це час товариських гутірок.

Мій приятель запрошує мене і частує китайським чаєм, заявляючи тим свої про-китайські симпатії. В сутінку, перед ватраном, пірнувши в бездонні фотелі, ми говоримо про що тільки молоді люди можуть говорити. Про політику і страви, про пресу і дівчат, про Кеймбрідж і широкий світ.

Хтось починає розповідати дотепи з Кеймбрідж, які можуть мати сто років та ще нині всі сміються з них голосно. І нераз у тих дотепах можна багато пізнати з душі того студентського містечка.

От хочби дотеп про професора, що „не признавав” студенток. Свої виклади він починав завсіди словами „джентельмен”, не звертаючись зовсім до присутніх дівчат. І коли при кінці семестра трапилось, що на викладі були самі дівчата і тільки один студент, він почав виклад словами „сер”.

Це найкраща характеризація цілої проблеми навчання для дівчат у Кеймбрідж. Гарний пол мусів вести довгу боротьбу за свої права в Кеймбрідж і хоч нині є вже там два жіночі коледжі, то таки студентка не дістає з кінцевим іспитом означеного ступня, тільки його титул. Це формалістика, але найкраще свідчить про анґлійський консерватизм і про те, як нерадо вони щось зміняють.

Останні дні.

День за днем пливе наше життя в Кеймбрідж. Без огляду на невпинні дощі воно живе і барвне, та щойно коли зближається кінець побуту, погода усталюється і тепер головною атракцією стає річка Кем. Вона тепер повна всіляких човнів. Більшість з них це особливий рід, що створив єдиний спорт – павтінґ. Човен без весел, тільки студент у поставі ґондолієра попихає його вперед дрючком. З деяких човнів чути музику із кружків. У горішньому бігу ріки можна відшукати улюблене місце Байрона, який зрештою тут не дуже популярний. Найліпший доказ на це – відповідь льокая одному цікавому на питання, де кімната Байрона: „Мені прикро, але я направду не знаю цього пана. Може він тепер на феріях”.

Студент з Кеймбрідж не обтяжений чужинецьким балястом всезнайства. Йому це байдуже. Таксамо йому байдуже, чи колись за кілька століть чужинці будуть питати за його кімнатою.

Він, як і ті тисячі його товаришів, що століттями проходили крізь ті колєджі, відкидає всякий романтичний сентимент і голословні фрази. Зате в його крові свідомість своєї гордої раси каже вести йому життя радісне і тверезе, повне праці і веселости. І в цьому Кеймбрідж справді – рай для нього. 

Copyright 2010-2015 oldnewspapers.com.ua
pressaxix at gmail dot com
 designed in Happines.in.ua