В трамваю
Трамвай спинився на хвилину і прийняв якогось добре „завіяного” пасажира (це було ще перед забороною продажі алькоголю!). Пасажир викарабкався на площину і відсапнув:
- Фу!
На рамені в нього сидів маленький цуцик незнаної раси, якась мішанина бульдоґа з оселедцем. Розглядався цікаво довкола і час до часу лизав свого пана в вухо.
- Маєте, пане, папіроску? – звернувся власник пса до мене.
- Прошу.
- Дякую. Але ми так вишасталися, що на папіроски вже не стало.
Думаю, певно був у компанії, видали всі гроші… Що ж… Буває…
Мій сопутник молодий чоловік, у синій блюзі, на голові кашкет, руки спрацьовані, темні, ніби шлюсар, ніби монтер.
- Покликали мене до війська! – пояснив мені ситуацію. – Ну, щож, як іти то йти – мені то фук. Як треба битися, то треба. Але… – і тут його голос перейшов з „дур” на „моль” – з ким я його зіставлю, на кого я його лишу?!…
- Кого? Батька, брата?!
- Не маю.
- А когож?
- Його! – і показав на цуцика. – Вже два дні прощаємось. Вчора ходили, нині знову пішли до ресторану. Зїли, випили добре, тільки – уявіть собі – пся креф не було ковбасок. Поховали вже, поховало б їх на Личакові. А він так ковбаски любить. І де я його, пане, оставлю?! Кажіть, де?!
- Може в когось із знайомих?!
- Знайомі! Вони добрі підчас мира. Тепер кожний до себе горне, а для мого Бобка, Бобця, Бобуся…
І прослезився.
Прийшла котрась там зупинка і молодий пасажир висів. Хитким кроком підійшов до поліціянта і щось говорив до нього. Видно, теж просив поради в своїм горю, бо раз-у-раз показував на пса і сумовито кивав головою.
Я перейшов до середини воза і попав там на іншу розмову.
Розмовляли дві якісь пані.
- Прошу пані, як почали писати про летунські наступи, як почали копати рови, думаю – зле. Може біднятко пропасти. То я його з чоловіком на село.
- Добре пані зробили. Все то на селі і скорше все можна дістати і таки на випадок чогось безпечніше.
- Певно. А він так страшно курятину любить. Де я йому курятину тепер дістану!
- Хто, муж?
- Ні, мій малий.
- А кілько має рочків?
- Три.
- Так, так. А мама осталася на господарстві…
- О, ні його мама минулого року здохла.
- Здох?…
- Так, носатку дістала.
- А хтож то той ваш малий?
- „Фіфі” – чистий мальтійський пінч. Казав мені один ветеринар, що такого в цілім Львові нема. Ах, що то за песьо!…
Галактіон Чіпка.
———————————————-
Українець вживає виключно туток КАЛИНА
бо вони смакують, добре згаряють і є свої!
———————————————–
Слюсарські зведення
М. ФІШЕР
Львів, ул. ФИЛИПА ШЛЯЙХЕРА 6.
(давна Шпитальна 38). Ч. тел. 257-10.
Виконують роботи конструкційні, будівельні
артистичні як також залізні сходи.
Осібний віддів залюзій з бляхи фалистої-сталевої, розсуваних крат і прозорих залюзій.
—————————————————
Мундурки студентські і убрання до міри поручає
ШАПІРА, Личаківська 1, Львів
——————————————-
Бібліотека „ДІЛА”
ВОЛОДИМИР БІРЧАК
НА НОВИХ ЗЕМЛЯХ
повість
Доля еміґранта у Чехословаччині. Дія в Карпатській Україні. Боротьба за право громадянства і нову землю.
Ціна 2.50 зол.
Дістанете у Видавництві „Діло” або у всіх книгарнях краю.
