Де будувати газетну фабрику
Темпи розвитку всього народнього господарства СРСР, в тому числі й поліграфії, поставили перед останньою завдання обслужити й повнотою забезпечити культурну революцію.
Поліграфічна база України й, головним чином, її столиці, м. Харкова, вже на сьогодні стоїть перед питанням неможливости повнотою обслужити повсталу потребу та природній попит на поліграфічну продукцію.
Застареність конструкції і великий знос, головним чином, ротаційних машин не забезпечують своєчасного виходу столичних газет і створили для низки газет дійсно тривожне становище з їхнім нормальним виходом взагалі. Досить незначної аварії і 6 газет, що друкуються на одній з ротаційних машин друкарні ім. Блакитного, можуть припинитися виходом того ж дня.
Все це говорить за те, що будівля нової газетної фабрики цілком наспіла і її треба розпочати негайно.
Треба відзначити, що проєктування фабрики загаялося. Не було взято відповідного темпу. Не було остаточно вибрано місця будівлі. І ось тепер, коли ми вже стали перед питанням почати практично будівництво, ми ще на сьогодні розмовляємо про місце будівлі.
Для газетної фабрики район міста має величезне значіння.
Для газетної фабрики є обов’язковим:
Близкість до центральної залізничної маґістралі, пошти й телеграфу.
Місць, що їх намічено на сьогодні – чотири: 1) на Клочківській вулиці №№43, 45, 47, 2) на Пушкінській вулиці №34, 3) район заводів ДЕЗ, ХТЗ і 4) ріг вулиць Червоноармійської і Слов’янської (проти нового поштамту на Привокзальному майдані).
Щоб остаточно зупинитися на одному з перелічених місць будівлі, потрібна й громадська думка столиці, широко висвітлена в пресі, тим більше, що за проекто ВРНГ УСРР ця будівля коштуватиме 4 1/2 міл. карбованців, що з них на будівельні роботи піде понад 2 міл. карбованців.
Газетна фабрика має випускати 22 щоденних і нещоденних газети з річним тиражем до 1 мільярда 50 мільйонів прим. і до 100 журналів з річним тиражем до 150 міл. відбитків, не рахуючи багатотиражних заводських газет.
Сировини (паперу та фарби) на рік буде потрібно до 25,5 тисяч тонн. Перевіз цієї сировини, залежно від району розташування фабрики, може визначитися до 150 – 200 тисяч карбованців.
Переходячи до питання про місце будування фабрики, треба сказати, які ж позитивні та неґативні сторони перелічених ділянок для будівлі.
Ділянка на Клочківській вулиці, беручи на увагу вільну площу землі й перспективи дальшого розширення фабрики, цілком підходить, але територіяльно не все гаразд: вона віддалена від центрального вокзалу та поштамту і, крім того, треба буде знищити два 2-х поверхових житлових будинки, що мають понад 50 квартир, а це потребуватиме зайвих витрат і створить ускладнення з переселенням мешканців. До того ж, за умовами ґрунту треба буде забивати палі, на що витрати, за матеріялами ВРНГ, складають орієнтовно 166 тисяч карбованців.
Ділянка на Пушкінській вулиці за ґрунтом не вимагає витрат на забивання паль, але територіяльно зовсім не підходить, бо дальша перспектива розширення міста в бік Держпрому збільшить рух: пасажирський на вулиці Карла Лібкнехта, а на Пушкінській – вантажний. Вузькість Пушкінської вулиці не дозволяє вільно приставляти вантаж і вивозити готові вироби ще й тому, що тут головна трамвайна колія до міськпарку й Держпрому, отже все це говорить за те, що ця ділянка зовсім непридатна.
Ділянка в районі заводів зовсім не підходить, не зважаючи на ґрунт землі, бо вона віддалена від центральної залізничної маґістралі й поштамту, що викличе зайві витрати на транспорт і спричиниться до запізнення газет на ранкові потяги, а це непринятне для газетних видавництв.
Ділянка на розі вулиць Червоноармійця і Слов’янської найкраще місце для побудови газетної фабрики, бо всі найголовніші умови тут є: центральний вокзал і поштамт, що дасть цілковиту можливість здавати видруковану продукцію негайно через відповідний конвейєр безпосередньо до поштамту, а з нього на ранкові потяги; подача сировини також не вимагатиме зайвих перевантажень з вагонів і приставки автомобілями на фабрику: сировину можна буде подавати безпосередньо до двору фабрики й скату в підвал, бо є спеціяльна колія. Крім того, приставка готової продукції на вокзал і поштамт дасть на рік – 250 – 300 тис. карбованців економії на транспорті. Центральний телеграф буде поруч; треба обміркувати також питання про можливість розташування РАТАУ безпосередньо в будинку самої фабрики.
Будівельний апарат “Індустрою”, що будував поштамт, ще частково на місці й має достатній досвід у всіх особливостях ґрунту землі.
Газетна фабрика при збудуванні архітектурно-красивого будинку прикрашуватиме Привокзальний майдан.
Які перешкоди є на цій ділянці?
1. Термінове закріплення за ВРНГ УСРР цієї ділянки.
2. Перенесення складів ХАТОРГУ й ХЦРК до інших складів.
3. Здорожання будівництва через потребу забивати відповідні палі.
4. Перспектива дальшого розширення фабрики.
Чи можуть мати рішуче значіння вказані перешкоди? На нашу думку – ні, і не повинні мати.
Поперше тому, що за заявою авторитетних робітників комгоспу склади, розташовані в районі Червоноармійської, Слов’янської, Кацарської й Тюремної вулиць, протягом найближчих років передбачається знищити і, крім того, про архітектурне оформлення Привокзального майдану цілком резонно дбають як ОКРІНЖ, так і Комгосп, і в замітках у газетах “Комуніст” і “Вісті” за 29-І-30 р. це знайшло свій відбиток. Отже, партійні і радянські огранізації, погодившись з цією пропозицією, усунуть перешкоди щодо звільнення цієї ділянки.
Подруге. Здороження вартости будівництва цілком окупається економією від приставки та транспортування сировини й готової продукції, а коли взяти на увагу, що друга придатніша ділянка є ділянка на Клочківській вулиці, де також треба забивати палі, – то по суті будівництво не здорожується, а тому й тут немає перешкод.
Потретє. Через те, що Комгосп уже намітив звільнити вказану вище площу землі, це лише сприятливо розв’язує питання про перспективу дальшого розширення.
Нарешті, треба сказати, що скільки всі позитивні доводи говорять за доцільність побудувати газетну фабрику за Привокзальним майданом, то лише на цій ділянці і треба зупинитися й дістати допомогу від відповідних організацій в справі найшвидчого звільнення ділянки.
Будівельний сезон незабаром почнеться.
Чекаємо, що широка суспільність висловить у пресі свою думку щодо цього питання.
М. Пивоваров.
——————————————————————————————————————————————-
Вовк в овечій шкурі
1928 рік напруженої роботи партії та радянської влади на фронті індустріялізації країни, на фронті хлібозаготівель.
В цей час в с. Карлівка (Любецький Райвиконком, Пугачівської округи в РСФРР) глитай Пеньков розпочав активну антирадянську роботу. Він аґітував селян проти хлібозаготівель. Одночасно скуповував хліб для спекуляцій.
Глитай Пеньков за хлібозаготівельним пляном Любецького Райвиконкому повинен був дати 450 пуд. хліба. Але він чинить шалений опір органам радвлади. Хліба не дає, мовляв, самому нічого їсти.
А тим часом Пеньков приховав понад 1 тис. пуд. хліба. Крім того, він мав ще й таке господарство: 10 коней, 9 корів, 27 биків, 14 телят, 24 вівці та інший складний с.-г. реманент.
Любецький Райвиконком кілька разів повідомляв глитая Пенькова про те, що час віддати зайвину хліба державі. Та він на це не звертав уваги і далі спекулював хлібом.
Селянство Карлівки обурювалося глитайськими вчинками Пенькова. Воно разом з Любецьким райвиконкомом порушило перед судом справу Пенькова, як про ворожий елемент що не дає зайвини державі.
Суд засудив Пенькова на 1 1/2 місяці примусової праці та конфіскації 450 пуд. хліба на користь держави.
Постанову виконано.
Тоді “бідолаха” – глитай Пеньков надсилає листа своєму синові Пенькову, що затаїв своє клясове походження і служив пом. ком. чоти в Н-ському полку ОДПУ. В листі він скаржиться синові на своє “бідолашне життя”, мовляв, хліб ввесь забрали та ще суд до примусової праці на 1 1/2 місяці засудив.
Пеньков – син глитая, обурюється. Він спішною почтою надсилає листа до голови Любецького Райвиконкому:
“Здравствуй тов. председатель я хочу вас спросить о том, как получилось дело и за что моего отца арестовали на полтора месяца и положили штраф на 450 пуд. хлеба. На это я прошу вас дайте мне справку за что и почему, тогда буду ходатайствовать перед центром. Я этот вопрос выясню перед Ворошиловым и А. И. Рыковым. Я тоже имею власть до некотой степени, вы председатель Любецького РИК’а, а я член ОГПУ Украины”,
Цей обурливий лист синка глитая Пенькова разом з характеристикою його батька, Любецький Райвик надіслав до командування Н-ського полку.
За листом – короткий наказ:
- Звільнити Пенькова з лав Червоної армії, як клясово-ворожий елемент.
Пенькова в 1928 році звільнено.
Але Пеньков, колишній червоноармієць, продовжує свої авантурницькі дії. Він “ухитряється” записатися на Біржу праці. Глитайський синок довго не ходить безробітний, його відряджують чорноробом на Харківський Паровозобудівельний завод. Тут Пеньков починає брати “активну участь” в роботі заводських комісій, він навіть намагається пролізти до лав партії.
Але тут ворожі намагання цього авантурника викрили. Пенькова до лав партії не прийнято і завком в грудні 1929 року ухвалив зняти його з роботи.
Так скінчилася авантурницька робота Пенькова.
Цього замало. Червоноармійські організації разом з органами праці повинні зробити відповідні висновки – потрібно більше уваги, .. щоб не дати змоги діяти “вовкам в овечій шкірі”.
