Шлак
Шлак є невід’ємна частина металюрґійного процесу. Якої б хорошої якости не була руда, які б досвідчені робітники, майстри, інженери, — шлак все одно буде. Справа лише в тому, що можна той шлак, при бажанні, довести до можливого мінімуму і, таким чином, одержати метал максимальної чистоти, — і за необережності, за тюхтійства, коли всі при домні будуть ловити ґав, шлаку може бути стільки, що він може зіпсувати всю партію чавуну.
Топлення чавуну вимагає і великого уміння і великої практики. Треба вміти управляти тими складними хемічними процесами, що відбуваються в домні. Дивлючись по матеріялу, треба вміти дати правильні пропорції руди, коксу, флюсів, правильно подавати повітря і гази до домни. По одному тому, як домна «дихає», майстер повинен опреділювати, як іде у нього робота.
Майстер повинен знати свою домну. Знати всі її вади і бути готовим ліквідувати в один момент всі можливі з її боку «капризи» й несподіванки. Це вміння дається не зразу. Для того, щоб із домни виходив такий чавун, який можна було б одразу направляти до мартенів, для цього треба пройти багаторічну практику.
Але трапляються випадки, коли навіть у досвідчених робітників шлак проривається і псує всю продукцію. Ось чому наказ майстра: — «Держи шлак!» — має в доменному виробництві колосальне значення. Не вдержиш шлак, прорветься він, тоді біда, — він багато може нашкодити.
Шлак легкий, він плаває на поверхні розтопленої маси, його дуже легко можна відділити від металу. Досвідчений майстер по шлакові вам опреділить, — чи хороший у нього сьогодні виходить чавун чи ні. Коли поганий, то він вживає необхідних заходів. Взагалі, шлак небажана річ. Таким чином по шлакові можна опреділювати якість продукції і на мові доменних майстрів є навіть таке опреділення, як «хороший» шлак.
Але коли б ми надумали ці опреділення перенести на людей, то нам би довелось робити значні поправки. Справді, руда має різні домішки, що не дають ніякої користи і щоб їх відокремити і одержати метал, треба руду топити у високій температурі. В природі чисте самородне залізо зустрічається дуже рідко, і перед тим, як піти на зужиток, залізо переживає великий іспит вогнем. Єсть руди, де процент заліза дуже високий і робота на таких рудах дуже вдячна, а метал виходить дуже хороший. І є руди, бідні на метал; ними користуються лише тоді, коли нема кращих і при першій же можливості кидають.
Руда однакова на свій колір, але її хімічний склад дуже складний; вона получилась в результаті великих і довгих хемічних процесів. Пролетаріят теж має різні прошарки, його склад теж не однородній. Крім кадрових робітників, що становлять, так би мовити, становий хребет пролетаріяту, робітників, що пройшли велику виробничу й революційну школу, середь нього є елементи молоді, ще не досить загартовані, є елементи хисткі, є прогульники, рвачі, п’яниці і є, нарешті, навіть шкідливий елемент, що правдами і неправдами проліз на виробництво. Доплив робітничої сили з села теж часто приносить не зовсім надійний матеріял. Це людський шлак. Щоб його виявити, виділити із загальної маси робітників, треба, щоб робітнича маса на підприємстві пройшла через горно самокритики і тоді шлак неодмінно випливе на поверхню. Ось тут його і треба держати, не пускати, відводити окремим каналом в бік, щоб потом вивезти геть з заводу на купу, як вивозять звичайний шлак.
— Держи шлак! — це гасло, коли його прикладати до людей, говорить: — «Не пускай ворога на виробництво, на підприємство, не давай йому можливости шкодити і погіршувати якість продукції».
Коли чавун випускають із домни, то шлак затримує так званий «перекат». Як що чавун із льотки особливо бурхливо виривається, то майстер гукає до горнових: — Держи шлак!.. Дивись за перекатом!.. Не пускай шлак за перекат!..
Перекат — це той бар’єр, далі якого шлак не повинен іти. До переката шлак не страшний. Але коли він прорветься за перекат, то тоді шкоди не оберешся .
З людським шлаком боротьба складніша. Коли при заводських воротях перекат високий, то «чужаки» знаходять сотні щілин, через які вони просякають на завод. Треба сказати, що на заводі ім. Ворошилова людського шлаку таки, мабуть, є досить, бо, наприклад, зовсім недавно викрито там чотирнадцять колишніх торговців, недоїмщиків фінвідділа, що влаштувались на виробництві. Як це могло трапитись? А ось як:
Якийсь Ситковецький, колишній робітник доменного цеху заводу Ворошилова, украв бланки з печаткою Михайлівської сільради на Білоцерківшині і почав давати кожному, хто тільки хотів, за 15—20 крб. посвідку про «трудовий» стаж. За короткий час Ситковецький влаштував на різні заводи до100 осіб.
Як боротись з такими з’явищами? Тільки широкою організацією громадської думки робітників. Організатором цієї думки є заводська газета «Ворошиловець». Крім самої газети , редколеґія випускає ще листівки, що відгукуються на кожну подію на заводі. Двісті робкорів – це ті очі і вуха, що весь час тримають редакцію в курсі всього заводського життя. Правда, таке пожвавлення сталось недавно, газета ще не ввійшла цілком у гущавину заводського життя, проте вона вже зараз починає його відбивати досить всебічно, намагаючись нічого не замазувати. Для людського шлаку газета, як сіль в оці.
Вийшов на роботу п’яним горновщик Приходько, через що мало не трапилось нещастя біля домни, — другого дня про Приходька вже надруковано у листівці.
Прокатник Олецький не хоче працювати і симулює хворість, до виробництва ставиться з холодком, — одинадцять робітників його бриґади ставлять через газету питання про те, щоб Олецького від них забрали.
Ми тільки для прикладу навели ці два випадки, насправді ж їх далеко більше і газета по кожному такому конкретному випадкові б’є. Серед десятитисячної маси робітників є не мало різного шлаку. Треба від нього очиститись, треба, щоб робітничій колектив жив і діяв за однією волею і розумів ті завдання, що на нього покладені.
Заводові треба напружити всіх зусиль, щоб виконати свою виробничу програму. Людський шлак цьому заважає, — значить треба його усунути. Так стоїть питання і інакше не може стояти.
І вже є наслідки. Окремі робітники починають відмовлятись від високих розцінок. Починає зміцнюватись виробнича дисципліна, відчувати свою більшу відповідальність за завод, за виробництво в цілому.
Правда, рішучого повороту ще немає. Щоденні зводки по заводу говорять, що прорив ще не ліквідовано. Гасло: — «Дамо метал країні!» — для ворошилівців є не тільки гаслом виробничим, це є для них питання пролетарської чести.
Наша країна потрібує зараз багато вугілля й металу. Чорний метал одна із передумов успішности нашого соціялістичного будівництва, передумова соціалістичної реконструкції сільського господарства. Селу потрібні машини, потрібні трактори, під сільське господарство треба підвести нову технічну базу.
Невиконання виробничих плянів — це удар по будівництву соціялізму. Ми вже бачили, що на заводі ім. Ворошилова з цим виконанням не все гаразд. Ворошиловцям треба підтягнутись. Шлак з поміж себе треба викинути.
Оголошено похід за вугіллям і за металом. Комсомол іде попереду цього руху. Комсомольці-ворошилівці постановили організувати свою комсомольську домну і працювати на цій домні виявили охоту триста чоловіка.
Повторюємо, на заводі ще є шлак. Але ми певні, що завод це поборе. Повинен, мусить побороти.
(Далі буде).