Про вольности громадянські
Украінський нарід з давніх-давен уважав, що без волі слова й друкування (печатання) не може бути ані науки, ні осьвіти.
Через те колись на Украіні вільне було кажному обговорювати усякі громадські й політичні діла, а також вільне було мовою украінською друкувати усякі книжки чи про віру, чи про науку, чи про політику. Ніхто нікому того не забороняв, ніяких перешкод не робив.
Отже так було колись давно.
А ось вже мало не двісті літ, як панує у нас на Україні зовсім иньший лад, иньші закони, инші звичаї.
Ще року 1720 виданий був перший наказ проти української мови. Видав його царь Петро 1. А писалося в тому наказі те, щоб начальство пильне дивилось, аби по друкарнях, які були тоді на Украіні ніяким побитом не друковалося ніяких книжок українською мовою; щоб у книжках, друкуваних на Украіні була така сама мова, як і у тих, що друковані у Москві, щоб, одно слово, ніякої ріжниці між ними не було.
Як буває иноді мороз на весні побьє цвіт на дереві, так отой наказ приголомшив був українську науку й просьвіту народню на Україні.
Морок та темрява почали з того часу обгортати народ наш український, а разом з тим занепадати почав економичний добробут. (достатки його).
Такь тяглося мало не півтораста літ….
Аж ось надійшли були так звані шестидесяті роки. Заворушилося усе після кримської війни. Зкасоване було ненависне кріпацтво. Прихильники народні по усій Росиі почали дбати про народню просьвіту, з’явилося багацько усяких газет на росийській мові. Підняли були голову трохи й українці. Почала й вони захожуватись біля свого рідного письменства, та просьвіти народньоі. Почали видавати для народу украінського усякі книжки. Позаводили недільні школи з українською мовою викладовою. Лагодилися вже і часописі (газети) видавати рідною мовою. Здавалося, що уряд (правательство) вже зовсім забув старий наказ. Здавалося, що цього часу і українському народові укупі з другими народами стане вільніще дихати.
Та на великий жаль усе те тільки здавалося.
Не пройшло й трьохь літ, як року 1863 зачинені були усі украінські школи, а ‘проти украінськоі мови й книжок виданий був новий закон, потім через 13 ліг, року 1876, ще один закон, який зовсім забороняв друкувати на українській мові книжки й газети, а року 1881 виданий був ще й особий закон проти украінського театру.
Таким чином, заборонено було цілому 30 миліонному народові украінському вчитись і розвиватись на своі рідній мові.
Такого гніту, такоі заборони не зазнав і не зазнає, мабуть, ні один, нарід на світі.
І хоч проти тих законів не раз повставали земства (Чернігівське, Полтавське), усякі вчені товариства, дна універсітети (Київський і Харьківськпй), сама Акадамія Наук петербурська, хоч навіть і Киівський генерал – губернатор радив ті закони зкасувати—але нічого з усього того не виходило.
Аж осі нарешті 17 цього падолиста виданий був Царський маніфест, який дарував усі народи, що живуть у Росиі, усякими вольностями, між иньшим і правом вільне про усе говорити, вільне писати, вільне усякі книжки і часописі (газети) чи наукові, чи й політичні, чи які иньші видавати.
У маніфесті, не сказано, щоб то було тільки зроблено задля народу росиіського, значить, вольностям тими має користуватися і наш нарід украінський.
Таким чином, з цього часу украінський нарід нарівні з другими народами має спромогу жити по людському і развивати своі сили духові.
Та хоч воля слова і друкування (печатання) є безперечне найголовнішою з усіх вольностей громадянських, але без других вольностей і вона не буде вповні пожиточною.
Другою вольностю громадянською без якоі не може бути ніякого правного (законного) ладу у державі – є недоторканність особи. Се значить, що ні поліція, ні яке друге начальство не має права свавільне без суду арештувати й замкнути до тюрми нікого ні пана, ні селянина, ні богатого ні й бідного. Право арештувати зостається поліциі тільки на той случай, коли – б вона застала кого на злодійстві, грабіжстві, чи вбивстві, тоб-то на „карному злочинстві” як кажуть правники (судді й адвокати).
Третя вольність громадянська є право усім вільне збіратись чи у хаті, чи у будинку громадському якому, чи й на вулиці або майдані, збіратись для того, щоб обговорювати усякі, які треба; грома-дяньскі й політичні діла. І ніхто, ні стражник, ні урядник, ні становий, ні справник, ні земський не має права людям те заборонити. Аби тільки не для бійки і розбою збіралися, бо цього вже ніякий закон не може допустити.
Четверта вольність громадянська є право усім вільне зав’язувати, закладати усякі товариства, гуртки, спілки задля якоі завгодно мети чи політичньоі, щоб боронити старі громадянськи та політичні вольности, або здобувати нові; чи наукові, щоб науку розвивати; чи просьвітні, щоб дбати про просьвіту народню; чи торговельні; чи сільсько-господарські; чи які иньші. Видиме діло, що задля злодійства, або грабіжства ніякий в світі закон ніяких товариств чи гуртків зав’язувати не дозволяє.
П’ята вольність є право усякому вірувати як кому те завгодне. Ніхто, ніяке начальство не має права ніяку людину присилувати сповідати віру не таку, як вона бажає. Ніхто, приміром, не має права заборонити штундистові зповідати штундову віру, католикові – католицьку, молоканові—молоканську, евреєві —єврейську то що. а тим паче, ніяке начальство (уряд) не має права позивати або, борнони Боже, у тюрму садовити людей за те, що вони сповідатимуть, приміром, штундову віру.
Треба одначе згадати, що, як воля слова так і другі згадані вольности не новина задля нашого народу.
Мав він колись також і волю зібрання, спілок та віри. Усіма іми користувався він, бо вільне зходилися колись люде українські, щоб оббірати вільними голосами собі попів у церкви, полковників, усякий иньший уряд військовий: або рішати якісь иньші громадські справи. А товариств та спілок також усяких багацько колись було на Украіні. Особливе вславилися так званні брацтва при церквах украінських. Вони, ті брацтва содержували на свій кошт вільні школи українські і навіть Київську Академию, що була тоді на Украіні найвищою школою.
Та згодом, разом з волею слова свого втратив був украінський нарід і иньші вольности, і тільки тепер маніфестом 17 падолиста повернені вони усі йому знову.
І поворот тих вольностей народові є великою перемогою народнею, бо без вольностей тих ніяка людина чи бідна, чи багата, осьвічена, чи неосьвічена не може жити по людському -
От у чому велика вага маніфесту 17 падолиста -
Але крім згаданних вольностей громадянських, маніфесть 17 падолиста дає народові ще два великих права: 1) право через виборних людей своіх заводити усякі нові закони потрібні для народу та одміняти старі не потрібні, або не годящі ( Державна Дума ); 2) право виборним од народу людям доглядати за міністрами і взагалі за усіма .чиновниками, щоб вони робили по закону для усіх однаковому і рівному, і нічого не діяли-б проти волі народньоі.
Це останнє право зветься правом контролю громадського.
Ці останні два права є також великими й дорогими правами для народу, але докладніше про іх ми побалакаємо з нашими читачами у другому числі нашоі часописі.
