Реорганізація селянського лісового господарства
Реконструкція сільського господарства, органічно зв’язана з соціяльним зрушенням села, відбилась і на селянському лісовому господарстві, визначивши нову еру в його короткій історії. Суцільні кооперування і колективізація своєчасно прийшли на допомогу селянському лісовому господарству, що за колишіх форм побудування розвивалося б у кращому випадку “черепашим” кроком. Кооперування та колективізація дали змогу пристосувати на практиці той безсумнівний принцип, що правильно поставлене й рентабельне лісове господарство можливе лише при умові утворення великих, по змозі компактних лісгоспів, з пересічною для селянського господарства, площею в 2500 га.
Цей принцип і був покладений у підвалину реорганізації селянського лісового господарства, що її, за завданням уряду та вищих кооперативних і колективних органів з поточного господарського року почала здійснювати Укрмеліоспілка. У наслідок, деякі округи на сьогодні вже цілком впоралися із завданням реорганізації, утворивши сітку райліскооперативів, а в районах суцільної колективізації лісгоспів кущо’єднань, колективів з цілковитим усуспільненням так лісів, як і господарсько-виробничих лісових процесів та засобів виробництва.
До початку нового господарського року реорганізацію буде цілком закінчено в наслідок чого матимемо на Україні, замість 11.000 окремих дрібних, розпорошених, здебільшого малоприбуткових або ж дефіцитних лісових господарств земгромад, біля 400 міцних, досконало зорганізованих райліскооперативів та лісгоспів кущоб’єднань, а з закінченням суцільної колективізації, понад 400 побудованих за єдиним принципом лісових господарств кущоб’єднань колективів.
Другою фазою, що поруч організаційного будівництва селянського лісового господарства (організація керівничих осередків, об’єднання та зміцнення лісоохорони, посилення техкерівництва та інспектування, поширення культосвітньої роботи, організація робсили тощо) набирає актуального, надто важливого значіння, – є заходи до піднесення лісового господарства райкооперативів та кущоб’єднань на той виробничий щабель розвитку, що його вже досягла низка інших галузей народнього господарства. На першому пляні треба поставити роботи з заліснення величезних, невкритих лісом площ. Це стосується непридатних для сільського господарства земель – пісків та ярів, що спричиняють подвійну шкоду, бо не лише не дають ніяких прибутків, а, навпаки, щороку поширюються, захоплюючи придатні землі – луки, городи, замулюють річки, ставки, висушують, наприклад яри, верхній шар ґрунту площ, що межують з ними, тощо.
Не менш важливе завдання це – впорядження лісгоспів, у нових їх межах, за такими досконалими методами, що ними були б передбачені та здеталізовані всі заходи, скеровані до цілковитого, прискореного відновлення селянського лісового господарства й піднесення його продукційности.
Чималу увагу треба приділити запровадженню досконалих метод догляду за лісом, рубання, розробки та переробки деревини, що дотепер провадились, так би мовити, “варварським” способом, виконуючи такі роботи виключно господарським способом. Поруч цього, у всю широчінь постає питання максимального зменшення виходу дров’яної деревини, всебічно використовуючи останню на різних підприємствах для виготування півфабрикатів та фабрикатів, заміняючи дров’яне паливо на торфове.
Окреме почесне місце повинно бути також відведено справі організації та розвитку лозового господарства, що своєю прибутковістю, рівною прибутковості гарних врожаїв пшениці, величезними перспективами не лише постачання внутрішнього ринку, а й експорут за кордон сировини та виробів з неї, може стільки збагатити державу, скільки ми тепер навіть не уявляємо. А на Україні є сотні тисяч таких “бросових земель”, що цілком придатні для заснування лозового господарства.
Нарешті, заслуговують на увагу заходи з утворення в степових округах полезахистних лісових смуг, що обіцяють сприятливо відбитись на підвищенні врожайности, утворення по всіх населених пунктах парків, скверів, та взагалі масового дереворозведення, як заходи, міцно зв’язані з селянським лісовим господарством. Отже вся ця робота повинна стати в центрі уваги бідняцько-середняцького селянства, колгоспів і радгоспів, всієї громадськости і, в першу чергу, керівників і виконавців робіт, плянових та контрольних органів і зацікавлених установ та організацій.
Роботу на цій надто важливій ділянці народнього господарства треба якнайширше розгорнути під гаслом негайної, корінної реорганізації селянського лісового господарства по всіх його частинах, відповідно до умов суцільної колективізації, всебічного сприяння лісовідновленню, розвиткові та удосконаленню виробничих процесів, поширення заходів передбачених п’ятирічним планом.
