Архів старих газет; Архив старых газет

Резолюція поширеної президії Виконкому Комінтерну

Х пленум ВККІ, характеризуючи світовий економічний і політичний стан, підкреслив, що вирішальною рисою 3-го періоду післявоєнного розвитку капіталізму, є значне загострення основних внутрішніх і зовнішніх суперечностей імперіялізму, що виявляється тепер у прискоренніі темпу розхитування капіталістичної стабілізації, поглибленні і поширенні революційного піднесення світового робітничого руху, у назріванні анти-імперіялістичної революції в колоніяльних країнах.

“Щораз яскравіше виявляється – говориться в резолюції Х пленуму, – банкрутство виголошеного американською буржуазією гасла, славленого “проквітання”. Економічна криза в ПАСШ, що почалася 3 місяці згодом, в обстанові довгочасної депресії в ряді капіталістичних країн і колоніях, та темп загострення основних суперечностей світового капіталізму, що прискорюється надзвичайно, ліквідує буржуазну леґенду про “постійне проквітання” ПАСШ (Гувер) і завдає руїнницького вдару по соціял-демократичних теоріях “організованого капіталізму”.

Викриваючи і брехливість реформістських поглядів про американську винятковість (Левстон Пепер), і жалюгідну неспроможність теорії ніби “проблеми ринку цін, конкуренції, криз стають щораз більше проблемами світового господарства, замінюючись всередині країни на проблему організації” (Бухарін), американська криза підтверджує оцінку 3-го періоду, що її дав VI світовий конґрес і Х пленум ВККІ.

1. Криза, зростання безробіття й загострення суперечностей капіталізму

1. Значіння кризи надвиробу в ПАСШ посилюється тим, що вона розгортається в умовах особливо значного загострення суперечностей між зростанням продуктивних сил і звуженими ринками збуту, коли гостро виявляється загальна для всіх капіталістичних країн тенденція продовжити періоди депресії, що набирає хронічного характеру, коли ряд одних важливих галузей світового господарства (вугіль, текстиль, суднобудівництво тощо) кілька років не виходить з кризи й ряд інших (кавчук, нафта, кольорові метали, срібло та інш.) вступає в неї, коли капіталістичні країни й колонії охопила вже гостра-аґрарна криза, що виявляється в одних країнах у формі надвиробу сировини та с.-г. продуктів (ПАСШ, Канада, Австралія, Арґентіна), а в других, переважно колоніяльних країнах (Індія, Хіна), у формі гострого недовиробу продуктів харчування.

Американська криза застає вже значну частину світового капіталістичного господарства у стані затяжної економічної депресії. В ряді країн східньої й центральної Европи (Польща, Надбалтика, Австрія, Балкани) довгочасні економічні депресії та кризи, що розвиваються на ґрунті надзвичайного зубожіння мас, загострюванні післявоєнною розпорошеністю, февдальними пережитками, невільницькою залежністю від світового імперіялізму утворюють щораз більші передумови для загально-політичної кризи. У колоніях криза зв’язана з розвитком хижацьких форм фінансового капіталу, що спирається на тубільний февдалізм з дуже поширеним типом монокультурного господарства, що ставить колоніяльну економіку в цілковиту залежність від хитань господарської коньюнктури в імперіялістичних країнах (Індія, Єгипет тощо), де особливо гостро падають ціни на колоніяльну сировину, випереджаючи зниження цін на всі інші промислові й сільсько-господарські продукти. Особливої гостроти криза в країнах колоніяльного типу набирає тому, що поневолення трудящих мас імперіялістами й тубільними поміщиками та буржуазією зв’язані тут з нечуваним зубожінням робітників та селян.

2. Криза в ПАСШ, що виросла на ґрунті загальної кризи капіталістичної системи, щораз більше починає набирати світового характеру:

а) через те, що ПАСШ відограють провідну ролю в цілому капіталістичному секторі світового господарства (мало на 50% всієї світової продукції й усіх золотих резервів);

б) через те, що тісне переплітання окремих капіталістичних країн між собою, завдяки організації міжнародніх трестів і синдикатів, розвиткові експорту капіталів та системі міжнародніх боргів, втягує всі капіталістичні країни в економічу кризу;

в) через те, що зменшення внутрішнього ринку в ПАСШ штовхає американський капітал посилити тиснення на світовий ринок збуту й тим самим знизити його для інших капіталістичних країн;

г) через той вплив, який зробить ця боротьба американського капіталу за ринки збуту на зниження світових цін, знищуючи слабих конкурентів;

ґ) через те, що скорочення виробництва в ПАСШ спричиниться до кризи в країнах, що імпортують в ПАСШ сировину й напівфабрикати (Япанія – шовк, Індохіна – кавчук, Бразилія – каву). Все це призводить до того, що криза в ПАСШ починає позначатися й на капіталістичних країнах Західньої Европи, виявляючись у паданні цін, паданні курсу акцій, скороченні емісій, валютній кризі, що почалася в ряді колоніяльних країн, збільшенні банкрутств, майже повсюдному, хоч і далеко неоднаковому зниженні виробництва і, зрештою, у зменшенні заробітньої плати й повсюдному зростанні безробіття.

В той же час нерівномірність розвитку капіталістичної системи визначає різноманітність форм, розміру та характеру кризових явищ по окремих країнах. В одних країнах вплив американської кризи виявляється в тому, що вони безпосередньо втягуються в кризову фазу (Канада, Австралія); другі – в загостренні депресії, що вже існує й охоплює щораз більшу територію (Східня Европа, колонії, Хіна та Індія, країни Південної Америки, Японія); у третіх – в наростанні загально-господарської кризи (Німеччина); у четвертих -в загостренні хронічної депресії в ряді найважливіших галузей промисловости (Англія); у п’ятих – у виникненні перших ознак кризових явищ: зменшення виробництва, що починається, звільнення робітників, падання акцій (Франція).

Тим самим економічна криза поглиблює загальну кризу капіталістичної системи, загострюючи її внутрішні та зовнішні суперечності руйнуючи хистку капіталістичну стабілізацію й прискорюючи темп революційного піднесення як в капіталістичних країнах, так і в колоніях.

3. Криза несе незчисленні злигодні робітничій клясі, з яких найтяжче – масове безробіття, зв’язане і з гострим скороченням виробництва в ряді капіталістичних країн і зі збільшенням експлуатації при посиленні капіталістичної раціоналізації.

У ПАСШ, де й в період зростання виробництва останніми роками, число зайнятих у промисловости робітників зменшувалось під впливом виключної інтенсифікації праці, число безробітних, швидко зростаючи, доходить до 6 млн., причому безробіття в штаті Нью-Йорку максимальне з 1914 року. Не зважаючи на таке величезне зростання безробіття, найбагатіша в світі американська буржуазія і досі не завела державного страхування від безробіття.

У Німеччині, де економічна криза тільки починається, вже викинули на вулицю понад 3.5 млн. чоловіка.

В Англії, що ще не ввійшла в фазу кризи, безробіття зросло з 1.5 млн. до 2 млн. чоловіка.

В Япанії є близько 1 млн. безробітних.

У фашистській Італії одночасно з жахливим зменшенням заробітної плати та збільшенням робітного дня є 800 тисяч безробітних.

У Польщі, де кожний третій робітник є безробітний – 300 тисяч безробітних.

В Австрії та Чехо-словаччині по 400 тисяч безробітних.

В латинській Америці з порівняльно нечисленним промисловим пролетаріятом – до півтора мільйона безробітних.

Взагалі в капіталістичних країнах близько 17 млн. чоловіка, а з сім’ями близько 60 млн. потрапляють у безодню злиднів. Крім того, мільйони робітників працюють під постійною загрозою бути викинутими на вулицю і збільшити собою величезну вже армію безробітних. Становище маси безробітних тим більш нестерпуче, що в капіталістичних країнах вони позбавлені будь-якої допомоги від держави, або дістають дуже мізерну допомогу.

Хронічне безробіття набирає ще грізніших розмірів тому, що до резервної армії праці вливаються маси розорених аґрарною кризою найбідніших шарів селянства, що тиснуть ринок праці та що їх використовують капіталісти, щоб ще більше зменшити заробітну плату.

Особливо тяжке становище сільсько-господарського пролетаріяту, що перебуває в рабській залежності від поміщиків, плянтаторів та фармерів. У колоніях, де капіталістична раціоналізація означає хижацьке винищування робітної сили, – безробіття в промисловості і сільському господарстві, що його не можна обрахувати, несе голодну смерть мільйонам трудящих. Тимчасом, замість скоротити робітний день, буржуазія провадить політику, щоб зробити його довшим, доводячи експлуатацію робітників на виробництві до виключного напруження.

Посилюючи натиск на робітників, підвищуючи інтенсивність та виснажувальність праці, зменшуючи і без того малу заробітну плату, монополістичні союзи капіталістів та їхні держави, дедалі нещадніше наступають на робітничу клясу, погіршуючи до краю становище широких мас.

4. Світова криза матиме тим згубніші для капіталізму наслідки, що вона розгортається в момент могутнього економічного піднесення СРСР, що являє з цього погляду цілковитий контраст до всього капіталістичного світу. Бурхливо, нечуваними в історії темпами розгортуване піднесення соціялістичного господарства на основі безперервного поліпшення матеріяльного і культурного рівня робітничої кляси, за рішучого скорочення безробіття, зростання активности пролетаріяту, на основі розгорнутої самокритики та боротьби з бюрократизмом, зростання творчої ініціятиви пролетаріяту (соціялістичне змагання, вдарні бриґади, цехи, заводи) зрештою зміцнення довір’я селянських мас до радянської влади й політик ВКП забезпечили могутнє піднесення індустрії, прискорені темпи соціялістичної реконструкції сільського господарства та поворот мільйонних мас селян до соціялізму, що виявився у масовому переході від дрібного індивідуального селянського господарства до великого колективізованого господарства. Здійснення політики ліквідації глитая, як кляси, нещадне придушування усіх контр-революційних підступів проти пролетарської диктатури, дедалі ширше запровадження 7-ми годинного робітного дня та перехід до 4-х денного робітного тижня, прискорене виконання п’ятирічного пляну за 4 роки, являє великі здобутки міжнародньої пролетарської революції. Не може бути сумніву, що все це, змінюючи співвідношення сил двох світових господарських систем на користь міжнародньому соціялізмові, робить СРСР ще могутнішим, ніж досі, чинником поглиблення кризи капіталізму, революціонізування пролетаріяту та взагалі експлоатованих мас усього світу. Відзначаючи могутнє піднесення та дедалі більший ентузіязм робітничої кляси СРСР, перемагаючи труднощі, що трапляються на шляху, і опір клясово-ворожих пролетаріятові елементів, комуністичний інтернаціонал зобов’язує всі свої секції розгорнути широку пояснювальну роботу серед робітничих мас та серед усіх трудящих, для висвітлення ґрандіозних успіхів соціялістичного будівництва СРСР, щоб згуртувати трудящих під стягом революційної боротьби за пролетарськку диктатуру.

5. Загострюючи до краю боротьбу між монополістичними союзами капіталістів та їхніми державами за новий переділ світу, доводячи до крайніх меж політику протекціонізму, розвиток економічної кризи веде капіталістичний світ до смуги нових імперіялістичних воєн. Англо-Американська боротьба за світову гегемонію, несамовите воєнне змагання між Англією та Сполученими Штатами, величезний натиск Америки на колоніяльні володіння й доміньйони Англії з одного боку, та завзята боротьба Англії за те, щоб зберегти свої позиції особливо в Південній Америці, з другого – вся ця боротьба, покривана воєнно-політичними переугрупованими та фалшиво-роззброювальними конференціями, як-от Лондонською, що провадить під маскою роззброєння переозброєння фльот на новішій технічній основі – супроводжується зростанням суперечностей і в самій Европі, загострюваних дедалі більшим змаганням американського капіталу з його европейськими конкурентами на світовому ринку. За цих умов плян Юнґа, як програма боротьби, запроваджувана під гегемонією американського фінансового капіталу буржуазією країн – переможниць, за згодою з фінансовою олігархією Німеччини, означає: а) плян поневолення німецького пролетаріяту, зниження його життєвого рівня та посилення його експлуатації, б) плян посилення моці фінансового капіталу країн переможниць (мільярди, викачані з Німеччини), отже плян нового наступу капіталістів на робітничу клясу цих країн і зниження їхнього життєвого рівня, в) план фінансової бльокади (репараційний банк) та підготування воєнного натиску на СРСР і зрештою г) плян Юнґа означає загострення боротьби у самому імперіялістичному таборі навколо питань, зв’язаних з розподілом імперіялістичної здобичі.

Президія ВККІ у зв’язку з цим закликає всі секції Комуністичного Інтернаціоналу, особливо англійську, французьку й італійську компартії активно підтримати боротьбу робітничої кляси усіх країн, а німецького пролетаріяту особливо, проти пляну Юнґа, проти панування імперіялістичної буржуазії, за перемогу революційної диктатури робітничої кляси.

Намагаючись перекласти руйнацькі наслідки кризи на економічно-політичні поневолені країни, панівні імперіялістичні держави збільшують натиск на залежні держави і збільшують утиск та фінансове задушення в колоніях, поширюючи систему насильства, військової окупації, розбійницького загарбання земель і так зубожілого селянства. В міру розгортання жорстокої боротьби всередині імперіялістичного табору за переділ світу, посилення революційного руху в капіталістичних країнах і колоніях, та переможного розвитку соціялістичного будівництва СРСР, зростає загроза нових імперіялістичних воєн, особливо загроза воєнного нападу на СРСР. Колективізація сільського господарства й здійснення політики ліквідації глитайства в Радянському Союзі, що позбавляють імперіялістичну буржуазію на випадок інтервенції останнього внутрішнього спільника, не можуть не викликати збільшення активности анти-радянського імперіялістичного фронту й спроб, щоб його поширити, не можуть не викликати нових антирадянських провокацій імперіялістичних держав, дуже підртимуваних і заохочуваних соціял-демократією всіх країн (втручання ПАСШ і Франції у конфлікт на ХСЗ, розрив Мехіки з СРСР, анти-радянська кампанія Англії, Німеччини, Франції на оборону контр-революційних церковників в СРСР і виступ римського папи на чолі всієї церковної реакції проти СРСР).

Оборона Радянського Союзу проти загрози нападу на нього імперіялістів є більш ніж будь-коли найважливішим завданням усіх секцій Комінтерну.