Архів старих газет; Архив старых газет

Завдання соціялістичної перебудови сільського господарства

Доклад Наркомзема тов. Демченка

На ранковому засіданні всеукраїнського з’їзду комнезамів 30 березня з докладом про суцільну колективізацію та весняну с.-г. виробничу кампанію виступив наркомзем тов. Демченко.

- Ми переживаємо – сказав тов. Демченко – тепер історичний момент соціялістичної перебудови сільського господарства. Ми є свідками нечуваного, бурхливого зростання колективістичного руху. І саме це – суцільна колективізація і зв’язане з нею знищення глитайні, як кляси, є одним з найважливіших та найгостріших питань на нашому політичному фронті.

Основні засоби виробництва, головна маса тих засобів, що сприяють піднесенню сільського господарства, є в руках наших колгоспів. Саме це спричинилося до того, щоб ми могли поставити перед собою ті великі завдання, що їх партія накреслила, здійснити в теперішню весняну с.-г. кампанію.

Щоб уявити собі весь величезний розмах цих завдань, досить навести лише декілька цифр. Протягом 15 років – з 1913-14 по 1928-29 рік засівна площа України збільшилась менш, ніж на 2 1/2 млн. гект. А в цю весняну кампанію 30 року, ми передбачаємо збільшити її проти минулого року на 2,7 млн. гект. Це значить, що за одну тільки весну ми маємо зробити більше, ніж за всі попередні 15 років. Це значить, що ту площу засіву, яку ми мали досягти за нашою п’ятирічкою в 1933 році – ми маємо досягти тепер.

Нема чого говорити, що здійснення таких величезних завдань потрібує від усіх нас величезної напруженої роботи. Цілком зрозуміло, що колосальний рух трудового селянства до колективізації великою мірою полегшує цю роботу, але в ній можливі помилки, окремі перекручення партійної лінії в питаннях колективізації, як це ми мали останнього часу на місцях, особливо в правобережних округах України.

Я маю на увазі те “запаморочення від успіхів”, про яке говорив тов. Сталін, ті перекручення, що їх досить яскраво визначено в відомій постанові ЦК ВКП(б). На місцях не завжди зрозуміли ту чітку лінію, яку дала партія щодо колективізації й особливо щодо втягнення до колгоспів середняка. Масову роз’яснювальну роботу подекуди підміняли адмініструванням замісць пояснити селянству всі переваги колективного господарства, що в них воно само почало переконуватись, але від чого його відштовхувала глитайська аґітація, починали подекуди вживати неприпустимих методів залякування, тощо.

Я недавно об’їжджав деякі округи Степу і бачив, що подекуди позабули про чітке настановлення партії, щоб колгоспи яко мога більше допомагали індивідуальним господарствам. В наслідок згаданого вже “запаморочення” на місцях подекуди панували настрої “бега на перегонки”. Зовсім не враховуючи своїх сил і можливостей, не враховуючи всієї політичної сторони колективізації, деякі округи прагнули до того, щоб за всяку ціну “переплюнути інших”. Ось, наприклад, є одна округа, що на 1-ше жовтня минулого року мала 1% колективізованих господарств, а вже на 1-ше лютого 1930 року там було 61% колективізації. Але чого варті іноді ці відсотки, ми знаємо дуже добре. Знаємо з тих обурливих фактів неприпустимого адміністрування в справі колективізації, які надходять до нас з місць.

Ось деякі з них. В селі Самбор, на Конотопщині, пленум сільради ухвалює таку постанову: “Протягом 24 годин всі члени сільради повинні вступити до СОЗ’у. В противному разі їх виключать зі складу сільради“.

Ось дуже характерний наказ, що його видав начальник станції Суми. Наказ за №1457: “Молодшого стрілочника Федченка звільняється з посади з 2-го березня за те, що він не вступив до колективу. Підстава: протокол засідання місцевкому станції Суми“.

Я мушу зазначити, що й деякі наші генеральні установи досить грішні щодо такого головотяпства. Ось, наприклад, Укрколгосп 28-го лютого надсилає на місця такого обіжника:

“Пропонуємо вжити заходів, щоб припинити шкідливі явища, які спостерігаються на місцях, а саме знищення птиці, через заборону колгоспникам різати для власного споживання, або продавати курей, качок тощо”. Коли селянин прийде до колгоспу – зазначено в цьому знаменному обіжникові – то він повинен мати таку ж кількість птиці, яку має пересічно індивідуальний двір у цьому районі.

Я гадаю, що коментарі до цього обіжника зайві. Але ця “куряча” колективізація є чинник який іноді не без успіху використовує глитай для своєї ворожої контрреволюційної аґітації. Він досить ясно уявляє собі, що суцільна колективізація є остаточний камінь у будівництві соціялістичного ладу на селі. І ось всі недобитки капіталістичних елементів прагнуть за всяку ціну використати всі засоби, гідні до того, щоб всіляко затримати переможний рух трудового селянства до колективного господарювання.

Ви вже знаєте про викриття ДПУ УСРР контрреволюційної шкідницької організації, що довгий час працювала в Наркомземі, прагнучи повернути нашу земельну політику в бік допомоги глитаєві, прагнучи затримати процес соціялістичної перебудови села.

Вустами одного з цих шкідників, аґронома Центеловича, який в минулому був великим землевласником, мав 2.400 гект. землі, ця організація досить виразно висловлює свою ідеологічну установку:

“Проти колгоспів і радгоспів, за дрібне міцне індивідуальне господарство”.

Другий обвинувачений в своїх зізнаннях каже:

- Існувала цілковита одностайність та договореність поміж членами організації, щоб всіляко підтримувати глитайські господарства та розвивати сільське господарство на базі капіталістичних форм, а не соціялістичних”.

Один з обвинувачених, член президії Держпляну, професор Маньківський свідчить:

“Ми не вірили в будівництво інших форм сільського господарства, ніж фармерські. Ми знали, що це кінець кінцем призведе до таких протилежностей, що при їх існуванні ніякої мови про будівництво соціялізму на селі не може бути мови. Отже, ми всіляко чинили опір будівництву колгоспів та радгоспів”.

Отже ми бачимо, що ці шкідники, які намагалися захопити керівні позиції в наших плянових та реґулюючих органах, прагнули довести, як гарно господарюють глитайські господарства й як погано стоїть справа в колективах.

Але разом з загальним бурхливим зростом колективістичного руху прорвався і цей гнійник. Не зважаючи на шалений опір глитая, на шкідницьку роботу недобитків капіталістичних елементів, ми маємо величезні перемоги на фронті колективізації.

Тим неприпустиміше ті перекручування, про які я вже тут сказав. Але крім тих перекручувань політичного та злочинного характеру є ще такі, що виникають з цілковитого нерозуміння деякими місцевими робітниками загальних принципів будівництва колективного господарства.

Є багато випадків, коли утворюючи великі колективні об’єднання, порушують принцип виборности, коли управа колгоспу призначає “начальників” над окремими селами, що ввійшли до колгоспу. Спостерігаються випадки, коли різні новини в господарюванні запроваджуються, не обговоривши їх попередньо на загальних зборах колгоспників, не спитавши про це саму колгоспну масу. Ми маємо, наприклад такі випадки, що подекуди вводять сівозміну на величезних площах на 5-ти тис. й навіть на 10 тис. га. Чи доцільно це чи ні – про це самих селян-колгоспників не питають. Тимчасом саме цей відрив селянства від сільського господарства, від методів його ведення, є цілком неприпустимий і робить дуже багато шкод.

Є ще подекуди багато випадків, коли місцеві організації прагнуть обов’язково “перескочити” з нижчих форм колективів до вищих з СОЗ’у до артілей не опрацювавши докладно цього питання поміж самими колгоспниками, не підготовивши до цього колгоспну масу. Досі ще не усунуто на місцях прагнення штучно зливати артілі навіть всупереч їх бажанню, при чому доходять до таких ляпсусів, коли наприклад, колектив з городнім напрямком господарювання намагаються злити з зерновим колгоспом.

Ще одне дуже важливе питання, на якому треба зупинитися. Це справа відходництва в колгоспах. Цілком зрозуміло, що при великій потребі нашої промисловости в робочих руках організація відходництва в колгоспах набуває величезного значення. Тимчасом ми маємо й тут ряд ненормальностей і насамперед я мушу зупинитися на одному хибному наказі оргвідділу Укрколгоспу, що він дає на місця в цій справі. Укрколгосп додумався до того, що пропонує таке:

“По виконанні сезонних робіт, підприємства розраховуються з заробітчанами не індивідуально, а безпосередньо з управою колгоспу”. Ви уявіть собі тільки, що колгоспник-заробітчанин поїхав працювати на Семіріченську залізницю, а залізниця повинна розраховуватися з управою його колгоспу десь-то на Київщині або Одещині. З такими проявами суто-чиновничого бюрократизму треба повести рішучу боротьбу.

Я навів ці приклади неприпустимих перекручень партійної лінії, звичайно, не для того, щоб якою небудь мірою заплямувати колективістичний рух. Його переможний наступ триває далі й безперечно найближчим же часом перетворить Україну на країну суцільної колективізації. Але тим гостріше, тим немилосердніше ми повинні боротися з тими проявами іноді дійсно шкідницького адміністрування, які ллють воду на млин наших клясових ворогів.

І насамперед ми ні на одну хвилину не повинні забувати про те ставлення до середняка, яке нам заповідав тов. Ленін. Партія завжди суворо додержувалася його заповіту про абсолютну неприпустимість адміністрування в господарських взаєминах з середняком. І треба раз на завжди запам’ятати, що і тепер у лінії партії щодо середняка ніякого повороту немає, що партія в цьому питанні завжди стояла й стоятиме на ленінських позиціях. Отже з цього, з цієї чіткої партійної лінії, ми мусимо виходити й тоді, коли справа йде про втягнення середняка до колгоспу.

Я певен того, – говорить т. Демченко, – що з весняною сівбою ми впораємося добре. Про це свідчить той факт, що вже на 25 березня в степу було засіяно понад 2 млн. гект. земельної площі, в тому числі 1 млн. гектарів ярої пшениці. Але, не гаючи часу й особливо після закінчення сівби, нам треба негайно скерувати всі свої сили, всю енерґію на організаційно-господарське закріплення колективів. Велетенські успіхи колективістичного руху дозволяють нам на майбутній рік запроєктувати дальше велике піднесення сільського господарства. Сама колективізація – це вже є великий чинник цього піднесення. Ми гадаємо майбутнього року засіяти вже 30 млн. гектарів землі, тоб-то на 8 млн. гектарів більш, ніж 1913 року. Це безумовно цілком можлива річ, але можлива вона лише при умові, коли ми всю свою увагу приділимо закріпленню та господарчому зміцненню колгоспів.

І тут-то величезну ролю мусять відограти незаможники. Ми можемо пишатися тим, що за час підготовки до весняної сівби ми втягнули до колгоспів 130 тис. наймитів тих, що їх досі нещадно експлуатував глитай. І ось незаможники й наймити, бльокуючись з середняком, повинні прикласти всіх своїх зусиль, щоб піднести колгоспи на вищий щабель соціялістичного господарювання. Організація праці в колгоспах, правильний розподіл її, точний облік праці, раціональна розстановка сил – ось що забезпечить виконання цього завдання, ось чому тепер треба приділити максимальну увагу.

- Ми прагнемо того, сказав наприкінці тов. Демченко, щоб наприкінці цього року Україна була країною суцільної колективізації. Не шкідницьким адмініструванням, не залякуванням і погрозами ми добиваємось того, щоб втягнути середняка до колгоспу, а свідомою, масовою політичною роботою, скерованою на те, що переконати його в перевагах колективного господарювання. За допомогою найширших незаможницьких кол села ми це завдання виконаємо. А виконати його це значить ні в якому разі не відриватися від колгоспівської маси, знати чим вона живе, не віддавати її на призволяще глитая. Коли ми це здійснимо – ми створимо головні передумови для політичного закріплення колективістичного руху. І в цьому насамперед і найголовніше нам повинні допомогти незаможницькі маси села, й я певен того, що допомогу, щиру й одверту ми з їх боку зустрінемо.

(Оплески)

(Дискусії на доклад тов. Демченка буде вміщено завтра).