Перші дні волі, святоі народньоі волі, за яку так довго боролись, якоі так палко жадали усі зрабо-вані та обездолені люди, охмарились братоубивчою війною. Як се сталося? Хто винен тому, що в перші дні після оголошення Царського Маніфесту, коли усяка людина повинна була радити і славити волю, на усьому простори України, а також у Московщині та в Польщі пролилася крів безневинних людей, жертв народньоі темноти? Як се трапилося, що замість радости та втіхи давно жадана воля принесла з собою смуток, руйіну та смерть. Ось послухайте люде добрі та розміркуйте горазд, хто винен у цьому страшному злодійстві. Щоб пізнати головних винуватців цієйі безглуздоі різанини, треба знати, як ще недавно самовладні чиновники мордували наш нарід за те, що він прагнув волі. Знущання та свавовільство чиновників, що після скасування кріпацтва заступили місце панів не сила була терпіти народу. Народне незадовольнення росло і швидко перейшло у відкрите народне повстання. По усій Украіні зірвався великий народній бунт проти вельможних панів та чиновників дармоідів, за волю та землю.
Робітники, студенти і иньші учені люди боролись та страйкували, щоб здобути собі громадянські права. З початку девятьсотих рокїв до бунту пристали й селяне домагаючись, щоб земля належала тім, хто йійі обробляє. Разом з нами українцями за політичну волю боролись також иньші народи поляки, вірмени, фінляндці, євреі, що іх, як і нас хижацькі чиновники позбавили були усіх громадянських прав навіть права жити і оселятись по російських губернях. Замість того, щоб задовольнити справедливі народні вимоги та загойїти тяжки порани нанесені іх ганебним пануванням, хижацькі чиновники усіх рангів славетне катували нарід. Але кулі,
нагайки, різки, тюрми, шибениці та иньші прилади до катування не змогли були загасити народнього руху. Тоді покійний Плеве надумався брехнею приспати нарід, щоб таким робом одвернути гнів народній від самодержавного уряду.
Він гаразд тямив, що йому легше буде приборкати темний люд не силою, а дурманом. Усі лихі люде, вороги народу, що боятся волі народньоі, як чорт ладану почали нацьковувати один нарід на другий, почали сварити поміж себе борців за волю та під’южувати темних неосьвічених людей проти друзів та пріхильників народу.
Таким чином, як виявилось потім на суді, за згодою Плеве шпиги у купі з поліцейськими підстроіли звісну Кішиньовську різанину. Колиж діло дійшло до суду головні винуватці відкрутились, звернувши усю вину на темних босяків, яким за те, що вони послухались злоі поради поліції позасуджувано на каторгу. Теж само діялось у Гомели, Одесі, Житомирі та по иньших місцях.
Не думайте люде добрі, що ця біда спіткала тільки євреєв. Незабаром ті-ж самі майстри нацькували босячню на наших робітників фабричних, на студентів та на інтелігенцію, коли вони страйкували або виходили на вулицю з червоними прапорами, співали пісні про волю народню та домагались від уряду тих самих прав, що іх дав тепер маніфест 17 Жовтня.
У їх піднялась навіть рука на малих дітей, яких вони побили у Курському, щоб залякати батьків та матерей. Ім було байдуже кого … треба було тільки загасити пожежу, задавити народній рух. Колиж на весні цього року на Кавказі вибухнуло повстання, криваві – шинкарі ще з більшим завзяттям під’южували татар ї навіть допомагали ім бити та грабувати вірмен – христіян відбіраючи у ціх зброю. Як бачите поліції однаковісінько було кого на кого нацьковувати, ім треба було лише розбити народній рух, розділити сили борців, щоб потім легше було побити іх частинами. І тепер, коли вельможні генорали побачили, що після маніфесту минув час іх панування, що тепер ім неможна вже буде безкарно знущатися з народу; коли вони почули, що надійшов час спокутуватись перед вільним народом у своіх злодійських вчинках, затрусились іх мізерні заячі душі і вони надумались ще раз зробити спробу, повернути старий негодящий лад та потопити волю народню у крівавому морі. Кріваві – шинкарі зробили замах на молоду, нованарожденну волю, щоб сплюндрувати йійі та знов запрягти нарід у тяжке ярмо неволі. Вони хотили показати Царю, що нарід не хоче нового, вільного життя жалкує за старим самодержавно – поліцейським ладом і через це бунтує. Щоб повести за собою темний люд вони не встидались пускати в нарід через своіх підбріхувачів брехні та поголоски проти євреів, студентів, робитникїв та інтелігенциі та перекручувати Царський Маніфест.
Босячня за приводом шпигів та поліцаів лютувала на усьому просторі держави. А начальство усяке по багатьох місцях нетільки не боронило бідних, беззахистних людей, але й само не минало чужого добра і не раз допомагало грабуванню, розстрілюючи усіх, хто насмілювався бороните своє добро або своє життя.
Кров холоне, коли згадаєш, що діялось в ці пекельні дні, приміром, оце не що давно у Киіві, Одесі, Кременчузі, Томську тощо. В пеклі чорти не будуть мабуть так знущатись з грішників, як тепер христяне знущались над неозброєними, беззахистними людьми.
Нарід не може простити злочинцям іх ганебних вчинків. Совість народня вимагає суду над усіма, хто улаштовував, керував або верховодив ціми розбоями та брав у них участь.
Ми віримо, що правда випливе і усі вони стануть перед вільним народнім судом і будуть покарані.
Що йім не минути кари сьвідчить звістка, яку подає часопись «С. От.», що по наказу Вітте 24 губернатори вже віддані під суд за те, що завчасу не зупинили ціх ганебних розбоів.
Ми сподіваємось, що суд відкриє головних винуватців, заспокоіть збентежене суспильство та не допустить у другий раз зчинитись таким розбоям.