Архів старих газет
 ---------------------------------------------------
www.oldnewspapers.com.ua
Ціна 2гр.
 ---------------------------------------------------




„Чиновник для доручень”

 Тов. Любченко. – Коли голова «СВУ» дає вам доручення до закордону, до голови петлюрівського уряду, поінформувати його про стан на Україні і вияснити стан закордоном, – це як у вас зветься «ідеологічним зв’язком?».
Ганцов. – Це не ідеологічні зв’язки, це фактично політичні.
Тов. Любченко. – Це, виходить, чиновник для доручень.
Ганцов. – Фактично так.
На запитання тов. Любченка, чому підсудний Єфремов, не сказав нічого Ганцову про організацію, що їй передавав директиви Лотоцький, Єфремов відповідає – «Я вважав, що він знає про це… Мені здавалося, що Ганцов був тоді на засіданні коли я доповідав про організацію».
Громадський обвинувач далі цікавиться станом української інтеліґенції в тій державі, де на думку Лотоцького і «СВУ» вона перебуває в гарних умовах. Оголошується зізнання Ганцова на попередньому слідстві, де він заявив: «Лотоцькому пощастило влаштувати багато української інтеліґентної молоді на праці в Польщі. Правда, їй доводиться працювати в польській частині республіки, бо поляки уникають пускати українську інтеліґенцію серед української людности… «Ганцов, потверджуючи ці зізнання, визнає, що в Польщі українська інтеліґенція зазнає національного пригнічення», і звідси робить висновок, що коли б на Радянську Україну прийшли інтервенти, що на них покладала надії «СВУ», то стан українців на Україні був би не ліпший.
На останнє запитання громадського обвинувача про теперішнє ставлення Ганцова до радвлади, той заявляє, що в нього, мовляв, ще з 1926 року почався злам, що спричинився до думки про потребу співробітництва з радвладою. Далі цей процес посилився.
Тов. Любченко. – Значить, ви вважаєте, що каяття і поворот до радвлади почався з 1926 року, а далі більше викристалізовувався аж поки 1928 року ви не поїхали на побачення до петлюрівського уряду?
Ганцов – Я вважаю, що це була моя велика помилка. Але закордоном у мене зміцнилося переконання в тому, що українська інтеліґенція не має там перспектив, і що в неї є тільки один шлях – це співробітництво з радвладою.

——————————————————————————————————————————————-
Прихильник твердої влади

Далі слово для допиту знову надається прокуророві тов. Михайлику.
Він освітлює тільки один момент з політичного минулого Ганцова, коли той, за його словами, випадково, був повітовим комісаром Центральної Ради.
Тов. Михайлик оголошує два дуже цікаві документи, приєданих до справи, які показують, що Ганцов не тільки добре з’ясував свою ролю повітового комісара, але й виявив себе дуже енерґійним адміністратором. Перший документ це є розпорядження, «власно підписане» Ганцовим – повітовим комісаром, – заарештувати президію селянського з’їзду за те, що на одному з його засідань селяни, виступаючи, лаяли й ображали «законний уряд Української республіки – Центральну Раду, висловлювали обурення з нагоди його політики» і взагалі виступали в більшовицькому дусі.
Другий документ, це розпорядження Ганцова начальнику повітової міліції – відрядити заарештованих селян до тюрми і передати їх судові за обвинуваченням за 250 артикулом царського «Уложения о наказаниях».
Тов. Михайлик. – Підсудний Ганцов, чи знаєте ви про що говорить стаття 250 і яку вона передбачає санкцію?
Ганцов. – Не знаю.
Виявляється, що ця стаття говорить про «державну зраду» і передбачає кару на горло.
Ганцов намагається виправдати ці свої розпорядження тим, що він, бачите, зобов’язаний був це робити, бо вважав себе тільки за виконавця. «Мені просто сказали, що треба робити те і те, я й робив».
Оборонець тов. Юровицький висвітлює перед судом «наукові послуги» підсудного Ганцова перед пролетарською українською культурою. Ганцов заявляє, що його наукові праці друкувала Всесоюзна Академія Наук і на дві з них він дістав премію.
На прохання оборонця, до справи додається копії документа, що на підставі його Ганцов поїхав у закордонне відрядження, а також характеристику його роботи у ВУАН.

——————————————————————————————————————————————
«Атеїст» Ганцов – науковий консультант тихоновської церкви

Нарешті, кілька запитань підсудному ставить суд.
Голова суду тов. Приходько запитує: – Чи не перемішувалися у вас суто-наукові матеріяли з контрреволюційними документами?
Ганцов примушений визнати одну свою провину – він переховував у приміщенні Академії Наук спільно зі своїми науковими роботами деякі нелеґальні документи Єфремова, бо Академія «звичайно, була найбезпечнішим місцем».
Ганцов характеризував себе, як атеїст. Про те, він на запитання голови суду сам визнає, що давав гроші на церкву, а також був «науковим консультантом» при слав’янській чорносотенній церкві в справі перекладу святого писання на українську мову.
Голова: – Чому ж ви, будучи атеїстом, побажали свої наукові знання прикласти на церковному фронті?
Ганцов: – Я вважав, що церкву, яка, як національно-політичний чинник, ще не втратила своєї ваги в народньому житті, можна використати для національно-політичної справи. Оскільки церкву на Україні не знищено, я вважав, що вона повинна бути українська.
Нарешті, змальовуються яскравіше погляди Ганцова. На запитання, як він ставився до фашизму, Ганцов відповідає: «Я вважав себе за фашиста, за войвничого націоналіста». На друге запитання, за яку державну концепцію він спільно з «СВУ» боровся, – Ганцов спочатку каже, ніби найпопулярнішою була ідея УНР’івської республіки, але згодом признається про свій погляд, що «і монархія була б не біда, аби українська. Сьогодні монархія, а через 20 років республіка».

——————————————————————————————————————————————-
Допит підсудного Голоскевіча

Голоскевіч – син попа, науковий співробітник ВУАН, редактор «Словника живої мови». Він був членом партії соціялістів-федералістів і членом Центральної Ради. З 1921 по 1924 рік був секретарем «БУД’у» а з 1926 по 1929 рік – одним з керівників академічної групи «СВУ».
Голоскевіч, за його словами, ще в духівничій школі, де його вихователем був Чехівський, виробив собі світогляд національного напряму.
- Як ви поставилися до радвлади, – запитує прокурор тов. Якімішин.
Підсудний відповідає, що він вважав радвладу за московських окупантів…
Голоскевіч стверджує зізнання інших підсудних, що остаточною метою «БУД’у» було – повалити радвладу й утворити самостійну Україну. Так само він стверджує, що «БУД» ставив своїм завданням дійти мети через повстання й інтервенцію і використати для своєї контрреволюційної роботи автокефальну церкву.
Тов. Якімішин: Чи мав «БУД» зв’язки з польською контр-розвідкою і шпигунами.
Голоскевіч наводить кілька фактів, що стверджують зв’язок «БУД’у» з шпигунами. Одного разу, – розповідає підсудний, – до нього прийшов закордонний аґент у формі червоноармійця, показав зашиту в шинелі полотнянку з військовою печаткою і заявив, що він прибув з Варшави за рекомендацією Зайцева, щоб зв’язатися з школою червоних старшин.
Через тиждень Голоскевіч зустрів його біля Академії Наук і той заявив, що виконав своє завдання і незабаром повертається закордон.
Тов. Якімішин: – А скажіть, куди ця людина вперше прийшла до вас?
Голоскевіч: – До Академії Наук.
Далі. 1922 року до нього прибув з нелеґальним пашпортом брат його дружини Підгоровський, що перебував у школі старшин української армії, організованої на території Польщі. Він мав «певне» доручення з-закордону. Голоскевіч намагався навіть пристроїти його в Академії.
Голоскевіч стверджує, що «БУД» мав також зв’язки з російською білоґвардійщиною, щоб утворити єдиний контрреволюційний фронт проти радвлади.
Голоскевіч каже, що найголовнішою причиною розпаду «БУД’у» було те, що саме в той час українські контрреволюціонери сподівалися, що радвлада провалиться з непом й що за таких умов «БУД» має перетворитися на міцнішу організацію, щоб підготовляти кадри. Цією новою організацією була «СВУ».
Тов. Якімішин: Які леґальні можливості ви використовували в своїй роботі, щоб поширювати ідею СВУ?
Підсудний розповідає, що насамперед для цього використовували теж саме видавництво «Слово», далі Єфремов, що був на чолі історично літературного товариства ВУАН, в своїх докладах проводив ідеї СВУ.
Голоскевіч намагається завуалювати деякі моменти. Він, мовляв, не знає, що між співробітниками академії вели пропаґанду ідей «СВУ», що про неї говорив Єфремов. Нарешті Голоскевіч зазначає, що він нічого не знаю про те, що гурток СВУ ставив своїм завданням добирати в академії своїх людей. Він, мовляв, не провадив ніяких переговорів про вербування нових членів «СВУ», не зважаючи на свідчення Єфремова щодо цього.
Але далі він визнає, що знає «з розмов» що свого часу «спільчане» вжили деяких заходів, щоб взяти до своїх рук місцевком академії.
Тов. Якімішин. – Чи можна зробити висновок, що у вас в академії був своєрідний власний трикутник: адміністрація, профсоюз й осередок «СВУ»?
Голоскевіч. – Так голова «СВУ» був віце-президентом академії.
Далі тов. Якімішин висвітлює справу з затримкою видання словника, де за головного редактора був академік Кримський. Виявляється дуже ганебна поведінка Кримського. За словами підсудного, в лютому 1928 року (коли Ганцов ще не повернувся з закордону) на одному з засідань комісії катедри українознавства, обговорюючи справу про словник Голоскевіч ніби заявив, що «треба застосувати в роботі академії такий же більшовицький темп і ентузіязм, що є в білоруській академії». На це Кримський відповів: «А хто знає, що буде навесні»…
Комісія, що ніяк не могла видати словника – збирала гроші, щоб допомогти політув’язненому Дерещуку, – колишньому бандитському отаману, на ремонт автокефальної церкви й нарешті – на пам’ятник Петлюрі. Голоскевіч стверджує також, що в комісії переховували частину таємних документів Єфремова.
Свої свідчення Голоскевіч закінчує заявою, що він вважає свою минулу роботу в «СВУ», як контрреволюційну й шкідливу для трудящих мас України й цілком її засуджує.
Далі кілька запитань підсудному поставили прокурор тов. Михайлик, оборонець тов. Виноградський, член суду т. Соколянський і підсудний Чехівський.
 

Copyright 2010-2015 oldnewspapers.com.ua
pressaxix at gmail dot com
 designed in Happines.in.ua