Архів старих газет; Архив старых газет

Спустіла знов моя вязниця,

Я знов зостався в ній один.

Пропав, розвіявсь людський голос

І зник, як мрія, зник, як дим.

І знов на голос мій, як перше,

Луна, як демон, як мара,

В пітьмах невидимо регоче,

Ридає, стогне і вміра.

І знов лежу, як прокаженний,

Забутий, кинутий всіма.

І тьма мій дух оповиває

Глуха, порожня і німа!

Холодна ж ніч, як ворон чорна,

Крізь грати лізе, завива,

Як смерть голодна, неминуча,

Холодні руки просува.

Й тихенько груди роздерає,

А потім серце дістає.

Морозить, давить, жить до сьвіту

Мені мочі не стає!

19 падолиста 1905 року