Архів старих газет; Архив старых газет

Микола Скрипник

*) Продовження. Див. „Вісті” №104.

Сьомої групи нема, сьома група нашої трудової школи майже вся з усім своїм складом пішла на поповнення фабзавучу. В деяких місцях, наприклад у Києві, фабзавуч уже поїдає і значну кількість 6-ої групи. Перед нами стоїть загроза, що тепер навесні і восени до фабзавучу підуть і будуть взяті учні з 5-ої групи.

Справа стоїть так. Я розглядати зараз не буду цього питання в повному обсязі. Але що це значить, переведення фабзавучу навіть там, де був він на базі семирічки, на нижчий щабель, на базу 6-ої, 5-ої і навіть 4-ої групи? Я на це хочу звернути вашу увагу. Зрозуміло, у нас у вищих групах семирічки є певна кількість переростків, що за своїм віком так би мовити природньо перейшли до фабзавучу, хоча не природньо те, що вони переходять з недостатніми фактичними знаннями. Дехто може сказати, що можна в фабзавучі поставити не лише професійну освіту, а й розгорнути політехнічну освіту. Але наша програма говорить не лише про політехнічну, а й про загальну освіту. Що означає цей факт, що я його вам навів? Це є найпростіший спосіб розв’язати те протиріччя, що існує в житті. За п’ятирічку, як знаєте, потрібно буде прийняти до фабзавучу і до середніх професійних шкіл 450 тис. підлітків, а наша трудшкола випустить лише 310-320 тисяч чол. І от за рахунок тих 150 тис. чол., що їх бракує, вже тепер фабзавучі розбирають учнів не лише сьомої групи, а навіть 6-ої, а той 5-ої. Це є кустарний спосіб розв’язання зазначеного мною протиріччя, що існує між розмахом роботи професійної освіти і розвиненням пляну нашої професійної школи. Але не це мене цікавить. На сьогоднішній день нам потрібне негайне поповнення для середньої професійної освіти, нам треба прискореними темпами випускати потрібну професійно-кваліфіковану робітничу силу. Це звичайно викликає в житті перегин у бік вузької професіоналізації середньої школи, є навіть багато прикладів, коли настановлення професіоналізації надається і трудовій школі. Коли приглянутися до різних програм, методичних настановлень щодо професійної школи в зв’язку з суцільною колективізацією, то видно, як автори цих тез, прихильники цих думок виходять дійсно з вузьких потреб, найближчих конкретних потреб сьогоднішньої коньюнктури. Тим підривається плянове розгортання і розвиток сукупно-громадського процесу соціяльного виховання.

Дві загрози маємо в цьому відношенні. Перша загроза це – дальше існування чисто словесного, формального навчання. Такий тип школи, на мою думку, ще існує. В значній мірі такі риси мала зразкова школа, що нею керував член «СВУ» Дурдуківський. Проти цих старих рис, що зовсім не відповідають потребам і завданням соціялістичного виховавчого процесу, ми мусимо поставити два заходи: перший – розгорнення трудових засад нашої школи, другий – наближення нашої трудової школи до виробничої діяльности, до суспільної виробничої праці. Трудовий характер нашої школи тепер загальновідомий.

В чому суть, в чому полягає трудовий характер нашої школи? Може в тому, що там діти трудяться, працюють коло варстату, на ниві тощо? Не в тому полягає трудовий характер нашого соціяльного виховання, нашого навчання, а він полягає в трудовому характері самого навчання, в тому, що придбання учнем певних знань побудовано не на словесному сприйманні ним слів учителя чи рядків книжки, а на трудовому обробленні педагогічного матеріялу, в тому, що методи навчання збудовано так, що учень оброблює сам педагогічний матеріял, що учень сам працює над цим матеріялом і сам в цьому трудовому процесі набуває знання. Дальший розвиток трудового характеру нашої школи конче потрібний. Нашим завданням мусить бути виховання нашого молодого покоління на нових педагогічних методах. Ми мусимо під цим кутом зору перевіряти наші трудові школи, що часто-густо трудові лише за назвою, але не за методою своєї педагогічної діяльности.

Але нам одночасно треба звернути увагу й на другий шлях, на те, щоб школа мала тісний зв’язок у свойому навчанні з суспільною виробничою працею, на цих засадах мусять стояти наші програми й звідсіль виходячи мусимо надавати так званого виробничого ухилу у вищих групах трудшколи – аґрономічного на селі, індустріяльного в місті, в промислових районах. Аґрономізація сільської школи, індустріялізація міської промислової школи ніяк не суперечить політехнічному характерові трудової школи, навпаки лише цей шлях забезпечить нашій школі безпосередній активний зв’язок з цілим впливом нових розгорнених суспільних виробничих процесів. Тут саме контакт між школою, між педагогікою й новими величезними реконструктивними виробничими процесами, що відбуваються в нашій країні. Техніка реконструйованого сільського господарства, реконструйованої нашої промисловости – ось тут, на цьому мусить відбуватися контакт і школи і виробничих процесів та ув’язання педагогіки навчання з суспільними виробничими процесами.

Однак тісну ув’язку навчання з суспільним виробничим процесом ніяк не можна протиставляти загальному політехнічному характерові навчання нашої трудової школи. Треба також питання загальної освіти поставити на чергу порядку денного. Ось вам такий випадок. Зараз іде перегляд програм нашої трудової і професійної школи і, як мене повідомили, наші військові товариші з програми скоротили або й зовсім повикидали викладання географії, мотивуючи це тим, що нема часу, бо найбільше годин треба відвести виробничій діяльности, а деякі знання з географії можна ввести в комплексне придбання інших знань. Я сам не педагог, тому не можу відносно цього сказати, як пов’язати викладання географії з придбанням знань із слюсарного ти токарного ремества. Але дозвольте мені підійти до питання звуження загальної освіти в трудовій і проф. школі під кутом зору воєнної небезпеки, що загрожує нашому Союзові. Від військових товаришів я одержав записку. Вони, як бачите, цікавляться соціяльним вихованням, розуміючи, що значить соціяльне виховання для господарської і військової моці нашої країни. Вони вказують правильно, що зменшення, відкидання з нашої програми знань з географії зменшує підготовку нашої молоді для військової оборони країни. Програма трудової школи і оборони нашої країни мусять бути зв’язані по між собою безпосередньо, хоч може дехто з педагогів і здивується як це можна пов’язати таких два питання.

Загальна освіта є конче потрібною базою для нашої професійної освіти, вона повинна становити невід’ємну базу для неї, бо ми виховуємо не раба, що лише здатного бути, як додаток до технічної машини, а виховуємо колективного організатора, клясово-технічно-свідомого колективного організатора і творця нового комуністичного суспільства, нових виробничих процесів. Нам потрібно, як це говориться в нашій програмі – підготувати всебічно розвиненого члена комуністичного суспільства. Зменшення і звуження загально-освітніх рямок політехнічних і зменшення політехнічного характеру нашої освіти коштом поширення вузьких професійних звичок і знань це є не що інше, як вплив на нашу школу різних соціяльно-клясових сил. Пролетаріятові, як клясі, невластиво дивитися лише на потребу сьогоднішнього дня. Він володар не сьогоднішнього дня, він керівник цілої епохи, він будівник наступного комуністичного суспільства, йому властиві широкі погляди, а не лише вузькі потреби сьогоднішнього дня. Він вимагає ув’язки потреб завтрашнього дня з потребами сьогоднішньої коньюнктури, з потребами розвиненого суспільного процесу. Вузький меркантильно-професіоналістичний характер навчання в трудовій школі не може бути нашою засадою комуністичного соціяльно-виховавчого процесу. Ні вербально-словесний характер навчання, ні звуження цілого процесу виховання до вузьких завдань, пристосованих лише до конкретних потреб сьогоднішнього дня, не можуть бути нашою програмою.

Ми розуміємо нашу програму так. Нам треба виховати всебічно розвиненого члена комуністичного суспільства, а ми поки що навіть не в передпокої комуністичного суспільства, а лише починаємо будувати соціялістичне суспільство. Ми знаємо, що зараз наша виховавча й виробнича робота проходить під вогнем клясових співвідношень, клясової боротьби й клясових впливів, що йдуть і на молодь і на нові покоління. Ми знаємо, що мріяти про наступні часи, відволікатися від конкретних сучасних потреб перебудови нашої країни, ніяк ми не можемо, як представники пролетарської кляси. Пролетаріят, як кляса, як історичний суб’єкт, не мріє, а ставить перед собою конкретні завдання перебудови теперішнього суспільства. Це умови нашої роботи, це той шлях, яким ми йдемо. І тому директиви нашої програми ми беремо не як протилежні потребам сучасної нашої роботи, а як директиви – куди треба звернути нашу роботу. Загальна і політехнічна освіта, що мусять знайти місце в нашій трудовій школі, повинні бути тісно зв’язані з суспільно-виробничим процесом, при тому не лише суспільно-виробничою працею поза обсягом соціяльно-виховавчого процесу, а й у ньому самому. Ленін правильно говорив, що для віку 15-17 років нам треба в певному розумінні відступити від програми й брати не лише загально-політехнічну освіту як до 15 років, а брати освіту професіонально-політехнічну. Таким чином, ми маємо дві галузі в нашому навчанні: загально-політехнічна для трудової школи і професійна на дальшому щаблі нашого виховання. Їх зв’язує середнє кільце професійно-політехнічна – загальна освіта. Елементи технічної, загально-освітньої, професійної освіти і мусять бути по всіх щаблях нашої освітньої драбини, по всіх кільцях нашої освітньої системи. Справа в тому, що нам конче потрібне сполучення цих елементів, що дійсно відповідатиме вимогам нашої перебудовної доби і підготовці наших сил надалі. Але який ми маємо стан зараз? Мушу зазначити, що на 9/10 коли не 99/100, теж щодо програми у районах суцільної колективізації, школи нашої реконструктивної доби виходять з того, що трудова школа мусить стати професійною. В тезах Проскурівської округи находимо таке місце:

«Школа постачає робітничу силу учнів для колгоспів, а розрахунки за роботу переводиться між школою і колгоспом».

Що це означає? Це означає розглядати дітей, як виробничу силу для використання в сучасних процесах виробничих колективів. Зрозуміло, що навчально-виховавча робота мусить бути корисною, але коли взяти в утрируваному вигляді цей погляд, то я хотів би запитати його прихильників, скільки користи мусить давати такий виховавчий процес учнів? Дуже шкода, що не вироблено прихильниками тої точки зору жодного кошторису, де було б передбачено скільки карбованців і копійок треба мати на рік в грошових розрахунках з корисної праці від кожного учня.

Але я відкладу полеміку з цього приводу до свойого прикінцевого слова, може і на нашій нараді знайдуться прихильники таких поглядів, що їх на мою думку, треба брати на багнети.

Наша школа хибує зараз не на відсутність в ній професійного ухилу, вона хибує подвійно, шкутильгає на обидві ноги. Поперше там, де є у нас профухил, він кепський, недосить організований, а подруге у нас мало, а іноді може й зовсім немає політехнічних рис у нашій трудовій школі.

Я вже сказав які мусять бути загальні настановлення.

На мою думку, на селі, де ми маємо розгорнення суцільної колективізації і передовсім у районах суцільної колективізації наша трудшкола мусить бути аґрономізована. Таке загальне настановлення ми
мусимо взяти. Зрозуміло, ця аґрономізація може і мусить мати різного характеру, в залежності від районів, що мають те чи інше виробниче настановлення. Але, беручи в цілому, перед нами стоїть завдання аґрономізувати нашу селянську школу, передовсім семирічку і відповідно до того будувати і перебудувати її програми, її учбові пляни і цілу її роботу.

Шкільні програми в школах у робітничо-промислових районах повинні виходити із загальної лінії індустріялізації школи, з наближенням до завдань фабрично-заводської семирічки. У промислових районах наше завдання зараз – широко розгорнути сітку семирічок, що повинні бути побудовані за типом фабрично-заводських. Удосконаленню цих питань, себто аґрономізації школи на селі, індустріялізації школи в промислових районах треба зараз присвятити досить уваги і сил. Це програмне методичне завдання стоїть зараз перед нами і наша нарада мусить для цього дати багато.

Перед нами стоїть завдання удосконалити профухил, але ми водночас мусимо перевірити наші завдання щодо трудшколи в двох напрямках. Як стоїть справа із загальною освітою. Щодо цього нам треба перевірити програму та практику роботи і більше мусимо загострити питання про політехнізацію нашої школи. Програма нашої партії визначає таким чином політехнізацію школи:

«політехнічна освіта це те, що знакомить в теорії і на практиці з усіма головними галузями виробництва».

Мушу зазначити, що наша школа ще зовсім не політехнізована. Наша трудшкола ще перебуває на віджитому щаблі передреволюційної школи, вона ще замкнена в своєму учбовому мешканні. Правда, вона потрапила тепер під вплив виробничих процесів, під вплив цілої низки ідеологічних технічних процесів, під вплив клясової боротьби, розгорнення творчого процесу, але наша школа ще працює на базі свого шкільного мешкання.

(Далі буде)