Газифікація столиці
Зробити газ справжні чинником перебудови побуту
Досвід Харкова поширити на всю Україну
В Харкові газом почали користуватися ще з 1870 року. Бельгійці, взявши тоді концесію, зобов’язалися освітлити газом геть усе місто, устаткувавши 1000 лихтарів. Проте, вони взятих на себе зобов’язань не виконали і справа з газопостачанням міста стояла сяк так. Газ у побут харківчан почав проходити лише за часів війни, але й тут він не знайшов великого поширення й це цілком зрозуміло. Аджеж концесіонери не дбали за найкращу організацію газопостачання і обмежилися побудуванням невиликого газового завода в районі Москалівки. Згодом, він занепав і вже за нашого часу його використати не пощастило.
Тимчасом справа газифікації за наших часів, коли ґрунтовно перебудовується побут на нових соціялістичних засадах, набирає особливої ваги. Газ можна використати геть усюди. Всесоюзний з’їзд у справах газифікації, електрифікації та теплофікації в своїй резолюції визнав, що саме ці чинники повинні відограти виняткову ролю в перебудові побуту. Вони ні в якому разі не виключають один одного, а, навпаки, доповнюють. Отже, каже резолюція, слід ужити всіх заходів щоб в кожному населеному пункті розвивалися й розгорталися і електрифікація, і газопостачання і теплофікація.
В Харкові газопостачання довелося організовувати фактично спочатку. На перший час пощастило використати невеликий газовий завод харківського політехнічного (кол. Технологічного) інституту. Це було в 1928 році. Управління комгоспу пустило завод і відновивши 4 кілометри старої газової підземної сітки почало постачати газ для лябораторій та різних технічних потреб.
Нині газове управління Харкова має вже 250 абонентів, серед них 20 установ; решта квартирі. Слід відзначити, що населення добре розуміє перевагу газу над іншими засобами опалення і подає численні заявки на газопроводку. На жаль, бракує потрібного приладдя і через те справа з поширенням газопостачання гальмується. Вже зібралося близько 2000 заяв і їх не можна задоволити повною мірою.
Проте, не зважаючи на всі перешкоди, газове управління комгоспу й далі поширює сітку, досягши в цьому де-яких успіхів. Прокладено 4 кілометри нової сітки до колишніх Університетських земель, ще відновлюється 14 кілометрів старої газової сітки та ремонтується головна магістраль, що проходить під річкою Лопань. Це в районі Свердловського мосту. Тут доводиться відводити воду і лише тоді лагодити магістраль. Цього ж року прокладуть ще одну нову лінію по Клочківській вулиці. Тоді газифікаційна сітка обгорне ввесь центр міста кільцем і з’єднає його з газосховищами старого заводу. Їх відремонтують і тоді буде змога держати запаси газу для міста.
Перспектива розгортання газопостачання для міста на сьогодні ще не визначена. Комгосп спочатку, гадав побудувати низку районних газових заводів, що обслуговували б усе місто, але коли в Коксобензолі розробили проєкт устаткування в місті печей для коксування вугілля, то Комгосп питання про устаткування районних газових заводів залишив відкритим. Тимчасом потреба в газі зростає і навіть нині завод ДЕЗ будує власний невеликий завод, що постачатиме газ для цього підприємства. На газу працюють лінотипи друкарні «Комуніст», незабаром, очевидно, на нього перейдуть й інші друкарні міста.
Щож до комгоспу, то його основна установка дати і втілити споживання газу в побут, бо його переваги перед іншими засобами (дрова, електрика тощо) очевидні, а при організації цього в широких розмірах тим більше.
Перевага користування газом очевидна і з погляду бюджетів трудящих. В середньому користування газом однією квартирою, де мешкає 4-5 чоловіка, на місяць коштує 7 карб. 50 коп. Користування для господарських потреб (кухня, ванни) електрикою та дровами вимагає значно більших коштів.
Фахівці газової справи зазначають, що й невеликі міста легко можуть використати всі можливості газопостачання, беручи до уваги, що устаткування газового заводу з невеликою установкою коштує не так дорого. Що ж до Харкова, то тут треба питання з газопостачанням вирішити якнайшвидше і зробити газ справжнім чинником перебудови побуту.
Б. Смільський.
————-
НА БОРОТЬБУ З ЖІНОЧИМ БЕЗРОБІТТЯМ
Неприпустимо формальне відношення НК Праці.
8 травня урядова комісія в справі соціялістичної перебудови побуту обговорювала питання про залучення жіноцтва до виробничої праці й ліквідації ганебної спадщини капіталістичного ладу – повійства.
Доповідач від Наркомпраці тов. Полтавченко висвітлив стан жіночого безробіття на Україні.
Зменшення жіночого безробіття відбувається значно повільнішим темпом ніж зменшення безробіття чоловіків. На 1 січня 1929 року серед зареєстрованих на біржах праці було 39% жінок, а в наслідок того, що на роботу протягом року посилали переважно чоловіків, цей процент на 1 січня 1930 року збільшився до 47,2%. До цього слід додати, що значну частину жінок біржі праці надіслали на тимчасову роботу.
Наркомпраці має плян перекваліфікації безробітних жінок, але цей плян побудований цілком невірно і значно відстає від вимог життя. Не один раз провідні партійні органи визнавали, що жінок конче треба залучити до промисловости. Наркомпраці переважну частину жінок гадає спрямувати в торговельний апарат, на роботу до трамваїв, в установах Нархарчу тощо.
На цей рік Наркомпраці склав такий плян залучення жінок до роботи: 11 тис. жінок перекваліфікують на будівельників, 2 тис. – на металістів, 3 тис. – для роботи в торговельному апараті, 1000 – для установ Нархарчу, 1000 – текстильниць і 1000 перекваліфікують на інші. До того, ще мають 6 тис. жінок залучити до трудових колективів і 4 тис. на громадську роботу. Поки що плян виконано процентів на 30.
Дискусії на доклад Наркомпраці виявили майже повну бездіяльність Наркомпраці і його органів, а також ВРНГ й інших організацій в справі справжнього залучення трудящого жіноцтва до виробничої праці.
Представник ВРНГ тов. Малозовський одверто сказав, що ВРНГ закінчує складати п’ятирічку робітничої сили, але через те, що Наркомпраці не досить впливає на ВРНГ, питання залучення жінок до роботи в цій п’ятирічці майже не відбилось. Цілком зрозуміло, що коли кожен чекатиме якогось впливу від інших установ, то справа навряд чи зрушить з місця.
Всі промовці, що репрезентують широку робітничо-селянську громадськість, одностайно й різко засудили формальне й навіть бюрократичне відношення Наркомпраці до питань величезної політичної ваги. Наркомпраці фактично ще стоїть на позиції, якої можна було додержуватись 4-5 років тому. Тепер, коли країна вийшла на широкий шлях соціялістичної реконструкції народнього господарства й побуту, коли для цього потрібні величезні кадри робочої сили всіх фахів, коли розвиток ряду галузей народього господарства гальмується за кризою кадрів, Наркомпраці вперто обороняє свою стару консервативну позицію й не дає змоги тисячам і сотням тисяч жінок, що перебувають у злиднях, зареєструватись на біржі праці й дістати роботу.
Обраній комісії доручено опрацювати конкретні пропозиції в справі надання жінкам-трудящим, самітнім жінкам, обтяженим дітьми, змоги зареєструватись на біржі праці, дістати певну кваліфікацію й прилучитися до громадсько-корисної праці.
