За поліграфічний ВИТШ
Поліграфічна освіта на Україні аж до останнього часу була занедбана. Господарники не приділяли потрібної уваги готуванню нових кадрів, тому поліграфічні факультети харківського, одеського та київського художніх інститутів будували свою роботу зовсім не в тім пляні, який потрібний поліграфічному виробництву.
Цілеве спрямування цих ВИШ’ів різне. Харківський та одеський – готують художників-графіків до певної міри обізнаних з технікою поліграфії; київський – готує організаторів поліграфпродукту.
Тимчасом п’ятирічка передбачає величезне піднесення виробничих сил, на базі яких чимдалі більше зростатиме культурний рівень мас. Отже, чимдалі більшатиме й попит на масову технічну та періодичну літературу. Саме це й передбачено в рості тиражності поліграфічних видань, визначеному п’ятирічкою, коли газетна періодика має збільшитись на 315%, журнальна на 300%, а неперіодичні видання на 215%.
Та здійснення цих завдань ускладнюється надто відсталою замортизованою технічною базою і відсутністю інженерного й технічного кадру поліграфістів.
Треба зауважити, що кол. Росія не мала учбових закладів підготовляти кадри для поліграфії, тимто тепер ми маємо лише щось з 30 осіб з вищою поліграфосвітою, які працюють на виробництві за інженерів, хеміків, економістів, ТНБ’істів тощо.
Адмінтехперсонал нашої поліграфпромисловости складається переважно з людей, що оволоділи організаційним досвідом, але не мають глибоких технічних знань, отже й не застосовують наукових метод у практичній роботі.
Та й два останні випуски студентів київського художнього інституту, що працюють тепер на виробництві, мало підготовлені для техроботи, яку їм доводиться виконувати, бо ж, здобута ними підчас навчання, художня культура не може правити за основу.
Отже, виростає нагальна потреба відкрити поліграфічний ВИТШ, що дав би всебічно підготовленого кадровика поліграфпромисловости. Цю справу розв’язується постановою підкомісії О. Ю. Шмідта в справі реформи вищої та середньої індустріяльної освіти. За цією постановою треба створити самостійний поліграфічний інститут, об’єднавши поліграф-факультети київського й одеського художніх інститутів з факультетом харківського інституту.
Кого ж мусить виховувати цей новий ВИТШ?
Вихідним матеріялом для відповіді на це питання є п’ятирічка кадрів, запроєктована поліграфкомітетом ВРНГ України (нині поліграфоб’єднання) та перспективи розвитку нашої видавничої і поліграфічної бази.
Аналізуючи цифри п’ятирічки поліграфкадрів, можна побачити тенденцію розвитку цієї ділянки, чого й буде досить, щоб накреслити в основному вірне цілеве спрямовання нового ВИТШ’у. Ці цифри в основному такі:
Спеціяльності, потрібні виробництву ——- ВИТШ’І —- Середня освіта —- Курси
Директорів ———- 10 – 5 – 30
Техкерівників ——- 15 – 5 – 8
Інженерів ———— 6 ———–
ТНБ’істів ————–3 ——– 11 –
Раціоналізаторів — 9 ————–
Економістів ——— 5 ————–
Зав. складальн. цехів – 7 – 10 – 8
Зав. тіпо-друкар. цехів – 7 – 10 – 6
Зав. тіпо-літограф. цехів – 5 ——-
Зав. тіпо-пинкографії —– 8 ———
Інструкторів ФЗУ ————–10 – 10
Звідси видно, що поліграфії потрібні інженери поліграфісти – організатори, що посядуть адмінтехнічні посади, ТНБ’істи та інженери вузьких фахів, що правитимуть за адміністраторів цехів.
Щоб уявити обсяг потрібного розгортання та реконструкції поліграфбази України, а значить і розгорненої потреби на кадри, які повинні стати за командирів цього великого процесу, досить навести такі приклади:
За п’ятирічкою пропускна спроможність всієї української поліграфії складатиме – книжкової продукції 913 млн. відбитків та газетної 501 млн. відбитків, а за пляном розвитку видавничої промисловости за цей же час має бути видано по книжковій продукції 1.200 млн відбитків та газетної 964 млн. відбитків. Виходить, що поліграфбаза неспроможна виконати такі завдання з книжково-журнальної продукції у 24% та з газетної у 48%.
За цим таки пляном передбачається зростання книжкової продукції на 234%, газетної – на 236% та іншої – 167,5%.
Це можна здійснити при умові величезного напруження основного капіталу виробництва, який тепер уже в виснаженому стані. Щоб хоч приблизно уявити, як стоїть справа з технічним обладнанням промисловости України, досить зауважити, що друкарська база Москви складається на 80% з застарілої виснаженої техніки; так, вона має друкарських машин до 20 років 28,2%, а тих, які поставлено понад 20 років тому – 49,6%.
Треба додати, що московська поліграфія одержала нового устаткування більше, як інші (з довезених 83 ротаційних машин, на периферію припало тільки 6). Що ж тоді говорити за нашу технічну базу?
Поліграфія на Україні – це одно з вузьких місць. Вона потребує надзвичайних заходів. Щодо асиґнувань, її треба зарахувати до групи А, як це зроблено зараз щодо паперової промисловости. Бо ж не можна припустити до того, щоб поліграфія стала гальмом розвиткові культурної революції.
Гадати, що майбутню велику реконструктивну роботу можна провести тими кадрами, які запроєктовано п’ятирічкою – річ небезпечна. Дуже загрозлива справа кадрів і для видавництв. Щоправда, деякі «специ» з видавничих установ говорять, що їм фахівців досить, що в них працюють «незамінимі». Але серед цих «незамінимих» чимало колишніх власників літографій, друкарень тощо.
За того розвитку виробничих сил, що передбачений першою п’ятирічкою і далі, поліграфія мусить зазнати корінної технічної перебудови. І те, що саме тепер проблема кадрів для поліграфії постала так актуально, річ цілком закономірна.
Виходячи з цих передумов щодо потреб кадрів, ВИТШ має готувати: а) інженерів-поліграфістів, технологів, раціоналізаторів, економістів; б) робітників видавництв, конструкторів книги, технічних редакторів, технічних керівників; в) поліграфістів-педагогів.
Про те, як конкретно мають здійснюватись ці фахові ухили шляхом окремих факультетів, відділів, чи ухилів в кінці навчання – це справа майбутньої докладної проробки.
Крім підготовки цих кадрів, ВИТШ має бути науково-дослідчою лябораторією (аналіза матеріялів, вироблення стандартів і т. ін.), консультативно-допоміжною установою робітничому винахідництву, осередком підвищення кваліфікації робітників тощо.
ВИТШ має виховувати фахівців з певною художньо-графічною культурою. Його відділи мають давати цю культуру, один – більшою мірою для робітників видавництв, другий – меншою, а взагалі художньо-графічні дисципліни мають посідати значно менше місце, як вони посідали досі в факультетах художніх ВИШ’ів.
На кінець треба сказати й про те, що вже час готувати робітників з виробництва до нового ВИТШ’у. Треба, щоб новий ВИТШ свій перший набір зробив з активу робітництва. Вже час переходити до діла. Треба розпочинати дійсну роботу над будівництвом цього ВИТШ’у.
М. Шевченко.
