Гнат Юра
До 20-річчя театру ім. Ів. Франка
В історію радянського театру на Україні Гнат Юра ввійшов як один з активних його будівників, ентузіаст і майстер сцени. Яскравою ілюстрацією його організаційних здібностей є створення одного з провідних театрів УРСР - театру ім. Ів. Франка.
В цьому театрі Гнат Юра широко розгорнув свою художню діяльність як керівник, режисер і актор. Тут, разом з колективом театру, він жадібно і наполегливо шукав шляхів, що ведуть до народного, соціалістичного мистецтва, радів творчим вдачам і не складав зброї при поразках. Тов. Юрі, як керівникові театру, припало в перші роки його існування розв'язати ряд найактувальніших і найважчих художніх завдань. Треба було знайти нові шляхи в театральному мистецтві, нові засоби художнього вияву, які б відповідали завданням пролетаріату, що приступив до створення нового суспільства. Треба було перемогти традиції старого українського театру, знайти такий репертуар і таке його трактування, яке б підносило життєвий тонус глядача, наснажувало б його бажанням боротися і творити нове життя.
Складність розв'язання цього завдання полягала в тому, що радянської драматургії в ці роки не існувало. В шуканнях репертуару, співзвучного революції і близького новому трудовому глядачеві, театр, керований Гнатом Юрою, прийшов до класики і в попередні роки свого існування ставить такі видатні твори російської драматургії, як «Ревізор» Гоголя, де Гнат Юра грає роль Хлестакова, «На дні» - Горького, де виконує роль Луки.
Горьковська драматургія ще до революції захоплювала тов. Юру. В 1908 році в Гадячі, в літньому дощаному театрі, він вперше на українській сцені здійснив постановку «На дні». Серед заяложеного традиційного репертуару етнографічно-побутового театру прозвучав крилатий афоризм Горького «Людина - це звучить гордо».
Інтерес до Горького в Юри був викликаний натхненним сценічним втіленням горьковської драматургії в МХАТ'і. Помхатівському було поставлено «На дні» й у Вінниці 1920 року. З західноєвропейської класики в ці роки Гнат Юра поставив «Весілля Фігаро» Бомарше. У «Весіллі Фігаро» Юра грав Фігаро. Сміливий сміх комедії Бомарше надовго прикував до себе творчу увагу тов. Юри, який не раз повертається до цієї п'єси. Він ставить «Весілля Фігаро» в Харкові і Києві, даючи нові режисерські редакції. В київській постановці «Весілля Фігаро» більш рельєфно виступила сатирична усмішка Бомарше. Акцент в ролі Фігаро Гнат Юра робив не на зовнішню рухливість, а на гостру, сатиричну подачу слова, на максимальне виявлення в словесному тексті всіх відтінків сарказму та іронії.
З української класики Юра здійснив постановку «Гайдамаки» й «Іван Гус» - Шевченка, «Похорон» - Ів. Франка, «Суєта» й «Житейське море» - Карпенка-Карого. В п'єсах Карпенка-Карого Гнат Юра створює образи Терешка і Стьопочки, що є його великими акторськими вдачами. Роль Терешка донині зберігається в репертуарі театру. Починаючи з черкаських «Вістей» (1925 рік) і кінчаючи ленінградськими газетами (літо 1938 року), відгук один - Терешко блискучий витвір майстра.
Опуклою постаттю в галереї образів, створених Юрою, є Стьопочка. Гнатові Юрі вдалося створити типову для старого провінціального театра фігуру актора Стьопочки Крамарюка, свого роду український варіант Шмаги. В цьому образі Юра дав сплав людських слабостей і вже рідко спалахуючі, швидко гаснучі іскри хороших поривів. Тонкість малюнку, вміння показати в образі різні грані людського характеру - доля майстра і таким майстром показав себе Гнат Юра, граючи ролі Стьопочки і Терешка.
У своїх ранніх режисерських роботах тов. Юра виступив як режисер реально психологічної школи. Поряд з реалістичною класикою в репертуарі театру імені Франка з'являються героіко-романтичні п'єси. Гнат Юра спиняє свою увагу на «Овечій криниці» - Лопе де Вега, «Кінці Месії» - Жулавського, «Лорензаччо» - Мюссе. Юру захоплювала героіка цих п'єс, гострота соціальних мотивів. Ці п'єси давали можливість широко показати народні маси, що йдуть на штурм проти твердинь старого світу.
Тут ми зустрічаємось уже з іншим режисерським почерком. Ці спектаклі були розв'язані в умовному героіко-романтичному плані. Для посилення соціального звучання п'єси провадиться часткова переробка тексту. Старанна розробка масових сцен, слова і рухи натовпу на сцені стали домінуючими в режисерській роботі Гната Юри. Для сценічного втілення образів режисер використовує патетичний тон і широкий емоціональний жест. Для змалювання негативних персонажів застосовуються способи гротеску.
Це були перші спроби створити спектакль, насичений революційною патетикою, з головним героєм - народом. Але створення широкого полотна, що відображає діла і дні Великої Жовтневої Соціалістичної революції, життя країни Рад було ще попереду. Громадянська війна закінчилась. Настали роки відбудови народного господарства, роки сталінських п'ятирічок. Йде процес формування нових, соціалістичних форм життя і побуту, постає нова людина. І все це відбиває молода радянська драматургія.
В репертуарі театру ім. Ів. Франка з'являються перші п'єси українських радянських драматургів. Гнатові Юрі належить честь бути піонером у справі постановки п'єс молодих драматургів. Він ставить одну з ранніх п'єс О. Корнійчука «Камінний острів» і Л. Первомайського «Коммольці», виявляє велику дбайливість до ростучого молодняка. Молоді драматурги знаходять в нього привітне заохотливе слово і цінну пораду. Радянська драматургія, яка рік-у-рік мужніла і міцніла, несла з собою реалістичні образи нашої дійсності.
Попереду був шлях переходу від умовного, героіко-романтичного спектаклю до соціально-реалістичного. Перед Юрою і театром стояло завдання опанувати метод соціалістичного реалізму. В біографії Гната Юри був початий новий творчий розділ.
В київський період Гнат Юра створює ряд спектаклів, тематикою яких є громадянська війна - «Заколот» за Фурмановим, «Бронепоїзд» - В. Іванова, «Трибунал» - Ржешевського. «Заколот» був першою режисерською роботою Юри на нову тему про громадянську війну. Спектакль користувався великим успіхом протягом кількох сезонів.
В «Заколоті» до деякої міри була примітивна прямолінійність у показі революційних подій, постаті дійових осіб подавалися крупними, але побіжними скупими штрихами. Працюючи над п'єсами О. Корнійчука, Гнат Юра знайшов ключ до створення яскравих людських характерів, з усім багатством їх внутрішнього життя. В цих спектаклях він дав правду великих людських почуттів. В «Загибелі ескадри» відтворено на сцені весь колорит тяжкого для радянської влади 1918 року, але оптимістична нота, віра в кінцеву перемогу була пронесена через весь спектакль.
В роботі над постановкою «Правди» Гнат Юра продовжує лінію, намічену в «Загибелі ескадри», - лінію розробки характерів людей революції. Цінним в режисерській роботі було втілення образу геніального вождя пролетаріату В. І. Леніна.
В таких спектаклях, як «Містечко Ладеню» - Л. Первомайського, «Майстри часу» - І. Кочерги, «Банкір» - О. Корнійчука, Гнат Юра відтворив нашу соціалістичну дійсність з її творцем - людиною, яка активно бореться і будує. Робота над п'єсами радянських драматургів, над актуальною тематикою дала можливість Юрі щораз більше опановувати метод соціалістичного реалізму.
Останньою роботою Гната Юри є «Богдан Хмельницький» - О. Корнійчука. «Богдан Хмельницький» в його постановці став хвилюючою історичною піснею про героічне минуле українського народу.
Понад 150 п'єс поставив Юра за 33 роки свого яскравого творчого життя. Були поставлені п'єси різних авторів, мінялися режисерські плани, але незмінним лишалося одне - знайти стиль, метод, властивий радянському театрові. Характерною рисою його режисерських робіт є повнокровний реалістичний спектакль, овіяний романтикою.
Радянський уряд високо оцінив роботу ентузіаста радянського театру тов. Юри, надавши йому звання народного артиста республіки і нагородивши орденом Трудового Червоного Прапору, а громадська робота Гната Юри знайшла високу оцінку в довір'ї мас, які обрали його депутатом Верховної Ради УРСР.
В. ГАЄВСЬКИЙ.
