Архів старих газет; Архив старых газет

Стан на мовному фронті

Доповідь тов. Хвилі

Велелюдні збори в будинку працівників освіти

Справи мовознавства цікавлять нині не тільки вузьке коло фахівців. До цієї важливої дільниці культурного фронту, на якій особливо намагалися шкодити нам петлюрівці та інші контрреволюціонери, нині прикуто увагу широкої радянської громадськости. На збори, присвячені стану на мовному фронті, що відбулися 27 червня в будинку працівників освіти, прийшли викладачі, працівники центральної, обласної й заводської преси, письменники, працівники мистецтва, друкарі, коректори, перекладачі. Зала була переповнена.

Велику доповідь на тему «Стан на мовному фронті» зробив заступник наркома освіти тов. Хвиля.

- Історична постанова ЦК ВКП(б) від 24 січня 1933 року - почав свою доповідь тов. Хвиля - поставила руба питання про більшовицьке виправлення помилок у роботі української партійної організації. В наслідок цієї постанови зміцнено провід ЦК КП(б)У, харківської, дніпропетровської й одеської обласних організацій, відряджено на Україну ряд найвідповідальніших працівників партії, серед них - одного з керівників партії, випробуваного більшовика-ленінця тов. Постишева.

Основна причина помилок у кампанії хлібоздачі минулого року в тому, що в багатьох партійних організаціях України не було належної більшовицької пильности й непримиренности до ворожих елементів, які, користуючись з цього, шкодили нам на всіх дільницях нашого будівництва. Нині, за зміценним проводом, українська парторганізація виправляє свої помилки на всіх дільницях соціялістичного будівництва, зокрема на культурному фронті.

На початку 1926 року націоналіст Шумський та його спільники атакували лінію КП(б)У, на чолі якої був тоді один з кращих ленінців, соратник тов. Сталіна - тов. Каганович. Шумський намагався повернути нашу партію на націоналістичний шлях.

Шумські, Максимовичі, Хвильові та інші подібні ставили питання про орієнтацію на Захід, проти «Москви», вони намагалися перетворити творену в нас українську національну формою, а соціялістичну змістом культуру на буржуазну. КП(б)У, на чолі з тов. Кагановичем, дала тоді належну відсіч ворожим націоналістичним наскокам на ленінську національну політику. Але останніх років українська партійна організація не виявляла достатньої більшовицької пильности на цій ділянці фронту класової боротьби й тут чимало нам нашкодили вороги. Це з усією більшовицькою рішучістю викрив тов. Постишев у своїй історичній промові на червневому пленумі ЦК КП(б)У. Він сказав:

«Притуплення більшовицької пильности щодо класового ворога, - ось найважча, за своїми наслідками провина партійних організацій України. В цьому основна докорінна їхня помилка. Брак більшовицької пильности призвів до того, що шкідницькі контрреволюційні елементи дістали найширше поле діяльности саме на Україні».

Ця промова тов. Постишева дає нам не тільки аналіз минулих хиб, вона мобілізує КП(б)У, всіх трудящих України, зокрема працівників культурного фронту, на боротьбу проти решток ворожих класів, проти недобитків петлюрівщини та іншої контрреволюційної наволочі.

Питання мовного фронту, що їх ми тут обговорюємо, зв'язані з питаннями школи, науки, літератури, всього культурного будівництва на Україні. Шкідництво на цій дільниці - зв'язано з загальними намаганнями наших запеклих ворогів відірвати Україну від Радянського Союзу.

Шкідники на мовному фронті поставили собі завдання штучно віддаляти українську культуру від братерської російської, створити штучну відчуженість між ними.

Інститут наукової мови при ВУАН в якому діяли контрреволюціонери, саме на це спрямував свою роботу. Він давав інструкцію своїм кореспондентам вигадувати нові терміни, замість спільних слів у російській мові. І вигадували назвати фільтр «цідилом», вертикаль - «сторчем», арку - «луком» і т. інш. Можна навести ще сотні таких прикладів. І не дарма, звичайно, інститут української наукової мови заслужив похвалу від петлюрівського емігранта Огієнка, який писав: «інститут української наукової мови - це надзвичайно корисна наукова інституція при київській академії наук».

Протягом кількох років інститут наукової мови при ВУАН провадив свою корисну для петлюрівців і шкідливу для українських робітників і селян контрреволюційну діяльність. А наш Наркомос не тільки не викрив шкідництва, а навпаки - потурав шкідницьким елементам. Ще гірше, що сам нарком освіти тов. Скрипник давав змогу цим елементам прикриватися його виступами в питаннях мовознавства. В одній із своїх доповідей тов. Скрипник сказав: 

«Були такі, які говорили, що треба, мовляв, вести лінію на інтернаціоналізацію української мови, не брати старих термінів, а коли є хороші російські - навіщо інші шукати. Це вже з євангелії апостола Ваганьяна, і на мою думку так і треба їх оцінювати».

Ваганьян - це вигнаний з партії троцькіст, російський великодержавний шовініст. Отже, за тов. Скрипником виходить, що вживати російські терміни в українській мові - це великодержавний російський шовінізм. Таку саму лінію провадить тов. Скрипник і в дальших своїх виступах, зокрема в промові на катедрі нацпитання при УІМЛ «До питання боротьби за марксо-ленінське мовознавство». Такі виступи тов. Скрипника були, звичайно, на руку буржуазним націоналістам.

Водночас українські націоналісти добивалися відірвати будову української мови від живої мови українських мас. Знайшлися відповідні теоретики, як приміром, Курило, що закликає «навчитися думати по-українському й не збиватися на чуже», чи Смеречанський, який рекомендує будувати українську фразу за «Слово о полку Ігореве». Смеречанський у запалі боротьби проти культури російських робітників пропонує викинути з української мови такі звороти, як «після закінчення», чи «для забезпечення» і замість цього писати «закінчивши», «щоб забезпечити». Смеречанський винайшов оригінальний «український» спосіб рахувати на сотні й копи: замість «двіста» - чотири копи, замість «п'ять тисяч» - сто кіп, замість «п'ятдесят тисяч» - «стонадцять крот кіп», «десять мільйонів» - це вже на мові Смеречанського - «сто-сот-надцять-крот-кіп».

Отак намагалися шкідники забруднювати українську мову, відірвати її від живої мови українських робітників і селян, відривати її штучно, від братерської російської мови. А Наркомос потурав цьому.

1925 року Раднарком ухвалив скласти український стабільний правопис.

Створена була спеціяльна комісія при Наркомосі, потім було видано проєкт українського правопису, його довго обговорювали і в травні 1927 року була скликана всеукраїнська правописна конференція за головуванням тов. Скрипника.

Там боролися два погляди. Один погляд обстоював потребу створити такий правопис, який служив би розвиткові української радянської культури, а другий погляд виходив із потреби зробити поступки націоналістичним елементам і будувати правопис на базі тієї мови, що її творять буржуазні націоналісти з Галичини. Більшість конференції підтримала другий, хибний, шкідливий погляд.

Професор Синявський, один з авторів схваленого 1928 року українського правопису, так і заявив, що «довелося зробити поступки польщизні». Оці «поступки польщизні», заходили так далеко, що один з учасників конференції, Пилипенко, висунув пропозицію латинізувати українську абетку, а коли цю пропозицію відхилили, тов. Скрипник запропонував таку зміну в українській абетці: замість «дз» писати латинське «S» і замість «дж» - латинське «Z». І тільки в наслідок втручання ЦК КП(б)У відхилено й цю спробу відрізнити українське письмо від російського.

Тов. Скрипник не міг не знати, що він сам став на шлях відчудження української мови від російської й наближення її до польської. Схвалений 1928 року український правопис тов. Скрипник уперто боронив весь час, і 1931 року записав ухвалу редбюра УРЕ «заздалегідь відмінити всілякі спроби» зробити будь-які зміни в правописі.

Нинішнє керівництво Наркомосу за проводом ЦК партії рішуче бореться, щоб очистити український правопис від занесеного туди контрреволюційного націоналістичного мотлоху. За місяць вийде з друку новий правопис.

Переглянуто план інституту мовознавства, почато готування словників за новим правописом.

Ворожі елементи відразу реагували на розпочате очищення української мови від контрреволюційного мотлоху. Петлюрівська наволоч сичить про те, що, мовляв, «нищать українську культуру». Дехто договорюється до того, що «давайте говорити й писати російською мовою, щоб не робити ніяких ухилів». Таке єднання українських і російських шовіністів не нове.

Були деякі спроби дискредитувати проваджену нині роботу коло поліпшення українського правопису. В «Комуністі» писалося вже про виступ викладача мови в Промакадемії Полонського, який галасував, що почалася русифікація. З особливо шаленою безсилою люттю шиплять вороги проти виступу тов. Постишева, відчувши в цій промові дужий більшовицький удар.

А нас, членів партії, всіх чесних радянських працівників цей історичний виступ тов. Постишева піднімає на рішучу боротьбу проти ворожих недобитків, за творення української пролетарської культури, за дальше здійснення ленінської національної політики.

Боротьба українського пролетаріяту завжди проходила в тісному єднанні з боротьбою російського пролетаріяту. Ми й українську культуру, національну формою й соціялістичну змістом, будуємо й будуватимемо далі в єднанні з братерською російською.

І щодалі, то більше зміцнюватимемо радянську Україну й увесь Радянський Союз за проводом нашої всесоюзної комуністичної партії, на чолі з вождем світового пролетаріяту - тов. Сталіним. (Тривалі оплески).