Промова тов. Кілерога
З великою промовою виступив зав. культпропу ЦК КП(б)У тов. Кілерог, що його збори зустріли тривалими оплесками.
- Мовознавство - каже тов. Кілерог - це складова частина культурного будівництва. А культурний фронт на Україні є дільниця, на якій точиться вперта класова боротьба. На цій дільниці засіло чимало агентів класового ворога. Наркомос не єдиний наркомат УСРР, куди просякли антирадянські елементи, але Наркомос і його місцеві органи були найбільше засмічені. На червневому пленумі ЦК КП(б)У тов. Постишев в яскравій промові викрив антирадянську, контрреволюційну роботу шкідників, шпигунів Яворських, Баданів, Максимовичів, Ерстенюків, Шумських та Солодубів.
Нині, коли можемо сказати, що карта цих шкідників і шпигунів бита, ми повинні проаналізувати їхню шкідницьку роботу на культурному фронті, щоб зробити з цього для себе науку. Чого домагалися ці шкідники й контрреволюціонери, ці агенти чужоземних контррозвідок? Вони насаджували ворожу нам шовіністичну буржуазну культуру Донцових, Грушевських і Єфремових, згуртували навколо себе уламки розгромлених класів, використовували всі можливості перешкоджати соціялістичному будівництву, намагалися підірвати й знищити диктатуру пролетаріяту, гарячково готували нову інтервенцію, щоб відірвати Україну від СРСР.
Чому саме на Україні класовий ворог так широко розгорнув свою шкідницьку шпигунську діяльність? До цього призвів брак класової пильности багатьох наших працівників і навіть декого з керівних товаришів.
Шкідництво в органах Наркомосу сходило, звичайно, не тільки до питань правопису. воно було спрямоване до того, щоб виховати у ворожому напрямі нашу молодь. Тим часом, як до англійської, французької, італійської мов прекрасно прищеплюється чимало слів, утворених за нашої революції, шкідники, що посіли навіть керівні посади в Наркомосі, викидали з української мови ті слова, на які вона збагатіла за роки революції, тягли її назад. Українську мову часів Дніпрельстану вони намагалися орієнтувати на мову Запорізької Січі. Це прищеплювання так званих «народних» слів збігається з «орієнтацією на Захід», тобто на польську й чеську мови, на штучний відрив української мови від братерської російської. Живу мову українських робітників і колгоспників намагалися орієнтувати на просвітянсько-хуторянську, поміщицько-куркульську мову.
Подібні шкідницькі спроби були і в інших союзних радянських республіках. Націоналісти в Грузії, Вірменії, Азербайджані і Білорусі так само намагалися прищеплювати живій народній мові термінологію часів феодалізму й витравляти з неї інтернаціональну термінологію. У Білорусі націоналісти так само, як і на Україні, хотіли зорієнтувати мовознавство й мовну практику на Польщу. Але найбільше нашкодили вороги на цій дільниці в нас на Україні.
Мовознавство - це ланка цілої системи національно-культурного будівництва. Помилки на цій дільниці, зокрема помилки тов. Скрипника, - це тільки частина помилок націоналістичного характеру тов. Скрипника в справі культурного будівництва. До цих помилок належить і гасло про «національну свідомість», яке пролунало в деяких промовах тов. Скрипника, гасло не ленінське, гасло, що під ним охоче підпишуться українські шовіністи. У тов. Скрипника є ряд помилок не тільки в національно-культурних справах, а й у питанні про партію і клас, про переростання буржуазно-демократичної революції на революцію соціялістичну, про рушійні сили лютневої революції 1917 року, про центральну раду, про «два більшовизма», про «окрему» теорію й «окрему» політику Леніна в національному та аграрному питаннях. Усі помилки тов. Скрипника в його літературних роботах і в його керуванні НКО вимагають розгорненої більшовицької критики, що її основні настанови дав тов. Постишев.
Нині, коли викрито контрреволюційну діяльність шпигунів і шкідників, коли всім уже відомо, що Шумський був один із керівників контрреволюційної організації, - для всіх повинно бути ясно, що шумськізм давно не є ухил у лавах партії, а контрреволюційне угруповання.
Загострення боротьби на культурному фронті відзеркалює загальне загострення класової боротьби в СРСР, зокрема на Україні. Переможне вивершення першої більшовицької п'ятирічки, успішне розгортання нашої роботи першого року другої п'ятирічки не може не викликати шаленої люті недобитків ворожих класів усередні нашої країни.
Але шкідництво на культурному фронті є, водночас, яскрава ілюстрація щільного зв'язку контрреволюційної діяльности ворожих недобитків усередині нашої країни з фашистською реакцією за межами нашого Союзу, зокрема в Німеччині.
Прихід гітлерівців до влади по-новому поставив питання зовнішньої політики Німеччини. Блазні на троні, - німецькі фашисти, орієнтуються на «акцію на Схід», тобто на інтервенцію проти СРСР, зокрема, щоб відірвати Україну від Союзу. Всім відомий меморандум Гугенберга є не що інше, як складова частина програми Гітлера.
У своїй книжці «Моя боротьба» Адольф Гітлер пише:
«Ми націонал-соціялісти свідомо підводимо риску під зовнішньо-політичним напрямом довоєнного часу. Ми починаємо там, де Німеччина скінчила 600 років тому. Ми закінчуємо вічний рух німців на південь і на захід Европи і звертаємо погляд до земель на сході. Ми закінчуємо колоніяльну торговельну політику довоєнного часу й переходимо до політики завоювання нових земель.
І коли ми сьогодні говоримо про нову землю в Европі, то ми можемо думати тільки про Росію й підлеглі їй окраїни».
Про які саме «окраїни» йде мова, пише найближчий помічник Гітлера Альфред Розенберг у своїй книжці «Майбутній шлях німецької зовнішньої політики»:
«… вільне українське козацтво невпинно працює над тим, щоб довести до кінця свою боротьбу з більшовиками, і його керівники за кордоном, з яких за найенергійнішого (що мабуть більше від усіх має шанси на успіх) треба вважати обраного 1926 р. на гетьмана Полтавця-Остряницю (він походить з гетьманського роду Остряниць з міста Остер), цілком свідомо продовжують традиції історії XVII сторіччя й ставлять собі за мету досягти цілковитої самостійности українського народу від Москви».
Отже, ясно бачимо найщільніший зв'язок між німецькими й українськими фашистами, тісну спілку, спрямовану на те, щоб відірвати Україну від Радянського Союзу.
А що несе з собою фашистська програма «української національної революції», можна уявити з таких рядків Розенбергової книжки:
«З погляду внутрішньої політики спілка з багатим українським півднем відкрила б великі перспективи для експорту продуктів німецької промисловости та для хемікалів. Само собою зрозуміло, тут не можна говорити про те, як можна здійснити викладені попереду перспективи розвитку, досить, якщо німецький політик намітив цілі, щоб потім уже знайти шляхи і засоби для підтриму, а також для підготування української національної революції проти більшовицької Москви з метою створити умови, які забезпечили б Німеччині територію, свободу і хліб».
Для цього й спрямовували всі свої зусилля шкідники, шпигуни, що орудували на культурному фронті в УСРР, зокрема на терені мовознавства. Вони всіляко намагалися на кожній дільниці створювати штучні бар'єри між УСРР і РСФРР, кожен шкідник на тій дільниці, де він орудував, готував інтервенцію.
Українські націоналісти в своїй контрреволюційній діяльності блокувалися з російськими, єврейськими, болгарськими та іншими шовіністами. Єврейські шовіністи провадили примусову євреїзацію. В цьому їм допомагали українські шовіністи. Всеукраїнська Академія Наук охоче друкувала «Словник донбасівського гірника», що його складав чорносотенець, російський професор Міртов, «словник», що є наклеп на донецького шахтаря (про цей словник писалося вже в «Комуністі»).
Під керівництвом тов. Скрипника в Наркомосі запровадили такий болгарський правопис, який штучно відривав мову українських болгар від мови, що її вживає комуністична партія Болгарії.
Уся шкідницька діяльність націоналістів не може, звичайно, скинути з рахівниць наші величезні досягнення в національно-культурному будівництві. Але нам потрібна максимальна пильність, нам треба нещадно викривати кожен вияв ворожої діяльности, викривати й трощити.
З особливою гостротою постає знову питання про кадри. Тов. Постишев у своїй промові на пленумі ЦК КП(б)У рішуче поставив перед нами це завдання. Він відзначив, що:
«Адже перше, ніж розставити літери «г» і «ґ», ці шкідники в Наркомосвіті розставили своїх людей по всій системі органів освіти».
Щоб по-більшовицькому боротися з націоналізмом, з контрреволюцією в мовознавстві, по всіх дільницях культурного фронту ми повинні скрізь розставити своїх людей, перевірених, стійких партійців, комсомольців, чесних, відданих радянській владі безпартійних працівників. Ми повинні мати скрізь радянських людей замість тих, що їх добирали Бадани й Ерстенюки.
За проводом ЦК ВКП(б), на чолі з тов. Сталіним, за проводом ЦК КП(б)У, зокрема за проводом одного з кращих соратників тов. Сталіна - тов. Постишева, ми розгорнемо далі більшовицький наступ, знищимо остаточно рештки ворожих класів, виконаємо з честю завдання, поставлені перед українською партійною організацією. (Тривалі оплески).
