Спогади старих робітників заводу ім. Петровського
Здавалося, що всі шляхи для проникнення соціалістичних ідей у гущавину мас в жорстоких умовах самодержавства були закриті. І все ж таки шляхи знаходились, і одним з тих, хто їх прокладав, був токар інструментальної майстерні мостового цеху заводу Григорій Іванович Петровський.
Його знали всі робітники заводу. Знали й любили. У нього до кожного робітника був якийсь особливий підхід. З кожним із них окремо розмовляв Григорій Іванович. І люди після цього ставали невпізнанними; деякі з них починали відвідувати робітничі гуртки, організовані тов. Петровським.
Збиралися ці гуртки по 10-15 чоловік на квартирах у окремих товаришів по черзі. На зборах гуртків зачитували статті з «Искры», знайомилися з лозунгами і програмою партії більшовиків, намічали заходи практичної революційної роботи. Григорій Іванович був організатором такого навчання по опануванню більшовизму в часи чорної реакції, він діставав літературу, читав, роз'яснював її нам.
Траплялося, що нас ледве не викривала поліція. Якось у 1903 році зібрався гурток на квартирі у І. А. Вільчицького на 1-й Чечелівці в Катеринославі. Жив він у просторій кімнаті на другому поверсі. Все було гаразд. Раптом - постукали в двері. Було ясно, що прийшла поліція. Поліцаї знали тов. Петровського і, коли б побачили його тут, то заарештували б усіх. Довелося сховати керівника гуртка. А тоді відчинили двері.
- Це що у вас за збори? - зарепетував околоточний Кузнєцов.
Йому пояснили, що зійшлись відсвяткувати іменини господаря. Почастували заодно й околоточного. Цей «блюститель порядку» не любив розминатися з горілкою, вихилив кілька склянок. А на кінець пригрозив, що коли знов натрапить на таке зборище, то відпровадить усіх в «кутузку». З цим він і пішов геть, забравши й зграю городових, які його супроводили.
Григорія Івановича Петровського не раз заарештовували і висилали з міста. І кожного разу він знов і знов повертався на Брянський завод.
Своєю відвертістю, прямотою він завойовував симпатії робітників заводу, на якому працював. Цими ж своїми якостями тов. Петровський уміло боровся і проти ворогів робітничого класу.
В цеху у нас було кілька чорносотенців, що всіляко теротизували робітників. Усі їх ненавиділи, ставилися з презирством. Але ніхто не наважувався говорити про них на повний голос. Якось Григорій Іванович виступив на зборах робітинків з приводу дій чорносотенців. Він у категоричній формі поставив питання про те, щоб здихатися ворогів. Його одностайно підтримали усі робітники, зажадавши вигнання чорносотенців з цеху.
Або ось ще випадок. Після революції 1905 року царський уряд змушений був піти на деякі «поступки», давши дозвіл організувати на підприємствах «примирчі камери». Пригадуємо, як вихваляли це на всі лади меншовики та есери. Вони вбачали в цьому початок демократії, всіляко оспівували «свободи», даровані урядом царя Миколи. Директор Брянського заводу Свіцин збирав по цехах делегатів, розписував на зборах велику милість імператора, який, мовляв, такий щирий і добрий, що дозволяє робітникам мати свої організації. Григорію Івановичу Петровському не завдало великої роботи викрити цей обман.
- Коли ці камери, як ви говорите, створені в інтересах робітників, - заявив він, - то нічого тут робити директорові.
Ясно, що після такого одкоша Свіцину довелося «ретируватися» з зборів, а тов. Петровський використав їх для революційної, більшовицької пропаганди.
Так діяв більшовик Григорій Іванович, який в 1905 році організував жовтневий страйк на Брянському заводі, який був керівником барикадних боїв робітників заводу проти жандармів і війська на 1-й Чечелівці.
Наш товариш і друг Григорій Іванович завжди знаходив вихід там, де його сусіди по верстату, товариші по цеху опинялися перед скрутою. У 1907 році в зв'язку з убивством начальника прокатного цеху Милова підприємці оголосили локаут, завод було закрито на досить довгий час. Токарі, ливарники, слюсарі - всі стали безробітними. Треба було десь знайти матеріальні ресурси. Григорій Іванович Петровський використав свої зв'язки і дістає кошти для організованої допомоги. Скоро була утворена профспілкою металістів каса для допомоги безробітним, відкрита громадська їдальня, організовані медична і юридична консультації для безробітних.
Цілком природно, що як тільки зайшла мова про вибори до IV Державної думи, усі робітники заговорили про кандидатуру свого любимого товариша Петровського. Усім відомо, як вдало він використовував думську трибуну для більшовицької агітації, керуючись у всіх своїх виступах директивами партії, вказівками і безпосередньо допомогою Леніна.
Таким вірним товаришем і другом залишився Григорій Іванович назавжди. Висунутий партією і всім трудящим народом на великий державний пост, тов. Петровський ніколи не забуває «стариків»-брянців.
Нашого друга не захитали ні тюрми, ні каторга, ні заслання. Він назавжди лишився твердокам'яним більшовиком-ленінцем, гідним соратником великого Сталіна.
Загартований більшовик, він непохитно бореться, як і в старі часи, за справу народу, проти троцькістсько-бухарінської і буржуазно-націоналістичної погані, проти всіх і всіляких агентів іноземних розвідок.
Ось чому ми так однодушно висунули кандидатуру Григорія Івановича Петровського до складу Верховної Ради СРСР і так одностайно голосували за нього. Такий депутат гідний довір'я своїх виборців, гідний довір'я всього народу.
У день 60-річчя ми гаряче вітаємо свого старого товариша і друга і бажаємо йому довгих і довгих років життя та праці на користь трудящого народу.
Кадровики заводу ім. Петровського (кол. Брянського):
І. І. Чистов (з 41-річним стажем роботи на заводі).
П. Г. Солодухін (з 37-річним стажем роботи на заводі).
А. П. Найдьонов (з 45-річним стажем роботи на заводі).
М. І. Анцишкін (з 42-річним стажем роботи на заводі).
Д. П. Щетінін (з 34-річним стажем роботи на заводі).
м. Дніпропетровськ.