Архів старих газет
 ---------------------------------------------------
www.oldnewspapers.com.ua
Ціна 2гр.
 ---------------------------------------------------




Знайомі риси

Йосиф Кисельов

Березень 1914 року. Суворий Петербург, оповитий в сірий плащ туману. Непроникливі хмари його окупували усе місто - від чванливого, великосвітського Невського проспекту і до щиросердечної пролетарської Нарвської застави.

Густий туман, але уже іншого, словесного походження, висить і в парадних позолочених залах Державної думи. Вифранчені і нафарблені депутати виливають потоки промов - від єлейного солодкоспіву панів лібералів і до чорносотенно-погромного крикливства монархічних зубрів Маркових і Пуришкевичів.

Обговорюється новий проект царських законників - про влаштування виправних будинків. Під виглядом боротьби з бродяжництвом, узаконювалось чергове знущання з народу, бо в ці тюрми уряд мав намір посадити безробітних.

І ось, нехтуючи кислими мінами, в'їдливими насмішками, суворим улюлюканням, впевненою і гордою ходою піднімається на трибуну робітничий депутат, більшовик Петровський. Загриміли пристрасні, картаючі слова. Вони, ніби яскраві факели, прорізали суцільну стіну туману. Посланець катеринославських пролетарів сміливо кидав в обличчя цього накрохмаленого звірячого логвища слова правди і обурення. Він говорив:

- Звичайно, панове, не мені, як робітникові і представникові робітників, ставати тут на захист ледарів, гультяїв і нероб. Давайте зараз, панове, садити в робітні будинки поміщиків, які нічого не роблячи, живуть у своїх маєтках (голоси справа «соромтесь»), домовласників, які, нічого не роблячи, живуть і три шкури здирають з трудівників - квартиронаймачів; потягнемо туди власників державної ренти і інших процентних паперів, які одержують дивіденд (голос справа: «залиште пороти нісенітницю»), акціонерів, для яких директори на заводах і фабриках стараються висмоктувати кров з робітників; потім необхідно в ці робітні будинки віддати, мабуть, половину чиновників вищого рангу, які одержують величезні оклади, не приносячи самі користі державі.

Головуючий: - Член Державної Думи Петровський, будьте обережні у висловах.

Петровський: - Потім в цю теплу компанію доведеться, певно, включити деяких панів членів думи, які дуже ліниво відвідують засідання Державної думи…

Він говорив про те, що відчували і таїли в серцях тисячі інших свідомих пролетарів, що відчував і переживав він сам, токар Брянського заводу. Він говорив - і перед очима маячила ненависна постать хазяйського шпигуна, начальника мостового цеху Масюкова, який стежив за робітниками на заводі, навіть, коли вони ходили в клозет. Він говорив - і уявлявся інший підлий хазяйський прислужник старший сторож Павло Павлович, який знав тільки один вид поводження з робітниками - криваві зуботичини. Він говорив і знав, що з ним промовляє вся передова робітнича маса. Тому-то слова про пережите на власній спині були такі прямі і жагучі.

І це було революційною мужністю більшовика…

Мужність і скромність, висока класова ненависть і глибокий пролетарський гуманізм - знайомі риси українського старости, популярного державного діяча нашої батьківщини. Таким він є і тепер у своїй заслуженій сивині, з звичними окулярами, з стариківською паличкою.

Його не зломила капіталістична каторга, його не зігнули царські тюрми і заслання.

… Початок ХХ сторіччя. Тиха, кучерява Полтава - місто чиновників, чорноризників, лабазників і пикатих кадетів. Тут, в тюрмі, в одиночній камері сидить молодий, але вже досвідчений революціонер, який зазнав жандармської репресії - Григорій Іванович Петровський. В камері темно і похмуро. Вікна знущальницьки забиті щитами. Крізь них видно тільки вузенькі стрічки так бажаного синього неба. І почалась боротьба за небесну блакить, за сонячне проміння. Тюремники зухвало сміялись: - Подумаєш, які цяці знайшлись. Не такі тузи сиділи, - і ті нічого не змогли добитися.

І ось вибухає змова політичних арештантів. В чайники, в яких карні злочинці розносили чай, видали умовні записки - давайте голодовкою примусимо  тюремників здатися. Піднявся нечуваний переполох. Умовляти тих, що збунтувалися, прийшли найвищі чини - від начальника тюрми, інспектора до віце-губернатора і прокурора. Ніхто не здавався. Дехто занедужав від голоду, але протест продовжувався. І одного, справді прекрасного дня, оскільки відкрилася бажана чаша неба - щити було знято.

- Вийшло так, - згадує Григорій Іванович, - що ми, звичайні пролетарі, робітники-революціонери, дали відчути в полтавській тюрмі, в одиночних камерах, що значить солідарність, що значить натиск на гнилі підвалини царського самодержавства…

Ні не боявся молодий більшовик царських переслідувань, як не боявся він потім і ворожих куль в роки громадянської війни.

… Михайло Іванович Калінін і Григорій Іванович Петровський їдуть з Москви на фронт під Воронєж, щоб з доручення ЦК партії і особисто Леніна побачитися з прославленим полководцем Будьонним, який гнав в шию білополяків. Під немелодичний акомпанімент гарматної канонади торохтів фордик по засніженому морозному полю. Холодно. Тривожно. В першу-ліпшу хвилину можна опинитися в лапах білогвардійців. Але Калінін і Петровський, не зважаючи на небезпеку, спокійно продовжують путь, по черзі пересідаючи до шофера, щоб відігріти одубілі ноги. Їхали вони без валянок…

Труднощі і небезпеки гартували більшовика, великий практичний досвід революційної боротьби став у пригоді на високому посту державного діяча. Важко сказати, що не цікавить Григорія Івановича з різноманітних галузей нашого кипучого повнокровного життя. Витоплення сталі і селекція насіння, рух двадцятихаток, і радянський фольклор, - все знаходить у нього гарячий відгук, підтримку і критику.

І незмінно на передньому плані - жива людина. Прочитав якось Григорій Іванович в газеті, що на знатну трактористку Пашу Ангеліну, коли вона їхала на велосипеді, - напали хулігани. Серед великих партійних і державних справ український староста знаходить час, щоб написати спеціальний лист з висловом почуття потерпілій, з гнівним обвинуваченням проти хуліганів. Довідався він, що в Миколаєві споруджується пам'ятник на честь загиблих 61 революціонера і відправляється живе послання миколаївським робітникам з закликом свято берегти бойовий дух революційних традицій…

З давніх-давен, коли майбутній революціонер прочитав перші запальні романи - «Спартак» Джованьолі, «Овод» Войніча, «Вуглекопи» Золя - у нього залишилась міцна любов до книжки, до художньої літератури. І зворушливі були взаємовідносини у Григорія Івановича з талановитим мужнім сином радянського народу - Миколою Островським. Знайомство їх відбулося ще тоді, коли письменник жив у Сочі, на Оріховій вулиці, в одній кімнатці з своєю сім'єю, і ще не був відомим. Григорій Іванович гаряче піклувався, щоб становище письменника змінилося. Він пестив до цього неповторного самородка таку ж трепетну любов, як зараз до пам'яті письменника. Не раз бував у нього вдома особисто, мав постійний зв'язок листами, від якого залишились хвилюючі рядки, був присутнім на закладці будинку для героя, брав діяльну участь у найшвидшому спорудженні цієї будівлі.

І природно, що така сталінська чуйність до людей знаходить зворотний широкий відгук. Так, від одного змаху весла по воді розходяться нечисленні кола.

До Григорія Івановича звертаються з просьбами, скаргами, за порадами від найграндіозніших і до найдрібніших питань. Тісний у нього зв'язок з народними масами - робітниками, колгоспниками, академіками і учнями.

25 років тому, депутат Державної думи Петровський, виступаючи з приводу арешту сходки в петербурзькій жіночій гімназії, говорив:

- Панове, члени Державної думи. У мене тут 34 записочки від учнів. Вони принесли і передали їх в соціал-демократичну фракцію, кажучи, що тільки соціал-демократична фракція може щиро вияснити і щиро захищати не тільки народні інтереси, але й інтереси учнів…

А ось маленька учениця 4 класу Раіса пише тепер з Вознесенська по-дитячому наївного листа, в якому ділиться своїми сумнівами - чи правильно учителька поставила їй відмітку.

І заступник Голови Президії Верховної Ради СРСР докладно відповідає їй - по-батьківському дбайливо і педагогічно повчально. Він пише:

- Твою заяву і роботу з української мови, що до неї була прикладена, я одержав.

В листі ти скаржишся, що вчителька дала невірну оцінку твоїй роботі - дуже погано. Прочитавши твою заяву й ознайомившись з диктантом, хочу тобі сказати, що вчителька добре зробила, що таку оцінку поставила. І в заяві, і в диктанті ти припустила по кілька помилок та, крім того, робота дуже неакуратно написана.

З заяви видно, що ти здібна учениця, можеш навчитись писати краще, чистіше, приміром, - замість трудящих ти пишеш - трудущих, червоноармієць одне слово а ти пишеш - червоно армієць, лист пишуть без знака пом'якшення, а ти пишеш так - листь, пишуть товариша, а ти пишеш - тавариша, пишуть бавовну - а не бововну.

Отже не можна оцінювати таку роботу на добре. Щоб одержати добру оцінку, треба написати чисто, акуратно і без помилок. Тобі треба більше попрацювати, щоб виправити почерк, засвоїти граматику, мову, тоді легше тобі буде вчитися в старших класах і далі засвоїти основи науки.

А вчительці за те, що вимагає більше, треба сказати велике спасибі.

Якість навчання в багатьох школах ще дуже низька. І особливо погано саме з вивченням граматики, мови. І добре, що ваша вчителька на це звертає увагу.

Бажаю тобі найкращих успіхів у навчанні і якнайскоріше підтягтися.

Палко вітаю вчителів і всіх школярів.

Напиши більш докладно про твоє навчання. Завжди готовий тобі допомогти. Привіт!!

Г. Петровський.

… Це тільки деякі штрихи з прекрасного життя і діяльності старого революціонера, вихованця більшовицької партії, політичного діяча ленінсько-сталінського типу. Це лише кілька знайомих рис Г. І. Петровського, чиє славне 60-річчя сьогодні відзначає радянська громадськість.

Copyright 2010-2015 oldnewspapers.com.ua
pressaxix at gmail dot com
 designed in Happines.in.ua