Архів старих газет; Архив старых газет

Семена Федоровича Мішина скривдили. Хтось сказав ніби він видав фіктивну довідку якійсь громадянці. Людину як слід не розпитали; справу до кінця не розслідували. Судили його всупереч законові заочно. Засудили на п'ять років до тюрми. Рідкий, потворний випадок у практиці радянського суду. Суддя, очевидно, унаслідував найгірші зразки чиновницького, бюрократичного ставлення до живої людини. 

Аж після семи місяців ув'язнення вдалося Мішину довести всю неугрунтованість обвинувачення. Кримінальну справу було припинено.

Мішин пішов на своє підприємство. Але виявилось, що не прийшов ще край його гризотам. Старого кадрового робітника зустріли досить холодно. Роботи йому не дали в цеху. І професійна спілка від нього відсторонилася, не взялася за те, щоб поставити на ноги людину, яка невинно постраждала. Років півтора Мішин був відірваний від колективу заводу ім. Орджонікідзе в Донбасі. Його оточили підозрою, його вважали відщепенцем робітничої сім'ї. Ніхто уважно не поставився до Семена Федоровича, щоб розібратися в його справі, переконатися, що він невинний.

І він вдарився до крайнього засобу. Написав листа Григорію Івановичу Петровському, розповів усе в подробицях, як було. Тільки тоді усе повернулося на краще. Після розслідування справи, тов. Петровський особисто написав листа директорові заводу. Зміст його був докором тим, хто в колишньому своєму робітникові перестав бачити людину. Мішина повернули на стару роботу.

Це - одна з величезної кількості справ, з якими доводиться стикатись прийомній голови Центрального Виконавчого Комітету УРСР Г. І. Петровсього. Сюди щодня надходять десятки листів. від громадян з найвіддаленіших населених пунктів республіки. Сюди й особисто йдуть громадяни з своїми радощами й турботами, з скаргами, просьбами, за порадами, з пропозиціями.

До прийомної голови ЦВК звертаються люди, впевнені в тому, що їх приймуть і вислухають, що їх зрозуміють, що вони одержать там пораду або допомогу, як від своєї рідної і близької людини. І ніколи ця впевненість не була захитана.

Такий зв'язок українського старости з масами існує роками. І в листах, що надходять на ім'я Григорія Івановича Петровського, в питаннях, з якими до нього звертаються громадяни, як на великому полотні вимальовуються етапи й періоди політичного та господарського життя нашої країни.

Бувало, що до прийомної зверталося багато громадян за порадами як вийти з скрути, вони шукали допомоги від робітничо-селянського уряду. Це були роки розрухи.

Інший етап - роки відбудовного періоду, коли в заявах переважали прохання влаштувати на роботу, на учбу, йшлося про пенсії та інші турботи.

Період індустріалізації країни та могутнього розвитку суцільної колективізації накладає свій відбиток: починають надходити заяви про нестачу робочої сили на підприємствах і будовах, викривання підступної роботи ворожих елементів проти колгоспного ладу. Зростання матеріального добробуту трудящих спричинилося до бурхливого зростання культурних потреб, а це, у свою чергу, породило масу різного роду заяв і звернень, зв'язаних з необхідністю здійснити всілякі заходи культурного порядку.

З роками змінився не тільки характер заяв і звернень до прийомної голови ЦВК. Змінилися і люди. На зміну ходакові з старого села - одинакові, що йшов з своїми життявими дрібницями і невдачами, прийшли колгоспники з своїми, але не вузько особистими, а громадсько-колгоспними справами.

Ось колгоспник Трубюк з с. Кузьмин, Красилівського району у своєму листі розповідає про неподобства, які чинять голова сільської ради і керівники колгоспу, де працює знатна людина колгоспного села, стахановка сільського господарства Христя Байдич. Своїм листом він викриває цілий ряд осіб, що зловживали своїм службовим становищем. Після розслідування справи їх віддано до суду.

І сигналів про порушення революційної законності, про перекручення сталінського статуту сільськогосподарської артілі, про розбазарювання колгоспного майна в листах окремих колгоспників і колгоспниць або цілих груп буває чимало. Вони свідчать, що свідомість людини в колгоспному селі перейнята духом колективізму, громадськості, зненавистю до всього, що стоїть на перешкоді розвитку та зміцненню соціалістичного сільського господарства.

У с. Коритне, Монастирищенського району, на Київщині, людці, що були пролізли до керівництва сільрадою і колгоспом, вславили себе як шкідники - продавали землю, довели до загибелі 27 колгоспних коней, вони затискували самокритику в селі. Усіх їх допомогла викрити колгоспниця артілі ім. Челюскінців Марія Плевако своїм листом до Г. І. Петровського.

Комсорг артілі ім. Тельмана у Гайворонському районі т. Орлик таким же способом викрив голову райвиконкому, секретаря райпарткому, завідувача райземвідділу та інших, що порушували статут сільськогосподарської артілі, перекручували революційну законність і ін.

Свідомі громадяни соціалістичного села присилають іноді листи, повні обурення проти людей, яким виборці довірили почесні обов'язки депутатів рад, але які не виправдали довір'я.

Часом до українського старости звертаються окремі депутати рад, а то навіть і президії рад з скаргами на вищестоячі місцеві органи влади, які порушують радянську демократію.

Члени Старовірківської сільської ради, Білопольського району на Харківщині, тт. Кириченко і Поляков повідомили, що в районі панує засуджена практика кооптації голів і членів сільських рад. Перевіркою виявлено ще й інші факти порушення радянської демократії і після цього вжито заходів, щоб присікти надалі таку практику.

Знам'янський райвиконком показав приклад беззаконня. Він порушив права селищної ради, вилучив з відання її комунальне господарство і передав його утвореному без відома облвиконкому комунальному відділові райвиконкому. Після листа голови селищної ради до Григорія Івановича Петровського, права її на комунальне господарство селища відновлено, їй надано відповідні бюджетні функції, а незаконно утворений відділ комунального господарства РВК ліквідовано.

Пишуть Григорію Івановичу про сприяння в збудуванні шкіл, клубів, електроустановок, у придбанні музичних інструментів. Звертаються до нього про врегулювання земельних справ, про надання пільг. Надходять листи, в яких викривається недбайливих керівників місцевих органів влади, що не приділяють уваги патронованим дітям, що по-бюрократичному ставляться до багатодітних матерів і т. д. і т. ін.

Не всі листи має змогу перечитати сам тов. Петровський; не всіх людей він може сам прийняти. Йому відбираються найскладніші, найсерйозніші справи.

У прийомній голови ЦВК УРСР працюють члени ЦВК - знатні люди колгоспного села, кращі представники робітничих колективів - кожний по кілька місяців. Вони багато допомагають тов. Петровському. Вони читають численні листи, що надходять до прийомної, розмовляють з людьми, відповідають на заяви, розслідують, пильнують, щоб кожна справа була доведена до кінця.

А кінець справи - це не обов'язково її позитивно розв'язати, навіть всупереч законові. Тов. Петровський навчає своїх помічників, - членів ЦВК, - щоб кожного відвідувача вислухали уважно, щоб поговорили з ним по-товариському, і коли його претензія неугрунтована, коли вона йде проти закону, то роз'яснити, чому саме заява не задоволена. Тов. Петровський навчає працівників прийомної, щоб вони ставились до відвідувачів, як товариші, щоб навіть після відмовлення в заяві, відвідувач зрозумів, чому саме, щоб він почував у працівникові прийомної друга, товариша й керівника.

Нині в прийомній голови ЦВК працюють члени ЦВК: машиніст депо Козятин Сава Іустинович Скороход, робітниця Київської трикотажної фабрики Ганна Федорівна Шуточкіна, голова артілі «Зірка» з с. Засулля, Лубенського району, Яків Андрійович Запорожець, голова колгоспу «Шлях до кращого» з Диканського району, Полтавської області, Павло Кузьмич Петраш, заступник голови колгоспу з Волочиського району Харитон Йоганович Татаревський, працівник райвиконкому Семен Панасович Михайленко, електрозварник Крюківського вагонобудівного заводу Володимир Михайлович Сорока.

Для всіх справ тут є своє місце, свої люди, які над ним працюють. Прийомна має сектори: фінансово-податковий, соціально-побутовий, адміністративно-трудовий.

Прийомна - це одна з чудових форм зв'язку голови парламенту республіки з народом, велика життєва і політична школа.

Ол. Іванов.