Бережно витрачати сировину і паливо
Радянський народ з творчим піднесенням реалізує історичні вказівки XVIII з'їзду ленінсько-сталінської партії. По всій країні розлилася могутня хвиля соціалістичного змагання імені Третьої Сталінської П'ятирічки. Самовіддано працює кожен на своєму посту, щоб у найкоротший строк добитися найвищого в світі виробітку продукції на душу населення і створити повний достаток продуктів, як неодмінну умову для переходу від соціалізму до комунізму.
Передові колективи, кращі стахановці, люди багатьох професій сміливо впроваджують високопродуктивні методи роботи, своїм досвідом вказують нові шляхи удосконалення радянської техніки. З ініціативи московських інструментальників шириться змагання за виконання п'ятирічки по росту продуктивності праці за 4 роки. В Донбасі почалася боротьба за піднесення видобутку вугілля - 10 тис. тонн на кожну врубівку.
При наших колосальних масштабах виробництва величезної ваги набирає справа економії сировини і палива, культурного використання устаткування, бережного витрачання коштів у всіх галузях господарства і культурного будівництва.
Навіть незначне заощадження в одному місці, виростає у величезну суму по всьому народному господарству. Досить сказати, що один процент економії сировини і матеріалів по всій промисловості Союзу становить у 1940 році коло 1.300 міліонів карбованців. Таке саме значення має боротьба за підвищення продуктивності праці. У третій п'ятирічці кожний процент росту продуктивності праці дає майже на міліард карбованців додаткової продукції.
Навіть ці дві цифри з усією переконливістю доводять, які широкі в нас можливості для соціалістичного нагромадження, для дальшого розгортання виробництва. Нема для радянського господарника почеснішого завдання, як, спираючись на досвід передовиків, удосконалювати виробничі процеси, доцільно витрачати матеріали, боротися з втратами і псуванням сировини.
Наша соціалістична індустрія оснащена найпередовішою в світі технікою. «Але скільки у нас ще не використано техніки, скільки ще прекрасного устаткування простоює багато часу марно без користі для держави», - говорив тов. В. М. Молотов на XVIII з'їзді ВКП(б). Простої набагато зменшують випуск продукції, збільшують собівартість, марно витрачається енергія. З такими втратами треба боротися особливо рішуче, домагаючись чіткого заводського і середцехового планування.
У нас найкоротший у світі робочий день. Але на багатьох підприємствах по-справжньому ще не борються за продуктивне його використання. Спричинюється до цього і велика подрібненість кваліфікацій, коли окремий робітник повністю не завантажений на своїй операції. Досвід сполучення професій підказує, як потрібно боротися з марнотратством робітничого часу.
Успішне виконання третьої сталінської п'ятирічки вимагає рішучого використання відходів виробництва і так званої низькосортної сировини. А наші металургічні заводи звикли працювати тільки на багатій, криворіжській руді. Величезні ж запаси бідніших руд лежать у відвалах біля шахт. Так само марнуються багаті запаси залізистих кварцитів. Досвідна ж плавка цих руд на металургічному заводі ім. Дзержинського довела, що кварцитів можна домішувати до багатих руд коло 25 проц. Нема потреби доводити всього значення використання бідних руд.
Багато перевитрачається у нас сировини і коштів через погану організацію виробництва, безгосподарність. До того ж нема і хазяйського використання великих відходів. Місцева промисловість Запоріжжя не організувала переробки високоякісних відходів своїх індустріальних гігантів.
Недостатньо використовується сільськогосподарська сировина. Вінницька обласна промисловість, наприклад, майже нічого не виробляє з багатих запасів лози і рогозу. Диканський райвиконком на Полтавщині не спромігся використати відпущених йому 100 тис. крб. на організацію заводу сільськогосподарського обозу.
Поряд з економією високоцінного донецького вугілля, треба наполегливо боротися за розширення місцевої паливної бази. Керівники місцевої промисловості не хочуть цього зрозуміти. Підприємства Кіровограда весь час зволікають з переходом на буре вугілля. Багато заводів Полтавщини й інших областей розташовані біля самих торфовищ, а витрачають кам'яне вугілля. Наприклад, Хорольський промисловий комбінат має за три кілометри торфорозробку, але не пристосував топок і весь час домагається довізного палива.
Трудящі радянської країни працюють для себе, на благо своєї батьківщини. З нечуваною в світі активністю зростає технічна творчість, що ламає застарілі навички в роботі, показує приклад, як з меншими витратами людської праці давати більше продукції, економити сировину, до дна використовувати техніку. Шириться раціоналізаторський і винахідницький рух, який настійно вимагає перебудови технологічного процесу, побудови різних пристосовань, що забезпечують високу продуктивність, полегшують обслужування кількох верстатів.
Щоб по-справжньому організувати боротьбу з втратами і марнотратством, треба очолити це піднесення, підхоплювати ініціативу передових стахановців. Це священний обов'язок радянського господарника і всіх заводських організацій.
