- Зараз вилітаємо. Треба негайно вдарити по станції і ешелонах, - пояснив завдання командир Грибакін. - Можливо доведеться повертатися у темряві, будьте готові й до цього.
Льотчики, зрозумівши коротке і ясне завдання, бадьоро відповіли: «Єсть».
… Групу повів Грибакін. Зліва від нього йшов Вовна, праворуч - Малінін, позаду на невеликому інтервалі мчала ланка Свініна.
Василь Бахвалов був уже напоготові. Він добре розумів, що білофінські мерзотники побояться напасти на щільний стрій бомбардувальників, а найімовірніше - наваляться на відсталий літак.
Внизу показалася ціль. Передні літаки вже скинули бомби. Спалахнули розриви, окутавши димом станційні шляхи.
Василь повідомив Малініну:
- Праворуч б'є зенітка.
Малінін косо поглянув на клубки розривів, зманеврував, виводячи літак з зони огню.
- Що робити? - подумав він. - Можна зрізати шлях і одразу ж приладнатися до ведучого, але це означало б пройти повз цілі, не скинувши бомб. - Малінін вирішив бомбити. Він точно наводить літак на ціль, і штурман Іллін скидає бомби. Тільки тоді літак розгорнувся і став наздоганяти ведучого.
У сутінках майже нічого не було видно. Спочатку передні літаки трохи маячіли, потім раптово зовсім зникли. Поринули в хмари. Летючи попереду, товариші втратили з поля зору літак, що відстав.
Раптово Бахвалов побачив спереду вгорі три чорні точки.
- Ворожі винищувачі, - одразу вирішив Василь і дав запобіжний сигнал льотчикові, крикнувши в телефонну трубку:
- Над нами винищувачі противника…
Спокійно, стиснувши рукоятку кулемета, Василь приготувався до бою. Коли дистанція зменшилась, він націлився у ворожий флагман і дав тривалу чергу.
Світловий струмінь вогню прорізав повітря і одразу ж, немов у відповідь, Василя осліпила червона смуга кулеметного огню з білофінських винищувачів. Все ж він встиг помітити, що ворожий флагман, дивно крутонув, пішов камнем до землі.
Однак два мерзотники, що залишилися, «вчепилися» за хвіст. Вони йшли тепер знизу вгору, намагаючись розстріляти літак з мертвого корпусу. У такому положенні Василь не міг не тільки стріляти, але навіть не бачив винищувачів. І все ж, приладнавшись, він посилав чергу за чергою, не допускаючи їх близько.
Вороги знову полізли вгору. Василь дав інтенсивний загороджувальний огонь, і «фоккери» провалилися.
«Фоккери» спочатку йдуть позаду під кутом, потім, несподівано змінюючи маневр, вдруге ввалюються у мертвий конус хвоста. Стріляти не можна. Залишивши турельний кулемет, Василь кидається до другого. Ледве він встигає натиснути гашетку, як відчуває різкий біль і опік ноги. Від болю на мить потемніло в очах, але, стискуючи зуби, Василь забуває про біль, він дає чергу і, ледве встигаючи відігнати «фоккерів», знову береться за турельний кулемет.
Він почуває, як ллється кров, липка, тепла. Тепер не час думати про біль, треба бити ворогів - вони знову заходять у хвіст. Василь дає чергу вниз. Але «фоккери» не відстають. Руки відважного стрільця знову стискають рукоятку кулемета… Черга, друга… Ворог одвалює.
Бахвалов, стікаючи кров'ю, вже не може вести точного прицільного огню. Помутнілими очима він ледве розглядає в темряві силуети «фоккерів» і б'є по них, не даючи близько підійти до свого літака.
З великими пробоїнами літак летить вперед. Раптом Василь помічає спалах вогню і чорний клубок диму на правому моторі. Полум'ям вдарило по кабіні льотчика. Спалахнула площина. Вогонь почав лизати ліхтар кабіни, в якій був стрілець. Ворожі винищувачі заходять зліва в нову атаку. Зібравши всі сили, Василь посилає в них чергу за чергою. В цей час спалахнув лівий мотор.
- Ну, ще, командире, ще трохи тягни, - думає Бахвалов. - Патрони у нас кінчаються.
І коли «фоккери» знову кидаються на бомбардувальника, - Василь натискає гашетку, витрачаючи останні патрони. Певно, не чекаючи такої відваги, ворожі винищувачі повертають назад.
Холодний піт виступів на обличчі стрільця. Рана занила ще більше. Захопившись стрільбою, Василь не помітив, як Малінін подав йому сигнал до стрибка. Він схаменувся лише тоді, коли побачив, що командир, взявшись за витяжне кільце парашута, вилазив з кабіни. Зібравши решту сил, Василь наполовину перевалив своє тіло з кабіни, але літак немов пікірував і струмінь повітря кинув стрільця назад на місце. Нарешті, з нелюдськими зусиллями Василь виліз з кабіни, схопив руками кромку крила і поштовхом здорової ноги відділився від літака.
Опритомнів у теплій землянці. Дбайливо артилеристи перев'язували його і співчутливо питали:
- Як самопочуття?
- Нічого, - відповів стрілець - А де мій командир Малінін, штурман? - турботливо промовив він.
- Все, все гаразд…
По обличчю Василя пропливла щаслива посмішка і він легко зітхнув на повні груди.
С. Рибаков.
Червоноармійська газета Ленінградського Військового Округу «На страже родины».
Почуття міліонів
Мужність. Доблесть. Геройство. Цими трьома короткими, як постріл, словами характеризуються дії нашої Червоної Армії, яка громить полчища білофінів. В хуртовину і морози - в усяку погоду безстрашні червоні воїни показують чудеса відваги, високі зразки володіння військовою технікою.
Чимало нових імен стали відомими всій країні. З якою любов'ю і повагою вимовляються імена героїв боротьби з білофінами! Десь у далекому селищі якутів діти мріють дістати портрет прославленого капітана Угрюмова, численні листи з різноманітними штампами йдуть на лаконічний адрес: «Фронт. Героєві Радянського Союзу, червоноармійцеві Іванові Михайловичу Ульянову». Якими близькими і рідними стали імена старшого лейтенанта Д. Маргуліса, комбрига П. Ващеєва, полковника В. Кошуба, молодшого командира В. Бахвалова й інших героїв, високо відзначених радянським урядом за проявлені відвагу і мужність.
Перед нами десятки листів. Не можна без хвилювання читати їх. Автори цих скупих на слова, але однаково палких патріотичних листів, - люди найрізноманітніших професій.
Всі ці листи пройняті одним почуттям, одним нестримним бажанням - на фронт, туди, де мужньо б'ються наші бійці. Ось лист на ім'я наркома оборони К. Є. Ворошилова. Пише йому рядова радянська людина - курсант М. Петров. Разом з ним переживаєш, читаючи ці рядки.
«Дорогий товаришу Ворошилов! Зараз, коли частини Ленінградського Військового Округу визволяють трудовий народ Фінляндії від банд Таннера і Маннергейма, я прошу від свого і від імені моїх братів направити нас на фронт. Наш старший брат Петро вже перебуває в частинах Ленінградського Військового Округу і бере участь у боях. Ми, два його молодших брати, також палаємо бажанням громити фінську білогвардійщину.
Дорогий товаришу нарком, не відмовте в нашій просьбі, дозвольте відправитись у діючу армію. Постараємось виправдати ваше довір'я: від наших влучних куль не втече ні один ворог».
Таким же патріотичним почуттям пройнятий лист командира відділення Клименка: «З великою увагою спостерігаю я за подіями у Фінляндії. Дуже заздрю бійцям і командирам Ленінградського Військового Округу, які громлять білофінів. Я вважав би для себе великим щастям разом з ними бути на передових позиціях. Готовий хоч сьогодні виїхати на фронт. Не пошкодую своїх сил і життя за нашу батьківщину, за щасливий радянський народ, за нашого любимого друга і вчителя - великого Сталіна».
Цілком зрозуміла гордість червоноармійця Олекси Васильєва, який дізнався про те, що його брат нині перебуває в діючих частинах Ленінградського Військового Округу. Пошта понесла на фронт лист:
«Дорогий Павле! З великою радістю довідався я про те, що ти перебуваєш у частинах Ленінградського Військового Округу і брав участь у бойових операціях. Я пишаюся тобою, мій дорогий брате. Будь хоробрим і мужнім. Сміливо й рішуче трощи ворога.
Давай, Павле, змагатися! Я зобов'язуюсь бути відмінником бойового й політичного навчання, досконало оволодівати бойовою зброєю. Буду завжди готовим до бою, нещадно битиму ворога. Про твої зобов'язання мене повідом. Бажаю відмінних успіхів у бою!».
Бажаємо відмінних успіхів у бою! Так закінчує свій лист боєць Васильєв. Таке гаряче побажання всього радянського народу, який прекрасно знає всю незламну міць своєї любимої Червоної Армії.
Ол. Мороз.