Архів старих газет; Архив старых газет

Розмова з тов. Балицьким

Голова ДПУ УСРР тов. Балицький на розмові з нашим співробітником сказав про арешт кол. князя Павла Дмитрієвича Долгорукова ось що:

В передреволюційній Росії князь Долгоруков грав видатну політичну ролю в буржуазних колах, був одним із ватажків кадетської партії, членом державної ради і в 1905 р. ходили навіть чутки, що в разі скинення монархії, Долгоруков буде за президента республіки. Після лютневої революції Долгорукова за списком кадетської партії було обрано до установчих зборів. В листопаді 1917 р. його заарештовано в тодішнім Петрограді, як активного ворога радянської влади і декретом Раднаркому було оповіщено по-за законом. Де-який час він був під арештом, звідки йому пощастило утекти. Після цього Долгоруков звязав свою долю з контр-революційною монархічною білою еміграцією: евакувався до Констянтинополю, де був членом головного комітету союзу міст і активним керовником недобитків кадетської партії. З Констянтинополя Долгоруков їде до Парижу на славетний «національний з'їзд», де проходить до так званого «національного комітету». В цім білогвардійськім центрі, безпосередньо звязанім з претендентом на російський трон, Миколою Миколайовичем - Долгоруков був за товариша голови. Про політичну «платформу» цього національного комітету, зрештою саму собою зрозумілу, цікаво навести одно із свідчень самого Долгорукова, де він говорить: «Хочу додати, що національний комітет є безперечним противником комунізму і комуністичного ладу».

Влітку 1924 року Долгоруков перейшов радянський кордон з Польщі і, затриманий нашою прикордонною охороною, назвав себе вигаданим прізвищем. З групи звільнених перебіжчиків йому пощастило незабаром утекти за кордон.

Після цієї своєї невдалої спроби дістатися до СРСР, Долгоруков вмістив у білогвардійській газеті «Руль» кілька статтей під загальним заголовком: «Тиждень під владою ДПУ», де він описував своє затримання, допити та де-які спостереження. Ось, що між іншим Долгоруков тоді писав:

«Вже близько сім років панують більшовики. Еміграція чекає вибуху із середини. В Росії багато чекають на почин із зовні. Утворилося зачароване коло. Між закордоном і Росією, навіть анти-більшовицькою, чим раз більше розширюється прірва. Створюється відчужування, взаємне непорозуміння і неприязнь. Конче потрібна змичка еміграції з Росією, щоб розбрат не більшав, щоб досягти взаємного розуміння - поєднання».

Що розумів під цим «взаємним розумінням - поєднанням» Долгоруков, можна бачити з дальшого. 

В червні 1926 року Долгоруков вдруге перебрався до СРСР, перейшовши радянський кордон з Румунії. Про мету свого приїзду після довгого затинання в своїх свідченнях заявив, що він перебуваючи на радянській території, листувався з національним комітетом і в цім листуванні зазначав, що пасивність шкідлива, що конче треба організувати антибільшовицькі елементи, зокрема офіцерство і в потрібний момент, підчас збройної сутички СРСР із заходом - вдарити в тил. Зокрема Долгоруков вважав за конче потрібне відрядити до СРСР активних офіцерів з еміграції на роботу в нас. Одно із завдань еміграції, за його словами, - організація суспільної думки Західної Європи через пресу проти СРСР.

Ось бачите, чим гадав займатися Долгоруков тепер у СРСР.

Долгоруков цими своїми мріями - ворога радянської влади - не обмежується, а іде далі, так би мовити, на «міжнародню арену». Він вважає, що «ідея інтервенції навіть у колах його колишніх однодумців не популярна», що єдиною активною формою боротьби з радами є політична та економічна блокада.

Так «чітко» уявляє собі цей ідеолог білої еміграції боротьбу з радянською владою: організація антибільшовицьких осередків всередині і політична та економічна блокада зовні.

Не слід говорити про те, що колишньому князеві нічого не пощастило зробити. Після переходу нашого кордону Долгоруков приїхав до Харкова, де звязався зі своїми старими знайомими із земської, думської та кадетської діяльности. Долгоруков намагається тут взятися до практичного виконання своїх планів, до створення організацій за системою «п'яток» і прикладає свої зусилля в створення такої «п'ятки» із своїх харківських приятелів. Однак, навіть колишні приятелі Долгорукова з кадетської партії не згоджуються на це, навіть і серед них Долгоруков не знаходить бази для активної антирадянської роботи.

Цікаві враження Долгорукова про СРСР за той короткий час, що йому пощастило бути на волі, перед заарештованням його ДПУ.

На однім із допитів Долгоруков заявив, що його здивував теперішній порядок у нас на залізницях, вулицях то-що, що міліція в нас добре працює, що в нас розгортається будівництво нових будинків, на ринку багато ріжних товарів, в обігу крім паперових грошей багато срібної та мідяної монети, в Харкові велике оживлення і т. д.

«Історія» з Долгоруковим характерна для всієї білої еміграції. Відірвана від своєї країни, не знаючи її життя, роскидана по всіх європейських центрах і, перебуваючи на утриманні де-яких урядів та чужоземних розвідок - біла еміграція зі своїм претендентом на руський трон - Миколою Миколаєвичем - вигадує ріжні плани боротьби з Радянським Союзом. Вони ніяк не можуть зрозуміти, що такі «плани» в трудящих мас нашого Союзу викликають тільки сміх та ще навіть серед багатьох старих своїх приятелів вони не знаходять тепер ніякого грунту, а для себе ці керовники та агенти білої еміграції підхоже місце знаходять поки-що в ДПУ.

Наприкінці слід зазначити, що в емігрантській білій пресі нещодавно вміщувано цілі статті з описом подробиць звірського розстрілу Долгорукова. Ці статті викликали тільки усмішку в самого Долгорукова, що нині перебуває в ДПУ.