Спогади подоріжжя
Настрій піднятий, урочисто - серьезний. Козаки збіраються невеликими групами й обговорюют майбутній перехід. Керовники, з т. М. на чолі, виробляють плян прориву фронту білих. В тісній хатині, над блимаючим каганцем, окутані тютюновим димом, - видко схилені над мапою постаті керовників-повстанців.
„Ну, товариство, завтра виступ.
Тримайте в частинах революційну дісціпліну. Подоріж тяжка, відповідальність велика: перед нами завданнє - розбить ворога. Смерть або перемога".
Ранок. Вітер змітає піщугу й тонкою сірою намиткою застилає коней і козаків, що струнко стоять, чекаючи гасла до руху.
„К-ий загін і гармати вже йдуть" - донесла розвідка.
Значить, всі тут.
„По конях" - почувся голос т. М.
Вмент все ожило. Заграв горниста, заторохтіли вози, з брязкітом зброі рушила кіннота.
Перший спочинок мав бути в м. С-рі.
Сонце сідає. Під'іхали до міста.
Сумно загули вози по порожніх вулицях. Обиватель замкнувся в будинках; де не-де по вулицях швендяє дітвора, з цікавлістю дивлячись на військо. Згодом вулиці заповнились глядачами, що, з турботою на обличчі, запитували оден одного: „чиє це військо!", „Інтернаціонал", „Ще не вмерла" … залунало по вулицях.
Це повтанці йдут, повстанці-революціонери!
(Далі буде).
Олександер.
