Забутий комунар і його діти
(З минулого й про сучасне)
1919 рік. Героїчна боротьба комунарів за владу рад. Так по всій Україні. Так було і на Канівщині, Шевченківської округи. У влади політвиконком.
Раптом повстання «за неньку Україну», «за батька Петлюру»!
І повів «батченко Трепет» своїх «хлопців» на Канів «погулять».
І нагулялися ш… забили декількох членів політвиконкому.
Між ними поліг і Марко Ів. Солдатенко. Сам шахтьор. Пролетар. Тільки хату мав у селі Полствині, Таганського району.
Утік Марко од нальоту Трепета в Попівку. Там і зробили бандити своє чорне діло. Вбили комунара й осиротили родину. Залишилась удова, залишилось п'ятеро дітей на руках. Найстаршому 15 років. Залишились без жодних засобів до існування.
1927 рік. Скрізь міцна й тверда радянська влада. Стоїмо вже на порозі 10-х роковин Жовтня. Збираємо матеріяли про революційні події для ювілейних збірників.
Довелося і мені попрацювати. Перекидаю архів сільради - протоколи за 1921 рік. У вічі кидається:
- «Заява Уляни Солдатенко (жінка М. Солдатенко) про допомогу».
Постанова сільради:
- «Одпустить один пуд».
І трохи нижче читаємо:
- «Заява священика і діякона про відпуск їм по одній десятині сінокосу».
І Полствинська рада ухвалила:
- «Одпустить по одній десятині сінокосу священику і діякону».
Хоч це було в 1921 році, але порівняйте тільки ! - Попові й дякові по 1-й десятині сінокосу, а удові комунара - 1 пуд. хліба…
Сільрада послідовна. Всім по одному, тільки назви не сходяться…
Умерла Уляна. Залишились діти самі.
І хочеться нам знати:
- Чому забувають революційних діячів?
- Чому діти революційних діячів тиняються по наймах?
- Скільки років тягтиметься переписка, приймаючи на увагу, що вона роспочата через 8 років?
І нарешті:
Хто потурбується в селі взяти шефство над дітьми комунара?
Ів. Горбенко.
Окружна хроніка
Глухівська округа
♦ Озет на Глухівщині. За останні три місяці ОЗЕТ на Глухівщині значно зміцнився. На 1-ше травня в окрузі маємо 7 філій, із загальною кількістю 812 чол.
В організації ОЗЕТ входять також членами і не євреї. Так, у міській Глухівській організації маємо 60 чл. не євреїв.
Цього року переселено 33 єврейських сімей. З місцевим єврейським колгоспом підтримується тісний звязок. Популяризація ОЗЕТ проходить жваво. За останні три місяці розподілено більше 600 брошур та журналів. Засновано фонд для збудування школи в одній із колоній.
♦ Розробка торфяних покладів. Глухівщина стоїть на Україні, по якості торфа, на першому місці.
Загальна площа торфяників сягає 20.090 десятин. Виявлено, що на цій площі запас сирої маси торфа складає 40.566.400 куб. саженів, або 4.056.640.000 пудів переробленого сухого торфу.
За сезон 1926 року було здобуто 3.527.147 пуд. сухого торфу. На сезон 1927 р. передбачається здобути 3.879.500 пуд.
♦ Стан КНС. В окрузі 184 організацій незаможних селян, з 16.865 членами. З них 171 жінка, неписьменних - 23823. Всього в окрузі охоплено організаціями КНС - 56% бідноти.
Господарств членів КНС в окрузі нараховується 12937, із 61975 десятинами землі. Підприємств організації КНС не мають.
Зараз налічується членів КНС у споживчій кооперації 6000 чол. Членів КНС в правліннях споживчих т-в - 228 чол. Членів КНС, що лічаться членами с.-г. та кредитових т-в - 4438.
Культ-освітня робота серед членів КНС - недостатня. В сільрадах маємо 1800 чоловік членів КНС, в Райвиках та ОВК'у - 200 чол. Із загальної кількости незаможніх у радах - 95 жінок.
Тульчинська округа
♦ Потреби кустпромисловости. Кустарна промисловість на Тульчинщині при наявності лишків робочої сили в сільському господарстві, гострому малоземеллі та наявності бідноти в містечках, має велике значіння в загальній економіці округи.
Зараз де-які промисли, особливо ткацький, вишивальний, ковровий і черепичний сильно занепали. На черзі стоїть організація кустарно-промислових шкіл, учбово-ремісничих майстерень та організація спеціяльної інструкторської сітки, що піднесе кваліфікацію кустарів, поліпшить художній бік промислів та якість продукції. Проте через відсутність окружного центру кустарно-промислової кооперації кепсько провадиться кооперування кустарів.
Щоб допомогти розвитку кустарної промисловости необхідна відповідна допомога коштами з боку держави, а також банківське кредитування. Для кооперування ж кустарів, а також для організації збуту та постачання кустарів, треба організувати окркустпромсоюз.
Рік роботи споживчої кооперації
В травні відбувся черговий з'їзд уповноважених Дніпропетровського райспоживсоюзу.
За минулий рік сільська споживча кооперація значно виросла: середній пайовий капітал в 108-235 карб. на одне т-во збільшився до 621-1079 карб. Число пайщиків за минулий рік зросло на 15 тис. чоловік.
Торговельні операції райспоживсоюзу так само значно зросли: закупку промкраму збільшено на 112%, а хліба - на 128%. Хлібозаготівля найдешевша.
Основним питанням на з'їзді було - зниження цін. Надбавки в райсоюзі в 13,2% у 1925-26 році знижено до 10,2%. В наслідок раціоналізації апарату витрати на його утримання з 6,9% зменшено до 3,7%. Ціни на крам, що були на 1-ше січня ц. р. низова кооперація знизила на мануфактуру - на 13,1%, залізо-скобяні - 10,4%, шкіркрам - 8,3%, бакалію - 11,8%.
На з'їзді були зауваження, що кампанію по зниженню цін, райсоюз проробив недостатньо.
Десятипроцентну трестівську надбавку низовики визнали за велику та гадають, що її можна зменшити до 5%.
Гальмує торг дорогий кредит, тяжкі умови розрахунку, недостач мануфактури, олії, оселедців, рижу, шкіри, невиконання умов з трестами - краму по них або зовсім не присилається, або присилається тоді, коли на них не «сезон». Трести вимагали частину готівки за три місяці до одержання краму, таких авансів союз сплатив більше як на 1 міл. Це утворює фінансові труднощі райсоюзу та гальмує нормальний розвиток крамообороту.
Відмічено факти примусового асортименту. Треба СЕПО цинкованого заліза, то бери разом і ночви, правда, теж поцинковані.
- У нас, говорив один уповноважений, - на складах зібралося таким чином до 300 штук поцинкованих ночв. Продавати їх вистачить років на 10.
- Нам потрібний хром, а пропонують шеврет, - скаржиться другий.
ВАКОТ з вовняною мануфактурою «сплавляє» … халву. Райсоюз одержав від Вукопспілки на 35 тис. карб. сортового заліза зовсім не потрібного селу. Лежить воно в дворі союзу й поволі ржавіє.
Висловлювали представники низовій кооперації своє незадоволення і в порядку росподілу союзом дефіцитного краму між споживчими т-вами.
- На 1 тис. пайщиків даєте одну бочку оселедців, як і на 100 пайщиків. Це неправильно: хто грошей більше дає союзу (пайових внесків), тому й краму більше давайте, бо там і пайщиків більше.
Село
За штани та піджака
У селянина Степана Братєшки велика сім'я. Він сам із жінкою, три сини, три дочки, і старий батько, що на печі віку доживав.
Весна надходила.
Не сходилися батькови рахунки, сердитий він ходив і на старшого сина Петра, часом, гримав:
- Ходе, лобуряка! Діла собі не знайде!…
Щоб заткнути дірки, батько вирішив продати свиню.
Свиню продано за 90 карбованців. Петро просив батька:
- Справте мені штани та піджак…
Батько ні сієї, ні тієї, - говорив, що -
- Гроші на хазяйство потрібні…
Затаїв Петро обіду на батьків своїх.
Одного разу, пішов увечорі на досвітки Петро, і коли він повернувся додому, то вже всі спали.
Ліг, полежав тихенько, прислухаючись, чи не прокинеться хто. Але всі міцно спали.
Тоді Петро встав, дістав під лавою сокиру, на полиці - ножа. Підійшов до полу, де спали батько та мати. Намацав на стіні, біля батька, піджака. Поліз до кишені, витяг гаманця й усе, що там було поклав собі. Далі вдарив батька сокирою по голові, раз і вдруге. Для певности, що вбив, штрикнув його ще й ножем у бока. Тільки раз зітхнув батько й замовк.
Все скоїлося так швидко, що мати нічого не чула. Лише вона хотіла прокинутися, її теж ударено сокирою.
Все, що робилося, побачив старий дід, що спав на печі, і не по старечому швидко зліз, і схопив Петра за плечі:
- Схаменися, синку, що ти робиш?
Петро швидко обернувся й сокира швидче, ніж сподівався дід, допомогла йому закінчити довгого віку…
Петро відчув надзвичайний запал, йому потрібно було ще вбивати, трощити людські голови, тіла. Сокира, як сама, літала, ніж, немов живий, допомагав їй, і під їх ударами загинули одна й друга сестри, і два брати Петрови…
З порожньою головою пішов Петро швидко до станції, щоб їхати на Полтаву. Чекаючи, вийняв гаманця батькового, перелічив гроші. Було всього 17 карбованців.
У Полтаві пішов на базар. Вибрав і сторгував штани та піджак й поїхав назад. На своїй станції на нього вже чекала міліція, і, як вийшов з вагону, заарештувала. Петро, відразу-ж, і признався у всьому.
З. Лоза.
Треба прискорити
Ще з 1925 року, селяни Роза-Люксембургської німецької сільради на Луганщині, домагаються, щоб їхню сільраду перевели з Дмитрівського до Ровенецького району. Доказом того, що це буде доцільно є по перше - що Ровеньки від сільради 25 верст, а до Дмитрівки 45. Ровеньки - залізнична станція, має великий базар. В Ровеньки всі селяни везуть продавати хліб, а так само купують все, що їм потрібно. В Ровеньках селяни одержують кредити, а так само і лікуються, не буває того дня, щоб селяни Р.-Люксембургської сільради не їхали до Ровеньок.
В Дмитрівку ж навіть старі діди не знають шляху та й не потрібно знати, бо в такий глухий кут за 45 верств ніхто не поїде. По друге: за 4 та 6 верст від Р.-Люксембургської сільради є ще дві німецьких колонії Ровенецького району, що їх прилучено до української сільради. При переводі Р.-Люксембургської сільради до Ровенецького району можна і їх приєднати до національної сільради.
На останньому окружному з'їзді рад, голова Р.-Люксембургської сільради докладно розповів про недоцільність районування що до Р.-Люксембургської сільради, а з'їзд з оплесками ухвалив усунути це незручне для селян явище, але Окрвиконком відповів тоді, що зараз цього зробити не можна, через те що провадивсь перепис, а тому треба ще почекати… може з рік.
Невже-ж цю справу не можна полагодити зараз після закінчення перепису щоб даремно не хвилювати селян.
«Дзвін».
♦ Заберіть землю. В с. Лідному, Харк. району селяне організували 2 артілі.
По закону земля цих селян, що вони мали в селі, повинна перейти в роспорядження земельної громади, після 3 років користування членами артілів на виділеній з колишньої поміщицької, але в нас не так.
Ці члени артілі користуються землею в артілі, а ту, що мають в селі, здають в оренду і сільрада на це не турбується.
Від цього поміж селянами йде вороже відношення до членів артілів.
- Вони тепер мов поміщики. В артілі землю мають і в селі в оренду здають, а нам доводиться в них же наймати, - кричать селяне.
Треба сільраді, або КВД взяти землю в своє роспорядження й наділити безземельних.
І. Литвин.
