Скалки
Слон без мухи
Перед нами списаний нервовим почерком зшиток і декілька документів. Справа така:
У «Робітничому тижневику» №6 (додаток до газети «Радянська думка», на Шевченківщині), за підписом Леся Гоміна було надруковано фейлетон під назвою: «Закликаємо до протесту». Автор пише, що вчителі с. Матусова, на Шевченківщині, надумали вимагати компенсацію за день 1-го травня, як за невикористаний день відпочинку. Вони в цей день водили селянських дітей на демонстрацію. Виливаючи в своєму фейлетоні цілі відра пасквільного дьогтю, автор наводить такий витяг, наче б то, з протоколу загальних зборів Матусівського вчительства:
«З огляду на те, що перше травня «совпадає» з днем відпочинку - неділя, а «участие» в маніфестації з дітьми можна прирахувати згідно декретировання Народнього Комісаріяту «Охорони праці» до «робітничого дня», а тому треба від кого це належить про зарахування дня відпочинку замісць першого-другого травня».
Окремі неправильні слова взяв у лапки сам автор, підкреслюючи цим, мабуть, безграмотність Матусівського вчительства.
- «Не до слов мне теперь» - говорив колись гоголевський городничий.
Так прийшлось тепер і матусівським вчителям. Їх обвинувачується, м'ягко кажучи, в антигромадському, недостойному вчительства вчинкові. «Допис Леся Гоміна дискредитує вчителів і в корні підриває їх роботу», - говорить у своєму листі наш дописувач. Це так. Як тепер дивитимуться матусівські вчителі в вічі радянським дітям? Адже тепер сільські «Дмитрики» та «Павлики» добре розуміють слово «шкурництво». В цьому ж власне обвинувачує фейлетоніст учителів.
А чи справді воно ж так і є, як запевняє в тому Лесь Гомін. Повернемось до документів.
«Вчителі с. Матусова, так у підготовчій роботі, як і в переведенні святкування 1-го травня виявили велику ініціятиву та приклали багато зусиль».
Так говориться в офіційній доповідці Райвиконкому.
«Вчителі с. Матусова не зверталися до райвиконкому за компенсацією за участь у святкуванні 1-го травня, і дня відпочинку не вимагали».
Говориться в другій довідці райвиконкому. Звернемось тепер до наведеного фейлетоністом витягу з протоколу загальних зборів матусівського вчительства. Перед нами витяг з протокольної постанови матусівського колективу союзу робос від 28-го квітня 1927 р. за №6.
«Слухали: Уборка площі й технічне проведення 1-го травня. Ухвалили: Усім в обов'язковому порядку вийти о 6-й год. ранку до РВК до уборки й підготовки до 1-го травня. Усім керовникам старших гуртків допомагати підчас маніфестації керовникам молодших гуртків».
Де ж наведений Гоміном витяг з протоколу? Довідка офіціяльних органів говорить про зовсім інший настрій матусівського вчительства.
Водиться інколи гріх за журналістами: зробити з мухи слона. Але рідко, дуже рідко буває, щоб робився слон без ніякої мухи. Тут же нам здається саме так і є. Негарно!
А як же з мешканцями-робітниками?
Лісичанський Раймісцьгосп (Артемівська округа) вирішив «розвантажити» себе від частини націоналізованих будинків. Будинки ці займають робітники та службовці.
Нас дивує лише одно - чому раймісцьгосп неодмінно гадає продати будинки приватним особам.
Виходить, що глитаї, коли куплять їх, то або викинуть з кватир службовців або покладуть таку платню, що їм хоч сідай та плач.
Між іншим, нас повідомляють, що частина будинків уже сторгована за безцінь.
Чи не можна все-таки так зробити, коли вже продажу ніяк не уникнути, щоб ці будинки попали не в глитайські руки, а до рук пролетарських.
Чи думав про це Лісичанський раймісцьгосп?
„Свати"
Т-ка Водяна після смерти свого чоловіка, службовця ВУПЛ'у, лишилася з сім'єю без будь-яких засобів до життя. Щоб не дати їй померти з голоду, вона була призначена за рахівника до Переяславського лісництва.
Посада рахівника золотих гор не дає і за ту плату, що її одержує т-ка Водяна, в шати не одягнешся. Але так уже у світі повелось, що на кого ворони, на того й сороки.
Другими словами, комусь стало заздрісно на вдовине «щастя» і почалась ціла кампанія про звільнення Водяної з посади.
Спершу Водяну не внесли до штатів, мовляв, механічно вибуде. Справу поправив ВУПЛ. Потім Водяну позбавили кватирних грошей на тій підставі, що ніби у неї є власний будинок. Комгосп дає справку, що ніякого будинку у Водяної немає.
Тоді вирішили Водяну видати заміж. Лісники ходять по селах і розпитують:
- А скажіть, чи не вийшла ота сама Водяна, що у нас у лісництві, за кого-небудь…
Оказується, що не вийшла.
Тоді лісництво кидає «обиняки» і бере вола прямо за роги: видається наказа, що Водяна за згодою ВУПЛ'а звільняється…
Водяна до ВУПЛ'у… ВУПЛ до лісництва…
- Прийняти т. Водяну назад на посаду…
Але лісничий і вухом не веде, ніби й не про нього мова.
Хто б воно так «посватав» Переяславського лісничого, щоб він перестав такі коники викидати?…
З дурного розуму
Це про де-яких міліціонерів Олександрівського району на Артемівщині так говорять.
Селяне с. Мирна Долина вирішили прогнати свого попа Войтюхова. Це діло віруючих. Але охоронці нашого революційного порядку обурились.
- Як? Такого хорошого батюшку і, можна сказати, в три-шиї з парафії… Незаконно!
І завели цілу справу про «незаконне звільнення священника Войтюхова з посади».
Доглядач Щербак навіть на цій «кримінальній» справі номера поставив - 1521. Кілька місяців він розшукував винних.
Радимо Щербакові покинути цю справу і занятися ділами, що більше стосуються його прямих обов'язків. А то чого доброго, він за ділами небесними, забуде зовсім за діла земні…
А чи не можна прискорити?
На Уманщині в працсесії дивні діла творяться, що їх можна характеризувати тим словом, що пишеться - бюрократизм.
А бюрократизм і знущання над людиною, як відомо, дві сторони однієї і тієї ж медалі.
Одначе до діла. 12 жовтня 1926 року слухалось біля 10 справ про неправильне звільнення робітників та службовців. Більша частина була вирішена на користь адміністрації. Ну, а далі ви знаєте що.
Невдоволені подають скаргу до Окрсуду. Окрсуд призначає на 30 грудня 1926 року новий розгляд справ.
30 грудня суд не відбувся і був перенесений на 28 березня 1927 року.
28 березня суд знову не відбувся, бо не з'явився на засідання один із членів суду.
Відклали на 16 травня. Але й 16 травня не відбулось засідання, бо на цей раз голова працсесії поїхав у відпустку. Окрсуд, на скаргу робітників, призначив екстрено другого голову, але цей, подивившись на справи, заявив:
- У мене своїх досить, а цих не буду розглядати…
І не розглядав… Таким робом, робітники чекають на 4-го виклика.
Тоді, як робітникам приходиться за 50 і 100 верстов йти до Уманя, представники адміністрації теж на суд не з'являються, ніби знають, що все одно нічого не буде.
Робітники кажуть:
- Тут щось крутить…
Чи не можна «прикрутити» самих членів Уманської працсесії?
Робітниче життя
Змова
(Побутове)
- Це сьогодні, Дмитрику, двадцяте, знов жди батька п'яного!
- А я чув як він учора з рябим Семеном умовлявся!
Так, чекаючи на чоловіка та батька, розмовляла мати з сином-піонером…
Дзвоник цукроварні вже давно продзвонив на шабаш. Біля кооперативу натовп. В засмальцьованому одягові, в черзі за «зеленим змієм» стояли п'яниці. Де-які тут же, надворі й роспивали горілку. А Дмитриків батько Іван, щоб поспішити поперед усіх спитався:
- А чи можна перелити горілку у власний посуд?
І в один мент він вибив корку і перехиливши сотку, почав ковтати…
Уже сутеніло навкруги, коли Іван, в супроводі свого приятеля Семена, повертався додому.
- Бач, який з'явився, я-ж казала, так і буде! - промовила до Івана жінка.
- Мовчать, а то зараз «бубну вистукаю»… відповів п'яний Іван.
- Так і треба, так і треба! - під'южував Івана п'яний приятель.
- А ви, дядьку, коли самі п'єте, то татка не навчайте… - сказав рішуче Дмитрик.
- Дивись, і воно шкабарчить…Мовчи, сопливе… Піо-о-онер! Не дозволяй йому, Іване, одвідувати оту піонерію. Чув, погибель недалеко… Ось казали, що китайці на нас ідуть…
- Давай їсти, чого хникаєш? - звернувся Іван до дружини, ставлячи пляшку на стіл.
- Нема тобі їсти, - зле й уперто відповіла жінка, - де я тобі візьму, п'яниці!
Довго сиділа з Дмитриком замислена мати. Вони під хропіння п'яного Івана держали нараду.
На п'ятницю було призначено загальні збори пайщиків і відчит кооперативу. Робітники, сидячи на зборах, здивовано спостерігали, що на зборах дуже багато жінок, та «пацанів» - піонерів.
- Чого їх сюди нанесло? - питались вони один в одного…
Скінчилася млява доповідь. Заворушились і зашушукались жінки, збились до купи піонери.
- Дайте слово для дискусії, - заявив Дмитрик, виступаючи наперед.
Робітники всміхнулися.
- І воно туди ж!… - загув хтось басом.
- Товариші, почав хвилюючись, червоний як рак, Дмитрик, - ми, піонери, просимо правління кооперації, щоб воно не продавало горілки нашим батькам. Щоб в дні получки вони не напивались…
- Еге, еге, та ти що ж? - вигукнув було Іван, але тут підвелись піонери.
- Про-си-мо не-про-да-ва-ти… го-ріл-ки! - вигукнули вони гуртом за відомою піонерською методою.
Піднялися жінки, знявся страшенний галас. Збори ухвалили зовсім не продавати в кооперативі горілки. П'яниці чухали потилиці…
Смілий.
