Архів старих газет
 ---------------------------------------------------
www.oldnewspapers.com.ua
Ціна 2гр.
 ---------------------------------------------------




Скалки

Слон без мухи

Перед нами списаний нервовим почерком зшиток і декілька документів. Справа така:

У «Робітничому тижневику» №6 (додаток до газети «Радянська думка», на Шевченківщині), за підписом Леся Гоміна було надруковано фейлетон під назвою: «Закликаємо до протесту». Автор пише, що вчителі с. Матусова, на Шевченківщині, надумали вимагати компенсацію за день 1-го травня, як за невикористаний день відпочинку. Вони в цей день водили селянських дітей на демонстрацію. Виливаючи в своєму фейлетоні цілі відра пасквільного дьогтю, автор наводить такий витяг, наче б то, з протоколу загальних зборів Матусівського вчительства:

«З огляду на те, що перше травня «совпадає» з днем відпочинку - неділя, а «участие» в маніфестації з дітьми можна прирахувати згідно декретировання Народнього Комісаріяту «Охорони праці» до «робітничого дня», а тому треба від кого це належить про зарахування дня відпочинку замісць першого-другого травня».

Окремі неправильні слова взяв у лапки сам автор, підкреслюючи цим, мабуть, безграмотність Матусівського вчительства.

- «Не до слов мне теперь» - говорив колись гоголевський городничий.

Так прийшлось тепер і матусівським вчителям. Їх обвинувачується, м'ягко кажучи, в антигромадському, недостойному вчительства вчинкові. «Допис Леся Гоміна дискредитує вчителів і в корні підриває їх роботу», - говорить у своєму листі наш дописувач. Це так. Як тепер дивитимуться матусівські вчителі в вічі радянським дітям? Адже тепер сільські «Дмитрики» та «Павлики» добре розуміють слово «шкурництво». В цьому ж власне обвинувачує фейлетоніст учителів.

А чи справді воно ж так і є, як запевняє в тому Лесь Гомін. Повернемось до документів.

«Вчителі с. Матусова, так у підготовчій роботі, як і в переведенні святкування 1-го травня виявили велику ініціятиву та приклали багато зусиль».

Так говориться в офіційній доповідці Райвиконкому.

«Вчителі с. Матусова не зверталися до райвиконкому за компенсацією за участь у святкуванні 1-го травня, і дня відпочинку не вимагали».

Говориться в другій довідці райвиконкому. Звернемось тепер до наведеного фейлетоністом витягу з протоколу загальних зборів матусівського вчительства. Перед нами витяг з протокольної постанови матусівського колективу союзу робос від 28-го квітня 1927 р. за №6.

«Слухали: Уборка площі й технічне проведення 1-го травня. Ухвалили: Усім в обов'язковому порядку вийти о 6-й год. ранку до РВК до уборки й підготовки до 1-го травня. Усім керовникам старших гуртків допомагати підчас маніфестації керовникам молодших гуртків».

Де ж наведений Гоміном витяг з протоколу? Довідка офіціяльних органів говорить про зовсім інший настрій матусівського вчительства.

Водиться інколи гріх за журналістами: зробити з мухи слона. Але рідко, дуже рідко буває, щоб робився слон без ніякої мухи. Тут же нам здається саме так і є. Негарно!

А як же з мешканцями-робітниками?

Лісичанський Раймісцьгосп (Артемівська округа) вирішив «розвантажити» себе від частини націоналізованих будинків. Будинки ці займають робітники та службовці.

Нас дивує лише одно - чому раймісцьгосп неодмінно гадає продати будинки приватним особам.

Виходить, що глитаї, коли куплять їх, то або викинуть з кватир службовців або покладуть таку платню, що їм хоч сідай та плач.

Між іншим, нас повідомляють, що частина будинків уже сторгована за безцінь.

Чи не можна все-таки так зробити, коли вже продажу ніяк не уникнути, щоб ці будинки попали не в глитайські руки, а до рук пролетарських.

Чи думав про це Лісичанський раймісцьгосп?

„Свати"

Т-ка Водяна після смерти свого чоловіка, службовця ВУПЛ'у, лишилася з сім'єю без будь-яких засобів до життя. Щоб не дати їй померти з голоду, вона була призначена за рахівника до Переяславського лісництва.

Посада рахівника золотих гор не дає і за ту плату, що її одержує т-ка Водяна, в шати не одягнешся. Але так уже у світі повелось, що на кого ворони, на того й сороки.

Другими словами, комусь стало заздрісно на вдовине «щастя» і почалась ціла кампанія про звільнення Водяної з посади.

Спершу Водяну не внесли до штатів, мовляв, механічно вибуде. Справу поправив ВУПЛ. Потім Водяну позбавили кватирних грошей на тій підставі, що ніби у неї є власний будинок. Комгосп дає справку, що ніякого будинку у Водяної немає.

Тоді вирішили Водяну видати заміж. Лісники ходять по селах і розпитують:

- А скажіть, чи не вийшла ота сама Водяна, що у нас у лісництві, за кого-небудь…

Оказується, що не вийшла.

Тоді лісництво кидає «обиняки» і бере вола прямо за роги: видається наказа, що Водяна за згодою ВУПЛ'а звільняється…

Водяна до ВУПЛ'у… ВУПЛ до лісництва…

- Прийняти т. Водяну назад на посаду…

Але лісничий і вухом не веде, ніби й не про нього мова.

Хто б воно так «посватав» Переяславського лісничого, щоб він перестав такі коники викидати?…

З дурного розуму

Це про де-яких міліціонерів Олександрівського району на Артемівщині так говорять.

Селяне с. Мирна Долина вирішили прогнати свого попа Войтюхова. Це діло віруючих. Але охоронці нашого революційного порядку обурились.

- Як? Такого хорошого батюшку і, можна сказати, в три-шиї з парафії… Незаконно!

І завели цілу справу про «незаконне звільнення священника Войтюхова з посади».

Доглядач Щербак навіть на цій «кримінальній» справі номера поставив - 1521. Кілька місяців він розшукував винних.

Радимо Щербакові покинути цю справу і занятися ділами, що більше стосуються його прямих обов'язків. А то чого доброго, він за ділами небесними, забуде зовсім за діла земні…

А чи не можна прискорити?

На Уманщині в працсесії дивні діла творяться, що їх можна характеризувати тим словом, що пишеться - бюрократизм.

А бюрократизм і знущання над людиною, як відомо, дві сторони однієї і тієї ж медалі.

Одначе до діла. 12 жовтня 1926 року слухалось біля 10 справ про неправильне звільнення робітників та службовців. Більша частина була вирішена на користь адміністрації. Ну, а далі ви знаєте що.

Невдоволені подають скаргу до Окрсуду. Окрсуд призначає на 30 грудня 1926 року новий розгляд справ.

30 грудня суд не відбувся і був перенесений на 28 березня 1927 року.

28 березня суд знову не відбувся, бо не з'явився на засідання один із членів суду.

Відклали на 16 травня. Але й 16 травня не відбулось засідання, бо на цей раз голова працсесії поїхав у відпустку. Окрсуд, на скаргу робітників, призначив екстрено другого голову, але цей, подивившись на справи, заявив:

- У мене своїх досить, а цих не буду розглядати…

І не розглядав… Таким робом, робітники чекають на 4-го виклика.

Тоді, як робітникам приходиться за 50 і 100 верстов йти до Уманя, представники адміністрації теж на суд не з'являються, ніби знають, що все одно нічого не буде.

Робітники кажуть:

- Тут щось крутить…

Чи не можна «прикрутити» самих членів Уманської працсесії?


Робітниче життя

Змова

(Побутове)

- Це сьогодні, Дмитрику, двадцяте, знов жди батька п'яного!

- А я чув як він учора з рябим Семеном умовлявся!

Так, чекаючи на чоловіка та батька, розмовляла мати з сином-піонером…

Дзвоник цукроварні вже давно продзвонив на шабаш. Біля кооперативу натовп. В засмальцьованому одягові, в черзі за «зеленим змієм» стояли п'яниці. Де-які тут же, надворі й роспивали горілку. А Дмитриків батько Іван, щоб поспішити поперед усіх спитався:

- А чи можна перелити горілку у власний посуд?

І в один мент він вибив корку і перехиливши сотку, почав ковтати…

Уже сутеніло навкруги, коли Іван, в супроводі свого приятеля Семена, повертався додому.

- Бач, який з'явився, я-ж казала, так і буде! - промовила до Івана жінка.

- Мовчать, а то зараз «бубну вистукаю»… відповів п'яний Іван.

- Так і треба, так і треба! - під'южував Івана п'яний приятель.

- А ви, дядьку, коли самі п'єте, то татка не навчайте… - сказав рішуче Дмитрик.

- Дивись, і воно шкабарчить…Мовчи, сопливе… Піо-о-онер! Не дозволяй йому, Іване, одвідувати оту піонерію. Чув, погибель недалеко… Ось казали, що китайці на нас ідуть…

- Давай їсти, чого хникаєш? - звернувся Іван до дружини, ставлячи пляшку на стіл.

- Нема тобі їсти, - зле й уперто відповіла жінка, - де я тобі візьму, п'яниці!

Довго сиділа з Дмитриком замислена мати. Вони під хропіння п'яного Івана держали нараду.

На п'ятницю було призначено загальні збори пайщиків і відчит кооперативу. Робітники, сидячи на зборах, здивовано спостерігали, що на зборах дуже багато жінок, та «пацанів» - піонерів.

- Чого їх сюди нанесло? - питались вони один в одного…

Скінчилася млява доповідь. Заворушились і зашушукались жінки, збились до купи піонери.

- Дайте слово для дискусії, - заявив Дмитрик, виступаючи наперед.

Робітники всміхнулися.

- І воно туди ж!… - загув хтось басом.

- Товариші, почав хвилюючись, червоний як рак, Дмитрик, - ми, піонери, просимо правління кооперації, щоб воно не продавало горілки нашим батькам. Щоб в дні получки вони не напивались…

- Еге, еге, та ти що ж? - вигукнув було Іван, але тут підвелись піонери.

- Про-си-мо не-про-да-ва-ти… го-ріл-ки! - вигукнули вони гуртом за відомою піонерською методою.

Піднялися жінки, знявся страшенний галас. Збори ухвалили зовсім не продавати в кооперативі горілки. П'яниці чухали потилиці…

Смілий.

Copyright 2010-2015 oldnewspapers.com.ua
pressaxix at gmail dot com
 designed in Happines.in.ua