Франція й Анґлія
(З приводу тимчасового рішення галицької справи).
В Східній Галичині має наступити загальне голосування над цим, до якої держави вона має належати. Значить - Сх. Галичина буде напевно українська, як тільки ми тут видержимо разом до слушного часу і разом повернемо.
Таке рішення переперла Анґлія. А Франція мала вкінці також згодитися на це. Пригляньмося тим державам, які ще нераз заважать на нашій долі.
Чим була Франція? Вона була колись освободителькою народів, ясним огнищем Великої Революції, яка зломила чорну владу реакції в Европі. Хто з нас не памятає, з яким блиском в очах читав за молодих літ описи боротьби великого француського народа „за права людини"? Хто з нас не памятає, з якою вдячністю билося тоді його серце для Франції? Навіть її найбільший деспот, Наполєон Великий, приносив на своїх штиках - свободу поневоленим народам. На боєвищах, застелених горами свіжих трупів і конаючих, казав оголошувати: „Я, цісар Французів, ділаю відомим всім разом і кождому з'окрема, бідним і богатим, світським і духовним, робітникам і панам, селянам і міщанам, - що на віки вічні касую панщину і підданство, зношу монастирі й кляштори, даю всім волю віри, віддаю землю селянам …!"
Так робила колись Франція. І тоді була вона перша між народами, йшла на чолі всего людства.
Якаж вона сегодня? Говоримо про ту офіціяльну Францію, котра рішає й за діла котрої мусить відповідати вся Франція, коли не інакше, то бодай в опінії всіх чесних людей усіх народів. Яка вона, покажемо на прикладі:
Живе в Східній Галичині бідний, але робучий нарід, частинка великої української нації. Та частинка українського народу стогнала пів тисячеліття в тяжкій польській неволі, з якою можна порівняти тільки важку неволю муринів. Та під цим польським гнетом Галичане ніколи не тратили надії, що прийде і для них час свободи. Він прийшов. Великий союз західних народів розвалив Австрію, котра владу над Галичанами доручила Полякам. І Галичане відітхнули, відітхнули тим свобідніше, що всі західні народи, а між ними й Франція, приголосили право на самоозначення народів. Тимчасом стара паразітна Польща висміяла цей справедливий голос великого Союза Держав і народів світа й взялася ще міцніше заковувати в кайдани галицьких Українців. Вони схопили за зброю і довгих девять місяців боронили свободу Рідного Краю перед польськими наїздниками - боронили, хоч не мали ні доброї зброї, ні амуніції. І Поляки не могли власними силами здобути Галичини. Тоді Франція дала Полякам багато амуніції, коней, хліба й офіцерів.
Дякуючи тій француській допомозі і тільки їй - польські наїздники проломили галицький фронт і почали винищувати українське племя до коріння. Кидали українських дітей в огонь, тисячами убивали полонених, палили цілі села, а 120 тисяч української інтелігенції й свідомого селянства вкинули в страшні тюрми й табори для інтернованих, де їх голодом і знущаннями замучують на смерть. На все це спокійно дивиться велика Франція і думає, що в той спосіб скріпить Польщу, свою союзницю. Тимчасом Польщу, яка уповаючи на Францію, так само поводиться з усіми сусідами - оточує кругом ненависть. І та Польща не видержить згодом напору сусідів тай на ніщо не придасться Франції. Зрештою Австрія ще не так опікувалася Польщею. Але Польща при першій нагоді зрадила її.
Колиж справа Галичини прийшла перед суд Антанти, Франція стала по стороні польських гнобителів, хоч Українці ніколи, нічим і нігде не шкодили Франції. В останнім часі Франція під напором Анґлії трохи змінила своє становище.
Справедливіше поводяться супроти нас анґло-саксонські держави, особливож Анґлія. Вона почувається від початку до обовязку, додержати свого слова, яке на початку великої війни дала всім народам світа, а якого вони ніколи не забудуть. Вона дійсно змагає до того, щоб стати суддєю між народами. Вже визнала й скріпила цілий ряд поневолених народів, а між ними й Єврейському народови звернула його державу в Святій Землі. Маймо надію, що анґлосаксонська раса своїм розумом і почуттям справедливости допоможе й нам. Не забуваймо, що анґлійський нарід, який так завзято воював проти Німеччини, не допустив по війні до виголодження тих своїх ворогів. Цим зложив доказ, що він дійсно заслугує на це щоб бути суддєю між народами. Того самого можна сподіватися й по Зєд. Державах Півн. Америки, збудованих другою віткою анґлосаксонської раси. Неправдою є, немовби в Америці тільки інтерес грав роль. І там є ідея, є почуття справедливости, яке тепер розвивається щораз більше. Мабуть нема там достаточних інформацій про те, що доказують Поляки на землях, які загарбали при чинній француській допомозі. Ті самі Поляки, які сто літ наповняли Европу й Америку криком про свободу…
Головно ізза недостачі інформації для публичної опінії в Анґлії й Америці, а може й у Франції - говориться дальше в кругах Антанти про це, щоб Польщі на 15 літ дати тимчасову управу Сх. Галичини. Значить: говориться про те, щоб дати „управу" вовчиці в вівчарні, говориться про 15 літ муки і знущань над українським народом. Адже до 15 літ Поляки вспіють винищити все українське племя в Галичині! Сподіваємося, що такого міліонового морду невинного укр. населення не допустить культурний світ - на споконвічній землі батьків наших.
А ви, галицькі жовніри і старшини, маєте також велику частину долі Галичини в своїх руках. Памятайте, що світ переставби займатися справою Галичини, колиб Ви розбіглися і колиб не стало Галицької Армії. Держіться кріпко разом - бо поки є Галицька Армія, поти є наймогутніший свідок, що Галичина це спадщина батьків і прадідів наших. У великих спорах між народами тільки армії бувають свідками - інакших свідків історія не знає. Як не сталоб цего свідка, тоді наш процес бувби програний. А щоби свідкови вірили, мусить він порядно виглядати: значить - Армія мусить бути здисциплінована, правдива Армія! Видержіть, а тоді з радістю і тріюмфом вступите в нашу святу Галичину, як в обіцяну землю батьків наших.
(Стаття ця зложена ще перед одержанням депеші, поміщеної на вступі).
