Вісти з Київа
Оден галицький старшина післав нам кілька чисел київської „Ради", доволі свіжих. „Рада" друкується на великім аркуші тонесенького паперу, на якім виходила давніще революційна література, призначена на „експорт". Папір в Київі дорогий, одно число газети коштує три карб. Вигляд українського орґану дуже приємний. Містить поважні, в опозиційнім дусі держані статті наших відомих публіцистів: ред. А. Ніковського, С. Єфремова, П. Смутка і ин. Місцями світить вона білими прогалинами - слідами цензорської дбайливости за цілість „нєдєлімой матушкі". Про хід української політики по нашім боці фронту має „Рада" доволі докладні вісти, мабуть з привезених укр. газет: містить їх під написом „Справи Директорії". З „Ради" дізнаємося, що почав виходити в Київі другий укр. щоденник „Слово", та що редакційний комітет „Літ. Наук. Вістника" відбув засідання в справі дальшого видавання журнала; що в Катеринославі виходить літ.-наук. і педаґоґічний щомісячник „Січ"; що в Київі відсвятковано торжественно 150-літній юбілей Котляревського; що нашого найвизначнішого сучасного поета, Гр. Чупринку вивезли як заложника більшовики; що письменникови А. Кащенкови відняв параліж мову; що в Катеринославщині розвинуло вісім „Просвіт" живу діяльність, а в Єлисаветі переводить добровольчеський уряд мабуть за „добровільно" часті труси і арешти українських діячів: Островського і Білоненка, за те дійсний рай отворився галицьким ренеґатам, які згуртувалися в „Карпато-русскій комітет" і починають „істінно-русскіє орґії"; що в Київі грає два укр. театри: „Тво артистів бувшого Держ. Нар. Театру" з участю Заньковецької і „Другий Міський Театр" з участю Саксаганського; що почав свою працю хор. Всеукр. Учит. Спілки; що по укр. школах заборонено навчати українознавства, за те дозволено лиш на бажання родичів вчити української мови як необовязкового предмету; що відношення денікінського уряду до вкраїнської мови остогидло і російському „Объединении" та що шкільний попечитель Спекторський не вороже відніссяб до українського шкільництва, якби українське громадянство заняло в тій справі тверду позицію. Учительству в Катеринославщині остогидли всякі безконечні „хлопотання" у злотопагонних попечителів і воно рішилося перебрати на себе українську катеринославську гімназію і кілька низчих шкіл. - (Від. Ред.: київську „Раду" вже закрили кацапи!)
Ляхи в страху
Польський похід на Схід непокоїть деяких Ляхів, які прочувають, що поневолені народи невдовзі прокинуться і дадуть Ляхам належну відплату за всі муки й грабунки. Навіть „Нова реформа" противиться дальшій війні, бо зимова війна обдовжить Польщу на 10 міліярдів марок. „Глос Народу", орґан польських розбишацьких ксьондзів-фарисеїв накликує свій уряд, аби „кровю польського жовніра не будував української держави" тай не забагав слідами Черніна добувати „неуловиме" укр. збіже. „Вєк Нови" оцінює тяжке становище Польщі на Сході; пише, що Польща не має ні одного союзника. Денікін заключує на всі боки договори, ніби заявляє, що польські війська союзницькі (ага!), але рівночасно порозумівається з Петлюрою, з вел. кн. Миколою Миколаєвичем, навіть в Берліні має свого делєґата, а в армії всі вищі становища обсаджені Німцями. Злука з Денікіном скомпромітує Польщу перед большевиками, бо не так легкою буде з ними війна, коли з протибільшовицького бльоку відпаде Естонія, Лотва і Литва.
Дикунство в журналістиці
(Одній редакції в альбом)
В журналістиці, як і в життю, багато є смішного. Але найсмішніше те, коли дикун культурних людей уважає - дикунами. Ця поява відома і з життя, нпр. учені, що подорожують по Африці, часто описують нагих дикунів в циліндрах, які серіозно говорять, що то Европейці дикуни. З певної точки погляду мають навіть рацію, особливо в боротьбі, де тактика мусить бути примінена до тактики противника. Інакше шкода починати боротьбу. Хто читав уважно полєміку „Стрільця" з деякими иншими орґанами, той певно замітив, як на річеві (хоч острі) замітки про отаманів без шкіл, міністрів без відповідної освіти і т. п. посипалися на нас лайки - і навіть клевети (останні від ред. офіц. „Укр. Козака" в ч. 56). Довго в такій атмосфері видержати трудно навіть людям міцної будови. Приходиться - махнути рукою й сказати: Уважайте нас, чим хочете. Нам уже досить усіх ваших „питань", „прінціпів", „поступовости", „реакційности" і т. д. На вашій опінії що до культурности нашого журнала нам на жаль не може залежати. Хто цим питанням інтересується, той пізнає її висоту або низькість по праці вложеній в журнал від думок і стилю аж до коректи включно.
Ми очевидно маємо ріжні мірила вартостей і тому перестаємо порушувати ріжні питання з власної волі, ніким не примушені до того, тільки переконанням, що нічого путнього не осягнемо в такій ріжній від нашої атмосфері. А про дикунство не ми перші почали розмову, але перші її кінчимо.
