Із дневника Леся Фарановського
(Примітка редакції: Подаємо уривки з дневника Леся Фарановського, поручника б. австр. армії, який в падолисти 1918 р. зорґанізовав в Збаражи свій власний загін ім. полк Гната Степанова і з тим загоном предпринимав кілька сміливих наступів під Львовом які йому вповні вдалися. Між иншими здобув Сокільники. До сього власне наступу відносить ся отсей уривок, писаний досить ориґінальним стилем, навіяний завадіяцьким духом нашої давної козаччини й гайдамаччини.)
В січни, 1919 р.
- Крайно знеможені приїхали ми у Волків. Хлопці покватирувалися зараз по селу, а я та мій гайдамацький штаб у місцевого священика о. М. Паньство М. над міру щирі й гостинні люде і ми після години почувалися у них як в себе в дома. Пішла балачка про біжучі справи, про політичне положення, про Львів і т. д. Але що найголовнійше, се славний обід!, що зовсім то не мав воєнного характеру. Ми іли кождий за чотирох тай ще припрошували ся, бо-що нас, мовляв, обходить політика… ми жовніри а більш нічого; Бємося за Україну і до послідної тріски - а тепер ось лучилося нам „інтеліґентно" пообідати, то чому не використати! Миронцьо - мій значковий - раз у раз штовхав мене попід стіл ногою і очима вказував значучо на розкітаючу донечку наших хазяїнів, - а Юзю вірно пильнував чарок…
- Давайте горівки! - приказав я і ми пили!… Пили та укладали на скорі плян завтрішньої кампанії.
О 3. год. ранком вирушили до села С., а там вже се і те, - я розділював ролі: мене о 1. год. має збудити ордонанс - і я потяг зараз у ліжко. Ой! і як же спалось! як у мами в дома! Прокинувся точно о першій та пішов алярмовати загін. На дворі метелиця, світа не видко, але в душі райська музика - „на Львів - на Львів…".
І отсі два слова гріли й бадьорили, гонили геть усі сумніви, веселили… Хлопці зібралися, заспівали і ми пішли далекою снігом засипаною доріженькою тай пробувалися з вітрами, хто сильніший. О 8. год. зближилися до С., а о 9. год. зачалась музика наших гармат і трівала до полудня. Потім прийшлося нам тримати лінію усю ніч, а слідуючого дня відїхав я з кавалєрією до сусідного села і там ждав дальших приказів. Знову минула ніч, а ранним ранком рушили ми до діла. Ідемо полями похнюпившися (горівки не привезли), кождий занятий своїми думками, а гайвороння чорне так і супроводжає нас своїм зловіщим краканням. „Агі! Тю! навіжені … кричить оден з моїх - „вже кракає над нами? Чекай я тобі покракаю" - і при тих словах підносить кріса й палить у чорну громаду, яка що сил розлітається на боки. „То браця - Поляци перед гайдамаками втікають, - уцєкай Антек, гайдамаки ідов!" покрикує другий. Хлопці регочуться тай пригадують жовнірські дотепи, а все про Ляхів…
- „Пождіть, чортяки, ми вже привиталися нині з вами! „Єще польська не згінєвла" заспіваєм, але так, що аж в небі почують…" кличе Гульовський тай грозить в сторону Поляків своїм здоровенним кулаком.
Хлопці зачинають пісню - і вона знімається що раз кріпше, дуще, несеться полями ген далеко та бє об німі мури Львова.
Нараз пісня урвалась.
- „Пане сотник, пане сотник - накликують мене хлопці - Яворський приїхав!".
І втійже хвилі взрів я Яворського, свойого старшого десятника, як пробирався снігами на запіненім кони до мене. Ось він вже тут голосить, випрямившися, як струна:
- Товаришу сотник, доношу слухняно, що я привіз 50 літрів горівки, вона їде позаду. - Гурра, кричимо всі. От і місточко Н. вже близько, а там вже поділимось.
Добилися до Наварії. Коло першої хати хлопці позсідали з коней та обступили кругом сани, на яких пишалася черевата бочка.
- Здоровля, - пане сотник! припив до мене Яворський.
- Здоров, козаче! відмовив я тай перехилив з пів фляшки, яку він мені подав.
- Година - три на десяту… Гей, хлопці, скорше діліться там - а не попийтеся! - Готово вже!?
- Вже, пане сотник!
- У кождого є фляшка? - У кождого - відказують. - Сідати! скомандирував я і всі посідали в ту мить на коні.
Я обернувся до хлопців. - Товариші, тепер кождий фляшку в руки і напється зі мною на побіду! - Напилися - я знову не мало проковтнув отсеї бараболянки.
- Руш! Ідемо…
Співають хлопці, сонечко сіяє, легко, весело на серці, грає подразнена кров, коні порскають на щасливу дорогу.
(Дальше буде).
