Архів старих газет
 ---------------------------------------------------
www.oldnewspapers.com.ua
Ціна 2гр.
 ---------------------------------------------------




По тамтім боці

Вражіння бранця

Один зі стрільців А. К., який попав в польський полон 26. ХІІ. 1918 в боях під Бартатовом, подає нам цінні відомости, котрі хочемо поділитися з ширшим загалом наших читачів:

„Я вступив добровільно до служби при українськім війську та подався самохіть на фронт. Вже на позіції доходили до нас недокладні вістки про страждання наших полонених в ляцькій неволі. Я не дав по части сим чуткам віри, бо не могли поміститися в моїй голові образи, якими мальовано нам всі терпіння і каторги наших братів - стрільців.

Тож коли довелось мені самому дістатися в полон - тоді опис мого пережиття випавби ще більш кровавими буквами на картках мойого памятника. Скоро тільки захопили мене ворожі руки в свою владу, обдерли мене лєгіонери-дикуни з одягу й наложили на мене лахміття так, що серед кріпкого морозу світив я голим тілом. Та не кінець в тому прийшлось моїм злидням. Деякі ляхи - охочі наситити своі очи терпінням героїв, що сміло кладуть свою буйну голову за визволення рідньої землі з під ляцького панування, кровожадно бють мене прикладами від крісів так, що небавком горяча кров виступила на місці побоїв - знаменуючі крівавими слідами культурність ляцького кодла…

Небаром на станції в Мшані прилучилися до мене де-кілька товаришів недолі й від цьої пори приймаючі удари від жорстоких гієн, було мені відрадніще, бо не лише я один переходив пекло мук за святу правду. Коли ляхи залишили на час своє катування - тоді бажаючі неначе зняти пятно сорому зі своєї брудної чести - та й цим притупити голос своєї совісти, звертали ся до нас з запитом-презирством: „ви як сміли виступати так могучим, зєдиненим фронтом проти нас? захотілося вам ділити земельку наших великих обшарників. Ми вам покажемо поділ… Колиб вправді наспів час, що прийшлоби позбавити властителів великих маєтків власности, то чи не лучше - як цей чорнозем подільський попадеть-ся в руки нашим братам - Полякам. А прецінь - колиб дійсно - в цьому є велика правдоподібність, вдалося вам прогнати нас за Сян, то перше побенкетуємо в вас - обідрем вас з останнього добутку - села ваші зрівнаємо з землею: тоді погуляємо по рівнині; а тоді щойно залишимо вас власній судьбі". Це мав бути глум недавнього раба над народом, в котрому горить також ясне полумя - жажда двигнутись на рівні з другими самостійно на ноги - потрясти віковими путами і святкувати в гуртку вільних велике торжество Свободи.

З Мшани переведено нас серед граду нагаїв до Перемишля. Тут зістрінуло нас не лише з боку військових властий несподіванка, але й цивільне населення знущалося над нами - провокуючи нас биттям і призвіщами. Нас поміщено в бараках військових на Засянні, звідки тягали нас обідраних босоніж, в нехарнім білю - до того зморених маревом голоду на найтящі роботи аж до Журавиці - де не було нам навіть в неділлю і свята просвітку. От подах в кількох штрихах, чим нас годують: на день приходиться кождому полоненому дістати чвертку хліба - чорнійшого від землі, що від його несе ся сильним одуром - бо в склад тіста входить половина гнилої та звареної морозом бараболі. На обід подають юшку з сочовиці, бобу - перевареної сушеної ярини, а мясом потішають нас три рази в місяць. На вечеру водить ся капуста незаправлена салом або біб. Так тягнеться висце описана іда по весь час неодмінно. Длятого зростає з кождим днем між воєнними бранцями і інтернованими число недужих на червений тиф, малярію і гішпанку, які через недогляд, байдужість - а навіть й потакування військовими властями вибирають собі кріваву гекатомбу - готовлять пир з жертв мученників за вольність. Не вдоволяються цим ляхи - а ще інтернують й дальше що свідомійших Українців юрбами та відставляють іх, римствуючи по дорозі за іхню любов та привязання до рідньої землі грубими словами - неотесаними шутками…

Одиноку відраду в нашім скрутнім та важкім положенню являлося українське громадянство - передовсім жіноцтво, яке старалося дуже часто потішити нас бранців своім приходом і теплими словами вдяки за наші труди, покладані за рідний край. Однак не довелося нам поділитися з ним своім почуванням, вражіннями та вглянути спільно в ліпше майбутнє, бо крім передачі ними для нас іди - ляхи відмовили жінкам доступу до полонених.

Обзнакомившися з часом лучше з обставинами й відносинами місцевими - збідований та обезсилений рішився я втікати. І дійстно уклавши точний плян і поступаючи виконанні згідно з його духом - перебрався я тайно від своєї робітничої партії - де я був зайнятий при обновленні муніції - перекрався в річну лозину Сяну й прямуючи повздовж ріки переправився таким робом в одному місці принагідним на другу сторону, - де ввічливо з отвертими раменами зустріло мене місцеве населення, і пособило після іхніх сил в дальшу путь".

Той самий полонений стрілець згадаючи про відносини в Перемишлі подає:

В Перемишлі між цивільним населенням крайна нужда по недостачі харчів. Поляки переводять бранку, що не обмежується на них самих, але розтягається примусово також на Українців та Евреїв. В самому місті ловлять мущин до 35. літ включно і накладають на них жовнярську шинелю. Длятого в польському війську є досить великий відсоток Українців, котрих приділюють до запільної служби - виключаючи їх прінціпіяльно від фронтового приділення. Звербовані Українці признаються до своєі народності - але вести говірку на своій мові заборонено ім наказами командантів поодиноких груп. Перед трьома тижнями приведено з околиці до Перемишля 300 євреїв, які невідклично відказалися від присяги на вірність польському правительству. В загалі ляхи знущаються над жидами неменш - чим над Українцями.

По цій причині Евреї ожидають нетерплячки приходу наших військ - мов спасення. Дух між польським військом слабкий; ободрують мужву лише старшини. Жовніри-Поляки твердять, що воюють тільки до весни, а коли настане час весняних засівів, пільної роботи - то покинуть оружжя та розбринуться домів. Взагалі дезерція і упадок у деяких частинах військових поширена, за це в деяких відділах - головно в варшавських борються з запалом; тамто й заведена взірцева карність. Минувшого тижня з неділі на понеділок в ночи вдалося нашій стежі висадити міст на річці Вигор - бічнім допливі Сяну. З цього приводу поізди доходили лиш з Кракова до Перемишля; до Мостиск переводжено лише військові транспорти. Один транспорт, що минав переізджав саме через міст, який Українці висадили - зістав цілий ушкоджений так, що богато Поляків потопилося в Вигорі, а чи мало знайшло смерть на місци й потовклось через удар вагонів. Поляки возили по цій катастрофі через цілу ніч ранених самоходами.

Прес. Кват. Н. К. Г. А.

Copyright 2010-2015 oldnewspapers.com.ua
pressaxix at gmail dot com
 designed in Happines.in.ua