Могили - могили
В предпослідному числі „Стрільця" під заголовком „Лягли головами" сповістили ми як звичайно про геройську смерть 7 стрільців, які лягли в боротьбі з відвічним ворогом, а дещо низше про виконання вироку смерти через розстріляння над 5 злочинцями-дезертирами.
Над одними і другими свіжі, непорослі могили, і одні і другі пострадали молоде життя і лишили по собі спомин. Але яка непроходима пропасть між одними та другими!
Перші герої-мученики! Перші віддали своїй Вітчині все, що мали найкращого, найдорожшого - віддали життя за Україну, воліли смерть як жити в поганій неволі. Вони виповнили святі слова нашої української молитви: „душу, тіло ми положим". Вони доказали, що є гідними синами своїх батьків, які колись в боротьбі з ненаситним ворогом засіяли кістками рідну землицю.
Честь Вам герої! Ви лишили по собі як найкрасший спомин жаль і тугу. Могили Ваші се щось найдорожшого, що безпощадна війна лишила нам на нашій зруйнованій земли. Могили Ваші остануться нашими народними святощами! На Ваших свіжих могилах понасаджають дівчата зелений барвінок та червону калину. Вдячні діти покладуть на них вінки, все зі свіжих незабудьків-цвітів. Про Вас зложать та співатимуть тужливі та геройські пісні. Колись прийде Ваш товариш боїв зі своїми внуками на Вашу могилу, відкриє сиву голову, тай скаже: „Ось де під дубовим хрестом спочиває десятник Погорецький, побіч нього стрілець Янів, а ось дальше стрільці Федорів та Береський, а на ліво від них під сим кущем червоної калини стрілець Мазур та Монастирський - славні були се товариші! Помолітеся за них та перекажіть своїм внукам, що вони вибороли волю нам і нашій Україні".
А ті другі могили - могили розстріляних дезертирів. Ген за містом буряном та кропивою проростають, ні свояки, ні товариші не доглядають їх. Стидають ся, не хочуть признати ся до тих, які зрадили і покинули товаришів бою, які гірше худоби пхали свій рабський хребет в плюгаве ляцьке ярмо, які поховали ся в дома, коли безличний, ненаситний Лях в своїх розбишацьких нападах палив села, мордував невинні українські жінки і діти. Нечесть та неслава про них розходить ся сумним глухим голосом по цілій Україні. Нечесть ся спадає також на їх родину та їх рідні села.
Так одні могили - могили народніх святощів, - другі народньої погорди!
