Архів старих газет
 ---------------------------------------------------
www.oldnewspapers.com.ua
Ціна 2гр.
 ---------------------------------------------------




Україна - для Українців

(Дальше).

(Я. М.). Отже початки всенародньої оружної боротьби і то перед і за фронтом вже є, тільки миродайні чинники повинні сей рух піддержати і попирати.

По усім усюдам відновити і заснувати Січи і Соколи, тільки більше влити в них військової дісціпліни та послуху. Хай увесь народ стоїть готов при збруї.

До сеї роботи треба запрягти ті інтелігентні сили, які за ліпших часів уряджували здвиги, а тепер бавляться усякими дрібничками як відзнаками та світлинами, що без сумніву зробив би краще та без напруги якийсь світливець.

Розгляньмося по всяких закутках, а кілько закопаних талантів відкриємо.

Проголошення святої війни - се наше завдання найблизших днів.

Тим чином порушимо і в найтемнійших національне сумління, а національна свідомість розворушиться і в найглухійших закутинах. Прогайнувати теперішню так пригожу для пропаганди національного освідомлення хвилі - сеж непростимий гріх.

А при тім засипати наші села друкованим словом; не ждати, аж селянин запренумерує собі газету, або, будучи в місті, купить собі її.

Хай часопись спустить з своєї гордости, та не посоромиться і непрошена ввійти під курну сільську стріху.

Проголошення святої війни нагадуватиме все про грозу і повагу часу тим, що мов діти граються непотрібними дурничками та преспокійно віддаються своїм приватним інтересам.

І гляне український громадянин кругом себе здивованими очима та побачить, що війна на смерть і життя ведеться уже в другім або третім від його повіті, а не як йому запамороченому здавалося, що кріси торохкотять ще далі на альбайських стелях та альпейських верхівях.

Почує, що се лунає не відгомін далеких стрілів, але що се їх самих свист.

Жовніри, які воювали у Львові, багато росказують про те, як польські діти, немічні старці і жінки стріляли до нього, а коли за се розстрілювано їх, немало із них не благали, падаючи на коліна, даровання життя, але замикали очі на вічний сон з піднесеним в гору чолом.

Аж жаль людину бере - кілько то гордих польських мужеських і жіночих голов покотилося до долу, а всі за неслушну справу, ради загарбання злитої кровю і потом українського мужика землиці.

Але се воєнне право: око за око, зуб за зуб. Не ми підняли сю війну, не наша в тім вина.

Коли так боролися грабіжники, боронячи загарбаного підступом та насильством добра, з яким завзяттям повинен боротися Ти, український народе.

За Тобою слушність і правда - за ворогами брехня і облуда.

І тільки оружє може порішити наші спори із сусідами.

Всякі дотеперішні наші переговори з Поляками були тільки хіба на те, щоб ми не могли зібрати овочів із нашого корисного положення.

Нарікаємо ми на ломання Поляками заключуваних з нами умов і угод. Сеж в усім світі так возиться, тільки Поляки роблять се може більше безлично.

Кожда угода є свята для ворога доти, доки йому вигідна та стоїть за нею реальна сила.

Як що тих условин за угодою нема, вона провалюється соромно.

Ми обурювалися, як Італія зломила потрійний союз та перекинулася в табор антанти. Та зусім неслушно, ми не мали вирозуміння. Мала Італія додержати угоду та наразити увесь італійський народ на те, що антанта бльокадою недопустила би ні одного корабля з поживою до італійських берегів?

Впрочім, на які здобутки могла вона числити в союзі з осередними державами.

Святійшим є добро народу від якоїсь хоч би підписаної та припечатаної угоди.

Хвиля та інтерес творять і ломлять союз.

Про згоду з московськими большевиками говорити - сеж дитинство.

Вониж прецінь не признають самостійности України і про се не хочуть навіть говорити.

Мрія чорносотенців „єдіна, недєлімая" не вишуміла їм з голов.

Вважаю непростимим гріхом нашої політики, з окрема преси, що не підчеркувала заодно сеї обставини.

Ся похибка в великій мірі причинилася до сего, що не то між селянами, але й між нашою інтелігенцією є одиниці, які обманюють себе й других, що з московськими большевиками може прийти до згоди.

Хай московські большевики признають відрубність українського народу, його незаперечене право на самостійне державне життя, так думаю, що не буде ні одного Українця, який не припинив би братовбійчої війни.

Московський большевизм несе смерть українству.

Московський большевизм се передусім діктатура міського пролєтаріяту, не назву, як дозволяють собі деякі наші демократичні орґани, голодранців та каторжників. Не можна на них глядіти з погордою, бо і між ними є великі душі та глибокі серця, як се доказав у своїх безсмертних творах М. Горкій.

У нас міський пролєтаріят чужої народности.

Спомагати зростови такого большевизму се самоубивство.

У нас власть належиться трудовому селянству, на нім має опиратися національна політика, всяка інша політика збанкротує та заведе нас в безвихідне становище.

Селянським трудовим радам належить рішаючий голос.

Трудове робітницто та трудова інтелігенція мають стати з трудовим селянством рука в руку, прислухуватися до його голосу та бути виконавцями його волі, вихісновуючи на службу для нього практику, якої могли вони досі набратися, ведучи нарід в громадянській роботі.

Здається на позір, що в однім случаю можемо радіти із успіхів московського большевизму, а саме в бесарабській справі. Та се більше нагадує про сусідську злорадність: ані тобі, ані мені. Ліпше, щоб ми навіть стратили сю окраїну, а задержали прочу Україну в своїх руках.

Не приговорить нам тепер мирова конференція Бесарабії, так ми за кількадесять літ на стільки скріпимося, що будемо в змозі самі її відібрати.

Супроти такого крайно-ворожого зглядом українства становища московського большевизму, представляти його нашим добродієм, а то й спасителем, сеж явна зрада, се те наше любе давне москвофільство.

Мають і Поляки своїх москвофілів, але Москалі признають їхню окремішність, при своїй москвофільській орієнтації вони можуть зберечи свою національність.

У нас із москвофільством лучиться відречення від нації, се ціна, за яку Українець може викликати у московського більшовика, теж саме у інших правих і лівих московських партій, прихильну для себе усмішку.

І тільки твердим пястуком та незломністю здобуде собі український народ повагу та пошанівок.

Підчас одних українсько-польських переговорів Французи напирали на нашу делєґацію, щоб за ціну мира відступили ми Львів і бориславські копальні.

Тоді встав командуючий Галицькою Армією генерал Павленко та промовив отсі достойні слова: Мої панове! Є в життю одиниці як і народа хвилі, коли йому почесна смерть милійша від ганебного життя.

Ніщо не помогло нам, що деякі українські соціялістичні партії прийняли в свою програму теорії московського большевизму. Думалося, що московські большевики з приходом до Київа, віддадуть власть в руки місцевих партійних товаришів, хоч іншої нації. - Та стрінув нас грубий завід. Не хочуть вони, щоб на Україні панував український большевизм, а тільки московський.

Як панував на Україні гетьман Скоропадський із своїм суто буржуазним правительством, московські большевики сиділи тихо, а як прийшла демократична Директорія, сейчас виступили проти неї походом.

Їм милійше, як на Україні панує хоч би московський чорносотенець, як український соціяліст.

Цікаво знати, чи гетьман Скоропадський, маючи до вибору українську і московську шляхту, окружив би ся був першою. Деякі наші патріоти лили крокодилячі сльози, чому ми такі нещасливі, що не маємо своєї шляхти, бо, мовляв, Скоропадський був би нею замість московської окружився.

Так як за небіжки Австрії заздрим оком гляділи наші політики на польську шляхту, яка мала такий вплив на хід державних справ. Неоден із нас зітхав: Ех, коби нам трохи шляхти, то не так би ми стояли.

(Конець буде).

Copyright 2010-2015 oldnewspapers.com.ua
pressaxix at gmail dot com
 designed in Happines.in.ua