Архів старих газет; Архив старых газет

Я хочу тепер спинитися на конкретних наших помилках, що мають безпосереднє відношення до того, що викрив у своїй промові тов. Сталін - на помилках і хибах в організації хлібозаготівель на Україні.

Товариші, якщо порівняти перебіг хлібозаготівель на Україні в серпні, вересні і жовтні з перебігом хлібозаготівель у листопаді, то не важко побачити, що суттю тільки в листопаді ми по-справжньому почали піднімати партійну організацію на боротьбу за хліб. До листопада дуже поширені були ілюзії, благодушний настрій, що хліб ми так чи так заготуємо, що плян, після всіх знижень, які нам дано, буде виконано. Справжньої мобілізованости в нас не було.

Ви знаєте - і це не потребує ніяких ілюстрацій, що розкрадання хліба, розбазарювання хліба, як делікатно висловлюються, набрали широких розмірів цього року під час збирання хліба, на пні, в снопах, під час обмолоту і т. д. і т. д. Але надзвичайно характеристично і говорить за наявність благодушних настроїв і відсутність більшовицької пильности те, що приблизно до листопада ці масові явища розкрадання й розбазарювання хліба не були виявлені. Під час хлібозаготівної кампанії 1931 року, як ви пам'ятаєте, в серпні ми зняли тривогу з приводу масових крадіжок хліба, а 1932 року, майже аж до самого листопада, люди були в нас настроєні так благодушно, здавалося, що все так «прекрасно», що ніхто з місцевих працівників, жоден з обласних працівників і навіть жоден з наших уповноважених, які були на хлібозаготівлях, - ніхто тоді не помітив того, що повторюється ширшим проти минулого року масштабом розкрадання й розбазарювання хліба, при чім, тоншими, складнішими формами, ніж минулої хлібозаготівної кампанії.

У нас прогледіли нові форми боротьби клясового ворога проти хлібозаготівель. Клясового ворога «шукали», як раніше, поза колгоспом, а він, пролізши до колгоспу на такі посади, як комірник, рахівник, завгосп і т. д., організовував розкрадання, покривав, заохочував крадіжки й розбазарювання хліба. Скрізь і всюди організовувано крадіжки й розбазарювання хліба так, щоб усе це було приховано від нас всілякими благочестивими вивісками, як от різних фондів, громадського харчування тощо. Ми вчасно не викрили махінацій ворогів, не викрили масового розкрадання й розбазарювання хліба.

Далі, слід також спинитися на такому надзвичайно серйозному питанні, як оцінка врожаю. Хто з товаришів, які були на хлібозаготівлях, не знає, що це головне питання, з приводу якого доводиться найбільше сперечатися з правліннями колгоспів, з районними працівниками та нерідко і з уповноваженими.

Коли приїжджаєш до району в справах хлібозаготівель, то нам починають витягати з усіх кишень зведення, таблиці про низьку врожайність, що їх скрізь і всюди складають ворожі елементи, які окопалися в колгоспах, земвідділах, МТС. Але в цих зведеннях ви ані слова не зустрінете про той врожай, який був на корню, який розтягли, розкрали, приховали. Ваші ж товариші, в тім числі і всілякі уповноважені, не розібравшись у підсунутих їм фалшивих цифрах, в ряді випадків стають куркульськими адвокатами, оборонцями цих цифр. На численних прикладах доведено, що ця аритметика є куркульська аритметика, що по ній ми не тільки не дістали тієї кількости хліба, що заготували, а навіть і половини не заготували б. Фалшиві цифри, дуті балянси, були в руках ворожих елементів прикриттям для крадіжу, для масового розтягування хліба.

Чи викривали наші районні, обласні організації з самого початку хлібозаготівель цю куркульську аритметику? Ні, не викривали. Більше того, у деяких областях, наприклад, у Дніпропетровській, дали настанову взагалі не розмовляти про ці цифри, мовляв, якщо цифри колгоспу не сходяться з даним їм пляном, то краще їх не зачіпати. Замість того, щоб прямо й гостро викривати куркульську аритметику, люди були в полоні цих цифр і обеззброювали місцеву парторганізацію, підривали її позиції в боротьбі за хлібозаготівлі. Хіба може уповноважений, я вже не говорю про секретаря РПК і голову РВК'а, які часто самі брали участь в складанні дутих цифр, прийнявши всерйоз ці цифри, організувати по-справжньому хлібозаготівлі? Звісно, не може. Для того, щоб хліб заготувати, треба, щоб кожний керівний працівник, кожний комуніст пройнявся недовір'ям до підтасованих, фалшивих цифр. Треба на конкретних фактах, - а їх скільки завгодно - викрити перед колгоспниками справжню суть куркульської аритметики. А у нас якийсь уповноважений сидить у районі, в селі, місяць, два місяці і крім підсунутих йому цифр, таблиць, нічого не бачить. Викрити куркульську аритметику такий уповноважений, ясно, не може. Ми повинні визнати, що у нас на Україні, особливо в областях і районах справжнього викривального підходу проти фалшивих цифр, проти махінацій клясового ворога і всіляких куркульських підступів - не було. А це, звісно, не могло не послабити наших позицій у боротьбі за хліб.

Ясно, що там, де не було натиску з нашого боку, там де у наших товаришів притуплялася клясова пильність, там діяв куркуль, клясовий ворог. В ряді районів ряд колгоспів опинився, якщо не під владою, то під впливом куркульських, петлюрівських, махновських і інших елементів. І як це не дивно, на перший погляд, але ми такі факти мали навіть у деяких хороших, передових у минулому районах. Сталося це тому, що в наслідок благодушности, відсутности більшовицької пильности і прозорливости наша робота була така незадовільна, що навіть у хорошому районі куркулеві, шкідникові пощастило пролізти до керівництва ряду колгоспів і організувати там саботаж хлібозаготівель. А ось керівні працівники цих районів говорять: «Як же так у минулому році ми хліб уміли заготовляти і заготували добре, а тепер чомусь виходить, що не можемо». Сенс цього аргументу дуже простий і полягає він в бажанні змалювати справу так, що, мовляв, «провина тут не наша, не району, а все лихо в тому, що цього року нам дали таке завдання, що навіть найкращі працівники і то не можуть нічого зробити». Такі аргументи висували і в знаменитому всім відомому Синельниківському районі, що минулого року був передовим районом. І Чубарівський, і Токмакський і деякі інші райони теж вважали за передові райони, але вони не закріпили завойованих позицій, прогледіли зміну тактики клясового ворога, який проліз до колгоспів, замаскувався і провадить там саботажницьку, шкідницьку роботу.

Ми вчасно не викрили цих фактів, не взяли міцно віжки до своїх рук у тому відношенні, щоб вчасно виправити помилки партійних організацій, швидко перебудувати їх роботу відповідно до нової обстанови на селі. ЦК ВКП(б) і тов. Сталін своєчасно дали нам з цього приводу ряд чітких і ясних вказівок. Ми, ЦК КП(б)У, теж говорили, попереджали наші області й райони. Але виявилася між словами і ділом дуже велика дистанція. Коли б ми вчасно на ділі врахували всі обставини, всі труднощі хлібозаготівель цього року, ми, звісно, зуміли б піднести партійну організацію на подолання труднощів хлібозаготівель, так як не раз піднімали її. Але в тому саме і полягає наша помилка, що ми прогледіли, недооцінили цих нових явищ на селі, пропустили час. Товариш Сталін в зв'язку з цим дав у своїй промові керівному складові области не дуже похвальну характеристику. Треба визнати - говорив він - що ЦК і Раднарком трохи переоцінили ленінське загартовання та прозорливість наших працівників на місцях не тільки районних, а і ряду обласних.

Нам доводиться цей закид прийняти цілком і повнотою.

Товариші, тим більше повинні ми до кінця викрити і віддати на більшовицьку самокритику наші помилки та хиби в роботі на селі, науку попередньої хлібозаготівної кампанії, коли було припущено ряд серйозних помилок і перегинів - цієї науки ми цілком не врахували. Потрібних висновків з ухвал ІІІ-ої всеукраїнської партконференції наші організації не зробили. ІІІ-тя всеукраїнська партконференція поставила перед всією парторганізацією України конкретне бойове завдання - зробити крутий поворот в усій роботі на селі, по-більшовицькому перебудуватися, піднести нашу організованість, нашу боєспроможність у боротьбі за зміцнення колгоспів, за соціялістичну переробку сільського господарства. Вирішення у цьому питанні написано чітко, правильно і ясно. Та мало мати резолюцію. Треба, щоб люди її добре прочитали, зрозуміли і справді на ділі перебудували свою роботу, треба щоб керівні партійні органи відповідною твердою організаційною роботою забезпечення на ділі проведення цих ухвал в життя.

І ось в цьому відношенні наша організаційна робота, наша організаційна рука була недостатньою, була слабою для того, щоб довести до кінця всі ті ухвали, які ми прийняли на ІІІ-й конференції і забезпечити крутий поворот в усій роботі партійної організації на селі.

Спадщина помилок минулого року тяжіла над нами, побоювання не припустити перегинів, не пережати - було панівним у районах і в ряді випадків перетворювалося на цілковиту бездіяльність та опортуністичний самоплив.

ЦК КП(б)У повинен тверезо зважити цю небезпечну спадщину минулого року й перекрити її додатковою більшовицькою мобілізацією сил і розгортанням організаторської роботи. Ми цю небезпеку спадщини торішніх помилок не зважили і ніяких досить серйозних заходів у цьому напрямку не вжили.

Ми, як відомо, зробили один дуже великий крок у цьому напрямку, утворили області, поставивши перед ними завдання - наблизити конкретне оперативне керівництво до районів, вивчити райони, взяти міцно до своїх рук перебудування роботи і справді повернути райони лицем до колгоспу, до хлібозаготівель, до піднесення врожайности тощо. Але ми тут помилилися, переоцінили сили наших областей. Я сказав би, що керівництво областей певною мірою захоріло на ті самі хороби, які були торік у нас, на деяке перебільшене уявлення про те, що вони знають райони, знають, що робиться на місцях і тримають керівництво в руках. На ділі ж виявилося далеко не так. Наших організаційних підойм, нашого керівництва, виявилося, недосить. Ми не забезпечили повороту до роботи на селі, без чого неможна в нових умовах як слід виконати завдання, що їх поставила партія і, передусім, завдання хлібозаготівель.

Тов. Сталін у своєму виступі на пленумі говорив, що нова обстанова на селі, утворена оголошенням колгоспної торгівлі хлібом, вимагала від партійних організацій форсувати, посилити темпи хлібозаготівель з перших же днів збирання врожаю, бо колгоспній торгівлі властиві не тільки позитивні, а й деякі негативні сторони, які утворюють у селян певну стриманість у здаванні хліба державі, бажання затримати хліб для колгоспної торгівлі. Замість одверто й твердо поставити перед колгоспниками, одноосібниками питання про те, що найперший обов'язок їхній є виконати плян, замість форсувати хлібозаготівлі з самого початку збирання, у нас не вжили потрібних заходів, прогаяли час і найвідповідальнішого періоду хлібозаготівель наступу не розгорнули. Це можна дуже легко продемонструвати таким фактами.

Я взяв для порівняння перебіг хлібозаготівель за місяцями за три роки. Виявляється така картина: в липні 1931 р. заготовлено в 6 разів більше хліба, як у липні 1930 року, а в липні 1932 року ми ледве дійшли рівня заготівель липня 1930 року. Щоправда, липень ще не є досить показовий тому, що цього місяця можуть бути хитання щодо часу вистигання врожаю, - спізниться врожай - значить липень може дати менше хліба, але серпень і вересень завжди були вирішальними місяцями хлібозаготівель. Так от, коли заготівлі в серпні 1930 р. взяти за 100%, то в серпні 1931 р. було заготовлено 172%, а в серпні 1932 р. - тільки 41% заготовленого в серпні 1931 р. У вересні - другому вирішальному місяці хлібозаготівель заготовлено: 1931 - 117% проти попереднього року, 1932 - 63% проти 1931 року. У жовтні відповідно: 1931 р. - 61%, 1932 р. - 31%. Листопад - така сама картина. Одне слово, все шиворот-навиворот. Сталося це, як я уже казав, тому, що не зважили нової обстанови на селі, що не зважили труднощів, а якщо на словах і зрозуміли, то в практичній роботі форсованих темпів не домагалися, а навпаки, розтягли хлібозаготівлі і, значить, завдали удару плянові.

Звісно, у нас були свої труднощі: тяжке становище з тяглом, труднощі з осінньою сівбою і т. ін. Ці труднощі давили на нас і давали привід розтягувати хлібозаготівлі і ставити питання про так званий «господарський спосіб» проведення сільсько-господарських кампаній.

В чому полягає цей «господарський спосіб», що спричинився в наслідок до нашої поразки на хлібозаготівельному фронті.

Коли почалося збирання, ми дали гасло про скиртування. А як скиртування деякою мірою суперечило хлібозаготівлям, то ми пішли лінією найменшого опору і на певний короткий період скиртування почали провадити навіть коштом послаблення хлібозаготівель. Та виявилося, що у нас заманеврувалися: липень місяць - скиртували, серпень - скиртували, у вересні почали орати, роздавали аванси і не зважаючи на це, все-таки багато хліба, як тепер виявилося, не було заскиртовано.

На місцях щодо скиртування і молотьби панували треба прямо сказати благодушні настрої. Бувало у вересні та і в жовтні, коли приїжджаєш, наприклад, до В.-Олександрівського, Зінов'ївського, Н.-Українки, Н.-Гарбузинки, Генічеська, до ряду районів Харківської области і натискуєш на хлібозаготівлі, то частенько доводилось чути такі благодушні заяви: «Що ви хочете тягла у нас немає, працює на скиртуванні або сівбі, а з хлібом у нас все гаразд, хліб у нас в руках», і на потвердження вам витягали записну книжку, де значиться, що отаку то кількість хліба заскиртовано, є от скільки то скирт, от стільки то га не обмолоченого хліба, одним словом, за цією аритметикою виходило все добре.

Ми тоді ще на початку і в процесі скиртування та обмолоту попереджали області і райони про небезпеку такого підходу, такого благодушного ставлення до скирт, та, як видно, цих попереджень було не досить. Ми були довірливими і нас обдурили. На папері скирти значилися, вважали, що все гаразд, а на ділі під час обмолоту потім виявлено величезну нестачу хліба, принаймні його було зовсім далеко не та кількість як було показано на папері. Візьміть, наприклад, Зінов'ївське. Приїжджали туди уповновежені, бачать скирти стоять, наче б то все як слід, а тим, що з тяглом було важко, то на хлібозаготівлі не натискували, подивляться, походять навколо скирт і від'їжджають. І тільки у вересні-листопаді коли почали обмолочувати всі скирти, виявилося, що добру половину хліба розтягнено, розкрадено. Ми тут піддалися благодушним настроям, що панували в областях і районах, повірили на слово, на хлібозаготівлі до кінця досить рішуче не натискували, не виявили достатньою мірою більшовицького передбачення, а керувати - це значить передбачати.

Практика черговости кампаній тривала і під час осінньої сівби. Становище з сівбою, як ви знаєте, було дуже тяжке. Ми все таки в основному труднощі подолали, з засівом вилізли, але знов таки коштом хлібозаготівель, що також було лінією найменшого опору, що завдавало удару хлібозаготівлям.

Правильний чи неправильний був такий «господарський спосіб» у роботі, така черговість у проведенні основних с.-г. кампаній? Безперечно, ні. Така черговість ховала в собі велику небезпеку для хлібозаготівель і ми за це дуже серйозно були покарані: легше витягли сівбу, а хлібозаготівлі зірвали. Ми випустили справу з рук і заподіяли непоправну шкоду хлібозаготівлям - основному завданню, яке ми повинні були виконати будь-що.

Якщо говорити про самі хлібозаготівлі, про методи проведення їх, про засоби натиску на слабкі ділянки, то й тут у нас цього року були дуже серйозні хиби.

Я повинен, передусім, нагадати про ті настрої, які були на початку хлібозаготівель, та й не тільки на початку, а протягом червня-вересня. В чім полягали ці настрої? У нитті про те, що плян важкий, що плян дали неправильний тощо. В цьому розумінні особливо відзначилися дві області - Дніпропетровська й Одеська. Треба правду сказати, що й інші від них не відставали. Ми на цю тему не раз говорили з районними працівниками Одеси й Дніпропетровського. Не раз і дуже серйозно ставили питання і змушені були щодо деяких керівних районних працівників вжити різких заходів, але, проте, треба по совісті визнати, що цю справу ми до кінця не довели, міцно не вдарили на приховані замасковані настрої, на тих, які по кутках говорили, що з пляном нічого не вийде, треба зачекати, може знизять тощо.

Ми повірили багатьом товаришам, коли вони запевняли, божилися, що рішуче борються за хліб, що пляни вони виконають. А під цей час провадилися балачки, які демобілізували, роззброювали партійні організації. Ці демобілізаційні настрої на місцях пояснюються ще й тим, що коли готувалися до хлібозаготівель, то займалися балачками про понижений плян, жили надією на легкий плян, орієнтували на це колгоспників. А потім, коли дали плян, коли, наприклад, в Одесі, де врожай був багато кращий за торішній, дали плян більший за торішній, обласне і районне керівництво не зуміло навіть протягом цілої кампанії протидіяти цим настроям, не зуміло зламати цех демобілізаційних настроїв. Наші керівні товариші в районах опинилися на становищі людей, що не додержали свого слова, бо їх надії на легший проти минулого року плян не виправдались. Ясно, що людині, яка сама була так настроєна, боротися проти таких настроїв у інших - дуже важко. Все це не могло не відбитися на хлібозаготівлях, і чималий період боротьби за хліб проминув у ваганнях, сумнівах, балачках тощо.

Чого варті самі балачки секретарів між собою про плян. Хіба обласники не знали про ці опортуністичні балачки? Знали, а відсічі не давали. Коли доводилось ловити такого секретаря й руба гостро ставити перед ним питання про його демобілізаційн настрої, він, звичайно, починає присягатися в тому, що нікому в районі не говорив і не говорить і що розмовляє тільки в обкомі.

Така позиція наскрізь гнила, бо коли секретар сумнівається, не певен в виконанні пляну, то ясно, що цей секретар по-справжньому з ентузіязмом працювати не зможе і тим більше не зможе він піднести ентузіязм в організації. У 99 випадках із 100 про такі настрої секретаря РПК та голови РВК знає весь актив, весь район і чекати після цього мобілізації сил, справжньої боротьби за хліб, ясно не доводиться. У нас чимало працівників замість боротьби за хліб просто відсиджувалися, маневрували, а деякі «комуністи», що переродилися, просто саботували хлібозаготівлі.

Звісно, коли підходити до питання формально, так би мовити, по адвокатському, то можна сказати, що ми про ці речі й говорили і винних карали, але ясно, що ми, керівники парторганізацій - центральних і місцевих - так міркувати не можемо. Коли ми на ділі не зламали такого настрою, дали себе ошукати, не довели діла до кінця, - значить наша робота в галузі хлібозаготівель була незадовільна.

Сказати, що плян, навіть попередній, був нереальний, ніхто, жоден більшовик не може. Досить по чесному перевірити всі елементи, з яких складався урожай, перевірити всі дані, починаючи з урожаю і збирання, щоб з усією певністю сказати, що плян реальний.

Зрозуміло, що тим або іншим колгоспам, в наслідок помилок під час середрайонного плянування, могли дати невірний плян, але сказати, що цього року Україні дали ми неправильний плян, ні в кого язик не повернеться. Коли б у нас скрізь і всюди провадили тверду і рішучу лінію щодо всіляких опортуністичних настроїв, коли б в областях і, насамперед, у вирішальних областях не було б такої благодушности і з самого початку хлібозаготівель міцно вдарили б по опортуністичних, перероджених елементах, у нас не могли б мати місце такі справи, як Оріхівська, Кобелякська, Балакліївська або, скажімо, нещодавно викрита Баштанська справа. Візьміть Оріхівський район (Дніпропетровська области). Там протягом ряду місяців люди, що стояли на чолі районного керівництва, організовували саботаж хлібозаготівель, а з области посилали туди уповноважених, всякі комісії, які нічогосінько не помічали, що там робиться. Теж саме Кобеляки. Величезною ганьбою для старого керівництва Харківської обласної організації є те, що у них буквально під боком, у Кобеляках, існував організований саботаж хлібозаготівель від верхівки районної організації, а вони до грудня нічого не помічали. Коли б обласні організації, їх керівництво знали справжнє становище справи у районах і колгоспах, ми всі ці факти викрили б значно раніше.

Оскільки в областях виявлялися благодушні настрої і як несерйозно й погано вони уявляли собі становище в районах, показує відома нарада, яка була в ЦК під час приїзду тов. Молотова. Коли на цій нараді ми зажадали від обласників дати точні розрахунки на хлібозаготівлі, нам до обіду дали одні цифри, а після обіду інші. Оцінка стану речей в районах, що її дали обласні секретарі і тоді, коли одержали першу знижку, і тепер, коли вони одержали ще одну знижку, - ця оцінка була несерйозна, показала, що наші області не уявляють ще собі, що робиться в районах.

Дуже багато хліба було витрачено на так зване громадське харчування. При чім до вересня з цим злом не провадилося ніякої серйозної боротьби.

Надзвичайно характеристичний показник незадовільної роботи в справі хлібозаготівель є стан виконання пляну по одноосібному сектору. Тільки Вінницька область, яка до того ж мала менший плян проти минулого року, виконала завдання по одноосібному сектору, наближається до виконань пляну Київська область. Що ж до таких областей, як Харківська, Чернігівська (що більшість її районів входила до Київської области), то в цих областях, де питома вага індивідуальника дуже велика - ми маємо найганебніший, обурливий провал, зрив пляну хлібозаготівель по одноосібному сектору і це, не зважаючи на постанови і вказівки ЦК.

Теж само слід сказати і про збирання мірчука. Цього року мололи хліба більше, як торік, а мірчука зібрали в два рази менше проти торішнього. Мірчук розбазарювали, розкрадали всілякі шахраї на млинах. Ми недоодержали чималої кількости мірчука через те, що на селі широко розгорнулось нелегальне борошномольство, якого не помічали, з яким не боролись.

Коли взяти інші заготівлі, наприклад, сояшника, то й тут така сама картина, як і з хлібом. Справа зовсім не в тім, що врожай сояшника менший за торішній, а в тім, що ми незадовільно працювали.

І, нарешті, останнє питання, що відограло далеко не останню ролю в незадовільному виконанні пляну хлібозаготівель і яке також показало, що ми тут допустилися серйозної помилки, - я маю на увазі застосовану на Україні політику утворення й зберігання до виконання пляну хлібозаготівель так званих засівних фондів.

У чім суть питання? Відомо, що виконання пляну хлібозаготівель є першочерговий обов'язок кожного колгоспу. І якщо в селі опортуніст, агент клясового ворога, виступає і заявляє: спочатку собі, а потім, що залишиться - державі, то тут, у цій лінії легко розібратися. Таку, явно опортуністичну лінію, відкине кожен комуніст, тут одразу видно, що не наша, а її підказав клясовий ворог, хоч у нас були такі «комуністи», які самі цю лінію обстоювали. Але була інша, суттю подібна до цієї лінія, яка заподіяла нам велику шкоду, яка чималою мірою пояснювалася боязкістю повторити помилки минулого року. Полягала вона в політиці утворення й зберігання так званих насінних фондів при невиконанні пляну хлібозаготівель.

Ми берегли насінні фонди, оголосивши їх недоторканими. Правда, ми не заперечували проти того, що за певних умов їх можна вивозити, але взагалі ми їх берегли і безперечно виявили цим погану послугу справі боротьби за хліб.

У чому шкода політики недоторканности фондів? Шкода в тому, що вона відсувала інтереси держави на другиий плян, а в наслідок, наші товариші у районах, замість того щоб повернути справу, забезпечити першочергове виконання хлібозаготівель, відступили перед фондами. Така політика утворення і збереження фондів до виконання хлібозаготівель, ясно послабляла наші позиції у боротьбі за хліб, за виконання пляну хлібозаготівель, утворювала благовидне прикриття для саботажників, посилювала опір хлібозаготівлям. Ця політика на ділі дезорієнтовувала районних і сільських працівників, демобілізувала їх у боротьбі за хліб.

Справді, з одного боку ми боролися проти куркуля, боролися за виконання пляну хлібозаготівель, а з другого боку в основному питані про те, що державі хліб треба здати в першу чергу, а потім утворювати фонди, ми посіли не вірну позицію і опинилися в фалшивому становищі. Відсутність належного розуміння обстанови, справжнього характеру труднощів, відсутність твердої ясної лінії у питанні першочерговости хлібозаготівель перед утворенням всіх без винятку колгоспних фондів, перешкоджали справжній мобілізації партійних сил і утворювали розмагнеченість у виконанні пляну хлібозаготівель, та надії на дальше його зниження. Це коштувало нам дуже дорого: хоч ми і виправили помилку, але прогаяного не надолужили і плян хлібозаготівель, навіть коли рахувати останню знижку, ми повнотою не виконали.

Я мушу прямо сказати, що ми плян провалили, не зважаючи на всі можливості його виконати, провалили тому, що ми працювали незадовільно.