Архів старих газет; Архив старых газет

Протокол

списаний в Камянці на Поділлі дня 19. червня. Присутні: старшина Брилинський, підстр. Павлюк і стрілець Гладиш Іван, 18 літ, зі села Любичі, жовквівського повіту (Галичина).

Стрілець Гладиш Іван, обсмалений аж чорний, шкір з вух і з лиця місцями злазить, брови і рісниці та волосся на голові осмалені, робить вражіння перестрашеного. Він зізнає:

„Я був при 10 бригаді, золочівського полку, 2 курінь, 7 сотня. Ми стояли на позиції під Золочевом, звідки в наслідок відомого наступу Поляків почали ми відступати в напрямі на Тернопіль. На полудне від Тернополя коло залізничної стації Острів пішло нас 10 людий з одним десятником о год. 2 по пол. в розвідку поза стацію, де мали вже знаходитися Ляхи. За якусь хвилю побачили ми кінну польську розвідку в силі 15 люда, котра прямувала дорогою на стацію. Ми полягали в рів і почали на них стріляти. Як нам не стало патронів, ми почали утікати. Ляхи дігнали нас, кричучи „Стуй кабанє!". Ми піддалися.

Першою річею Ляхів було забрати у нас гроші і буквально всі річи, навіть гребінчики, зеркала і т. ин. Наші кріси забрали на коні і повели нас в сторону своїх. По півгодиннім ході задержали нас, поставили в оден ряд, обляли всіх бензиною, яку мали в баньках при своіх сідлах, відтак приступив до нас оден Лях і машинкою до запалювання папіросів попідпалював намочені бензиною убрання. Потім посідали на коні і з насмішкою „Ідзь кабанє тераз на Украінє"! - відїхали.

Як вони відїхали, зірвав я зі себе шинелю і блюзу та старався приглушити полумінь. Підчас того як я горів, мав я очі замкнені, бо чув, що полумя палить мені лице. Коли я почув, що полумінь мене не пече, отворив очі, але в першій хвилі не бачив нічого. Доперва по пів годині почав я розпізнавати. Двох з нас, котрих Ляхи підпалили з самого початку згоріло на місци, решта 8 понесли більші або менші рани від попанення. Попарені частини тіла страшно нас боліли. Ми пішли гостинцем в східнім напрямі. По дорозі подибали ми сестри милосердя. Вони двох із нас тяжко попалених взяли зі собою на віз, а ми пішли дальше пішки. Перед вечером пять моїх товаришів залишилося в селі, а я пішов далі шукати сотні. Я її знайшов і вона відослала мене зараз до шпиталю до Чорткова. З Чорткова виїхав я до Борщова, з відтам до Мельниці, а з відси до Камянця на Поділлі до шпиталю.

Тепер з лиця, рук і вух злазить шкіра і очі мушу призвичаювати до світла, вони заливаються слезами і я в сумерку, нічого не виджу".

На сім закінчено і по перечитанню протокол підписано. Іван Гладиш. Передімною Брилинський, старшина, Павлюк, писар.

Звіт

На підставі актів урядових доходжень комісарія в Скалаті в справі убивства отамана Ляєра 3-ома ескортуючими його польськими лєґіонерами.

В першій декаді червня 1919. отаман Ляєр командант бриґади українських військ, яка держала фронт проти більшовиків, задержався в Грималові, на відпочинок у свого свояка часткового властителя Косовського.

До Грималова прийшла польська патруля, яка на приказ властителя дібр з Галушинець Жешотарського арештовала отамана Ляєра. Бувший поручник польських військ і командант Скалата, Ксавер Ярузельський оповідав свідкови Давидови Вайцкорнови, ветеринарови лікарови, що має в руках команданта бандитів, замкнув його у себе і держить його на хлібі і на воді; рівнож, що отамана Ляєра відішле до команди дивізії в Бірках під полевий суд, де правдоподібно буде розстріляний.

Свідок Антін Яремович суд. офіц. стверджує, що 9. 6. 1919. сидів в арештах судових в Скалаті от. Ляєр на залізній причі.

Зізнаннями свідка Михайла Сосницького, громадського комісара з Панасівки, рим. кат. обряду стверджено, що дня 9. червня 1919 т. с. другого дня Зелених Свят, прийшли до Панасівки 2 польські лєґіонери і сказали виразне свидкови, що на дорозі до сусідного села Ходачкова малого о год. 5. рано убили Українця і приказали, щоби про се нікому не говорив, причім зазначили, що він хотів утікати, тому його застрілили. Після зізнань сего свідка всі три лєґіонери були сильні і молоді хлопці, а убитий вже шпаковатий заживний штабовий офіцер, тому свідок не вірив в мниму утечу в чистім полі. Труп Ляєра лежав на лівій стороні гостинця до гори плечима, а побіч в рові сиділо трох польських лєґіоністів на сторожі. Рана від кулі була в заду голови над потилицею, а низше лінії очей вийшла бровою понад правим оком, з якої триснула кров на оден метер на дорогу і цідився мозок. Труп мав під пахою звинений плащ, і лінія пострілу свідчить, що був заданий з близька з заду і то крісом держаним скісно з долу до гори.

Польські лєґіоністи забрали з убитого золотий перстень, годинник, черевики і блюзку, а кабат зняли і подарували поліціянтови Андреєви Альбінови, який був свідком сего рабунку з трупа. Потвертджує се другий наочний свідок Онуфрій Береза.

Свідок Йосиф Полящук рим. кат. обряду з Панасівки стверджує, що Ляєра ескортувало пішо з крісами на остро 3 польських лєґіоністів, з яких оден ішов побіч а двох з заду, так що про втечу не було бесіди, бо як що він цего не вчинив в селі між хатами або руїнами замкку і деревами, то в чистім полі очевидно його тільки в часі ексорти з заду застрілено; тому щоби собі заощадити ескорту а судови доходжень і запобігти увільненню отам. Ляєра, якому нічого иншого не закидано лише, що був командантом бандитів себто української бриґади проти більшовиків. Свідок Онуфрій Береза подає, що по закопанню трупа оден з польських лєґіоністів сказав: „Но, вже маєш досить, вжесь собі відбив землю".

Чортків, дня 28. червня 1919.

Комісія для розсліду польських надужить при Диктаторі З. О. УНР.