Життєписі вождів Української Армії
Серед важкої боротьби за істнування Української Держави занедбано у нас зібрати й оповістити життєписі тих, що стояли й стоять на чолі збройної сили українського народу, як також тих, що особистою хоробрістю визначилися в боротьбі за наше найбільше добро - державну самостійність. Отсим починаємо направляти це занедбання, уважаючи, що кождий член української армії повинен знати, хто його провадив і провадить, хто положив великі заслуги для свого народа, бо це підносить самопевність жовніра й заохочує його до витрівалости й праці. Ряд коротких життєписів починаємо від життєпису б. начального вожда галицької армії, який провадив її до 10 червня 1919 р.
І.
Ґенерал Михайло Омелянович-Павленко
Михайло Омелянович-Павленко (2 фаміл.) уродився дня 8 листопада 1878 р. в Тіфлісі на Кавказі, де його батько був приділений як військовий старшина. Сімя його по батьку це стара козацька сімя з Полтавщини. Невеличке родинне майно її знаходилося біля Маріюполя (над Озівським морем). Дід Михайла служив в другім козацькім Дунайськім полку. Матір ґенерала Олександра, Грузинка, походить зі старинного роду князів Русієвих-Корчебашевих. Молодший брат ґенерала бореться тепер як полковник в армії УНР на східнім фронті, а сестра перебуває з матірю на Кавказі.
Ґен. Михайло Омелянович-Павленко має фахову військову освіту. Кадетський корпус скінчив в Омську, опісля скінчив Павлівську військову школу в Петербурзі й вступив до ґвардії. Потому скінчив ще старшинську школу курінних в Петербурзі. Відбув японську кампанію і був контужений під Мукденом. В світовій війні командував одним з ґвардейських полків і був тяжко ранений під м. Лодзь в битві з Німцями. За Центральної Ради був командіром бриґади в Катеринославщині, потому начальником всіх військових шкіл на Україні і за гетьмана формував 11-ту дивізію в Полтавщині й був кошевим отаманом козацтва на Катеринославщині.
Ґенерал Павленко виховувався на воєнній літературі російській, француській і німецькій, тай сам є автором визначних фахових творів. В р. 1907 появився його твір „Тактика для підстаршин", опісля „Підготовка жовніра". Він був співробітником ріжних військових органів і випрацював безліч програм та коспектів для образування старшин і підстаршин. Останній його більший твір „Огляд військової педаґоґії", по питанню, яке ще в військовій літературі мало розібране - друкується в Київі.
За свою невсипущу працю одержав ґенерал Павленко за царських часів всі найвищі відзначення, між ними георгієвський хрест. Це людина така захоплена безупинною працею в своїм фаху, що поза нею не мав властиво особистого життя. Спеціяльністю його військова педаґоґія, в якій він склав собі особливо, як практичний діяч, бувши в російській армії, визначне імя. Школа підстаршин, якою він завідував в свойому полку, лічилася зразковою по всій армії. Пізнійше, вже підчас війни в цьому напрямку був доручений ґен. Павленкові догляд над усіма учебними командами ґвардейського корпуса, в р. 1916|17 завідував старшинською школою в Одесі, яка комплєктувалася з вищих шкіл. Має також артистичні інтереси й у вільних хвилях займається малярством.
Особисто представляється як людина так незвичайно лагідна, що важко додуматися в нім крови таких двох войовничих народів, як нашого козацького й грузинського.
Начальним вождом галицької армії був від початку грудня 1918 до 10 червня 1919 р. Про його важку працю на тім становищі написав інтересну студію шеф оперативного штабу отаман Льонер, яку в відповіднім часі оповістимо.
