До Українського Війська з Галичини
Ти, український жовніре, перейшов Збруч з крісом в руці і слезою в оці. Перейшов і думаєш, куди Тебе ведуть. Там ляцькі гади забрали твою землю, а тут ведуть тебе проти більшовиків!
Що це таке? Чому так? Ми тобі скажемо, чому з ними воюємо, а не робимо союза.
1. Поговори з селянами в тих селах, де були більшовики, що народ тобі скаже про них і про іх господарку. Вони нищать так само як Ляхи: Комуну роблять одні і другі - то значить все виграбовують.
2. Ціла Україна знаходиться в огні протибільшовицьких повстань. Селяне, робітники, інтелігенція - словом весь нарід бореться проти них. І якже ми моглиб получитися з ними?
3. Більшовики зробили таємну спілку з Ляхами проти нас: умовилися за демаркаційну лінію, то значить таку лінію, що проти себе вони її не перейдуть, аби всі сили звернути проти нас.
4. Ту умову з Ляхами зробили вони тому, бо самі вже не можуть донищити Україну. Вони ослаблені повстаннями проти них - і не довге їх панування. Обсіли їх Колчак і Денікін, Англійці і Фінляндці і наші кубанські козаки та селяне. Словом большевизм конає.
5. Амуніції й гармат у більшовиків дуже не багато. Війська теж. Вже всім досить більшовицького панування і навіть робітництво не хоче йти з ними.
6. Як би ти, український жовніре, не пішов на більшовиків, то на Галичину поставлять хрест чужі держави і віддадуть її Польщі. Вони сказалиб тоді, що Галичина виховала більшовицьке військо й тому треба її віддати Ляхам, які проголосили нас перед світом тільки „більшовицькими бандами". Такої вини ти, український жовніре, не візьмеш на себе.
Ось ті причини, задля яких ти мусиш іти проти більшовиків.
Більшовики се вже історичний ворог українського народу. Вже за Центральної Ради виступили вони проти України - і від того часу, більше чим два роки, ведеться непохитна, завзята та непримирима боротьба з більшовиками.
Навіть в часах найбільше тяжких для українського народу, коли з одної сторони наслідком наступу Поляків, а з другої більшовиків теріторія УНР змаліла до кількох повітів, навіть тоді не пішла Україна на згоду з більшовиками, але продовжала дальше геройський, розпучливий бій.
Розуміючи, що добро української держави вимагає рішучої боротьби з більшовиками, з самого початку сієї боротьби стали Галичани та Буковинці, які перебували на Великій Україні, до ції боротьби. Наші славні Січові Стрільці обороняли найзавзятійше Центральну Раду. А і під сей час бються проти більшовиків Галичани Січові Стрільці та Буковинці.
Та боротьба з більшовиками не є наша остаточна ціль. Ми боремося з ними тільки на те, щоб освободити тут з під їх панування більше української землі, де ми моглиб з'організуватися і скріпитися. А тоді знов підемо на Галичину. Бо наша найвища ціль - відібрати нашу рідну Галичину від ляцьких завойовників. Длятого мусимо держатися кріпко разом і не дати розложити галицької армії. Бо поки істнує галицька армія, поти є надія на відібрання Галичини. Про це памятайте встаючи й лягаючи.
Наша найвисша ціль: заховати армію й відібрати свою Галичину для себе й для Великої України.
