Архів старих газет
 ---------------------------------------------------
www.oldnewspapers.com.ua
Ціна 2гр.
 ---------------------------------------------------




До Найвищої Ради Держав Антанти та її Союзників

(Відповідь на ноту з дня 25. червня 1919 р.)

Дня 11. липня 1919 р. о год. 8 мін. 15 веч. передала нам польська воююча сторона офіціяльно ухвалу Найвищої Ради з 25. червня 1919 в такім тексті: „До Президента Української Республики. В ціли охорони особистого безпеченства і майна спокійного населення Східної Галичини перед звірствами большевицьких банд постановила Найвища Рада Антанти і її союзників уповажнити верховодів польської республики поширити їх операції по Збруч. Це уповноваження в жаден спосіб не предрішає постанов, які Найвища Рада має замір ухвалити в справі політичного становища Галичини".

Нота ця являється вправді признанням, що Східна Галичина не належить до польської республики, одначе в практиці є вона страшним вироком заглади для міліонів спокійного і жидівського населення Східної Галичини. Передовсім стверджуємо з найбільшою рішучістю, що в Східній Галичині до цеї пори не було і нема большевицьких банд а противно, є тут здисциплінована українська армія, яка боронить спокійне населення Східної Галичини на двох фронтах як раз перед большевиками і Поляками, які своїми звірствами, доконуваними над спокійним українським і жидівським населенням, значно перевисшають большевицькі банди.

Про правдивість цего твердження висланники Найвищої Ради легко моглиб переконатися, колиб тільки в самім Львові заглянули з українськими товмачами до підземних льохів і пивниць, де Поляки голодом і тяжкими побоями тортурують тисячі українських священників, учителів, селян і жінок без ріжниці віку і без всякої вини в очевиднім замірі винищити українське населення. Як би в тім самім Львові переглянули з жидівськими товмачами жидівську дільницю, в якій польські війська зробили огидний погром. Майже вся укр. інтелігенція Львова виарештована, а між ними 2 офіціяльних представників нашої Републики др. Студинський і др. Охримович. Репресалії заострюються з кождим днем. 24 червня вивезли Поляки з української друкарні Ставропігії всі чотири мотори і так перестала істнувати послідна українська друкарня! Того дня арештовано в каварні українського посла Вячеслава Будзиновського. У Львові немає ні одної української часописі, а в Перемишлі двохтижневники „Український Голос" і „Наш Голос" завішені. Друкарня ОО. Василіян в Жовкві зареквірована, а бібліотеки й архіви василіянських монастирів в Крехові забрано. Товариства „Сільський Господар", „Союз господарсько-торговельних Спілок", „Просвіта", „Бесіда" і театр замкнені, а грошеві депозити і господарські склади насінь товариства „Сільський Господар" засеквестровані. Всім львівським банкам заказано виплачувати українським клієнтам, навіть фінансовим інституціям, більше чим 4000 кор. місячно! Українська гімназія коло техніки, Народний Дім, Духовний семінар, Школа Шашкевича та бурса Народнього Дому зареквіровані Поляками. Дальші реквізіції українських будинків продовжаються. Арешти переповнені нашими людьми, які терплять голод і нужду. Вязнів тяжко побивають і прямо знущаються над ними. Полонених обрабовують до останньої дрібнички. На двірци у Львові побито в нелюдський спосіб інтернованого залізничного інжиніра Володимира Малішевського. В горожанськім життю позбавлено Українців всіх найпримітивнійших прав. Українську мову викинено зі всіх шкіл і урядів. Назва „Українець" є фактично заборонена. З університету усунено всіх професорів і доцентів, які не зложили присяги польській державі. Те саме сталося з усіми судовиками, залізничниками, почтовцями, скарбовиками і політичними урядниками.

Але те, що Поляки творять у столиці, хоч яке страшне, та все таки воно майже зникає в порівнанню з польськими звірствами на провінції. Нпр., в селі Черче (пов. Рогатин), яке польські лєґіонери підпалили з трьох сторін, виловлювали вони малих дітей і кидали в нутро горіючих хат.

Просто рука здрігається перед описом фактів, доконуваних над спокійним населенням Східної Галичини з боку тих, яким Найвища Рада дала мандат зробити зі Східної Галичини Македонію і то дала цей страшний мандат, не розслідивши перед тим відносин і не вислухавши ні нас, правних господарів цеї землі, ні представників місцевого жидівського населення, яке також терпить страшні муки і звірства від Поляків, які не вагаються навіть живих людей обливати бензиною і живцем спалювати на смерть. Протоколи описів цих страшних звірств з польського боку пересилаємо окремими курієрами, при чім замічаємо, що в наших руках знаходяться оригінальні накази польських команд для польських військ, щоби без пардону мордували всіх українських полонених. Поляки систематично винищують все, що українське. Палять або вивозять всякі українські памятки, дорогоцінні старинні документи і бібліотеки. Прим. між Жовквою і Креховом можна було бачити в калужах болота дорогоцінні книги з Василіянських бібліотек. На зарядження польських інспекторів мусять шкільні діти зносити до урядів громадських всі шкільні підручники в українській мові, а відтак спеціяльна до цего призначена комісія палить ті книжки. Жадні українські часописі не виходять, а українська мова заборонена. За уживання української мови побивають Поляки кріваво, навіть особи загально поважані і на високих становиськах.

Польські лєґіонери знущаються в звірський спосіб над українськими родинами, особливо над українськими дівчатами, а бували случаї як пр. у Винниках, що жадали окупу по 5000 к., щоби визволити їх від звірств!

На завершення всього наведеного вище повідомила нас саме польська воююча сторона офіціяльно, що інтернує всю українську інтелігенцію!

І так воюючій проти нас стороні доручила Найвища Рада держав Антанти пацифікування краю, рівнозначне з його винищенням! Замічуємо, що Польща наш історичний ворог, з яким ми століттями боремося як держава не має ні відповідно наладнаного апарату, ні означених границь, супроти чого годі й вважати правильною Державою. А прецінь одержала вона мандат зруйнувати до останка нашу нещасливу Країну, яка останніми силами заслоняла Европу перед арміями більшовиків.

На основі найпримітивнійшої засади, обовязуючої перед кождим рішенням, а саме засади: аудіатур ет альтера парс - просимо бодай по виданню вироку негайно прислати комісію, яка опроваджувана нашими делегатами, ствердилаб безліч польських звірств на взір балканський, яких навіть більшовицькі банди не допустилися в такім розмірі.

На всякий випадок маю честь заявити, що весь Український нарід і його армія боронити буде перед польським наїздом свою державу до останнього жовніра всіма способами, при чім приношу протест ізза доручення польським убийникам знищення української землі та підчеркую, що відповідальність за наслідки цего страшного вироку Найвищої Ради, виданого навіть без переслухання обох воюючих сторін, не упаде на мене.

В місци постою Начальної Команди Галицької Армії, дня 15 липня 1919.

Уповноважений Диктатор З. О. Української Народньої Республики.

Др Евген Петрушевич.

Copyright 2010-2015 oldnewspapers.com.ua
pressaxix at gmail dot com
 designed in Happines.in.ua