Нота.
Постановою Найвисшої Ради антанти з 25 червня с. р. дано Полякам дозвіл заняти Східну Галичину в ціли охорони населення перед більшовицькими бандами, як сказано в тім рішенні, хоч там більшовицьких банд ніколи не було.
За короткий час вспіли Поляки так знищити Східну Галичину і більшість її спокійного населення, що більшовицькі банди в Росії не вспіли доконати такого знищення, навіть за рік свого панування. Майже всю українську інтеліґенцію вивезли або вистріляли, а то в ціли, щоби в разі зарядження плєбісциту народ остав без провідників. Те саме зробили зі свідомішими селянами й міщанами української національности. Все це роблять під претекстом, щоб українські війська не знущалися над польськими закладниками, хоч Українці не вивезли з Галичини ні одного цивільного Поляка. Знущання Поляків над українським населенням доходять до такої міри, що женуть до тяжких робіт при окопах навіть 70-літних українських пань з інтеліґенції, як це сталося нпр. в Підберізцях (повіт Львів) зі старенькою женою тамошного пароха і б. м. Хоч Східна Галичина не признана ще Полякам, зарядили вони безправно військову бранку чотирох річників українського і жидівського населення, що офіціяльно оповістили плякатами. Села Сх. Галичини опустіли вже від українського мужеського населення; остали тільки голодуючі жінки, діти й старці; у тих нещасливих жертв переводять Поляки безнастанні ревізії, при чім вирабовують всякі речі, навіть діточі, й оставки хліба так, що в цілім краю шириться голодовий тиф. Щоб винищити голодом українське населення, не завагалися польські війська викосити на пні зелене збіже на великих просторах околиць Болшівця й Галича аж до Бурштина та в инших місцевостях краю - практика неуживана від середніх віків. В околицях мельниці польське військо запрягає Українців і Жидів до підвод для воження сіна. Українських урядників, які залишилися в краю, примушують складати присягу на вірність Польщі, хоч Східна Галичина Польщі ніким не признана. Інакше позбавляють їх хліба так, що тисячі українських урядничих родин наражені на голодову смерть. Інтерновані Українці, поміщені в підземних льохах і пивницях, виморені голодом так, що виглядають як кістяки. З 2000 українських полонених жовнірів, взятих в полон в однім Чорткові, остало при життю всего 200. Рівночасно з цим винищуванням українського племені на його землі йде винищування української культури. Українські книжки й бібліотеки палять, печатання нових українських книжок не допускають, українську пресу і всі видавництва нищать, а в столиці краю не дозволяють видавати ні одної української часописі.
Такий сістем панує в цілім краю. Він викликає анархію й ненависть, яких нема ніде в Европі: коли засади, в імя яких правительства антанти вели цю війну, не є іронією, то просимо негайно окуповати Східну Галичину яким небудь чужоземним військом, аби тільки не польським. А поки що просимо правительства всіх культурних держав, щоб вислали свої слідчі комісії до Східної Галичини. Ті комісії не можуть забувати, що кождий хто в Східній Галичині зізнає щось проти Поляків, буде знищений по тяжких муках. Для того зізнаючим про польські надужиття треба забезпечити можливість виїзду за границю.
В імя культури й цівілізації, в імя засад і кличів, під якими антанта провадила й виграла сю війну, в імя звичайних людських почувань просимо правительства культурних держав світа освободити Східну Галичину від давно небувалих тортур, яких там допускаються Поляки, що забрали Галичину не своїми силами, але виключно чужою допомогою.
В місци постою Нач. Ком. Гал. Армії дня 23 липня, 1919.
За Галицьке Правительство: Др Евген Петрушевич.