Архів старих газет; Архив старых газет

- Помилуйте! пане старшино, - на що то беруть мого хлопця до школи? час робочий, нема кому й воли погнати на пашу.

- Эй! Остапе, Остапе, кому-кому, а тобі вже й от Бога гріх те казати, хозяин на все село, а чорт зна що верзеш; маєш три парубка, а ще жалуєшся, що нема кому воли пасти, а подивись лишень на Ониська; у его один хлопчик и більше нікого, а він щодня посилає его до школи.

- Та на що то здалося, - до чого нам ті школи?

- От бачиш, ти вже таки хвалить Бога прожив на світі літ десятків з пьять, а судишь як мала дитина, - а скілько ж разів прибігав ти до розправи питатись: скілько от тебе взяли грошей за подушне і чи багато ще треба заплатити, а якби у тебе був у дому хто такий, що умів читать, то й не треба б бігати та питати, та чимало є прикладів, що конешно треба вчити дітей грамоти; от дайми на то, чи ми уміємо з тобою молитись Богу, як слідує, еге ні? а то перве діло, а він хіба не казав тобі, що твої діти не вміють добре молитись, еге казав? а вони не виноваті, коли ми й самі того не тямимо. От у Єсипової котрі є маленькі діти, послухай лишень, як вони уміють гарно Отче Наш, Вірую й Богородицю; а хто ж їх так добре навчив молитись, як не сама мати? Вона клопочитця з дітками, як квочка з курчатками, бо чоловік її щодня встає до світу і йде на роботу, а вона поумиває їх, попричісує, постанове рядком перед іконами навколішки і приказує молитви, нагодує, не дає пустовати і доглядує, чи є у їх сорочки білі, а все от того, що сама училась в школі і читала, як повинно матері ходить коло дітей і навчать їх всьому доброму, так бачиш, не тілько що треба учить хлопців грамоти, але й дівчат.

- О! За се вже нема що й говорить, бо то правдиве жіноче діло; так нехай же й ходять до школи дівчатка, а хлопцям не треба.

- Е, ні, хлопцям треба ще більше учитись, бо на то вони й хлопці; от бачиш, Дуричин Іван вже служить писарем і допомагає батькові своєму і так, і грошенятами, Орленко у Луб’янці щепієм, а Грицьків Наум вже й землю уміє міряти, так от які великі люди виходять з хлопців.

- То правда, але ж скілько літ треба дожидатись, поки вони повиучуються?

- Чудний ти Остапе чоловік; а скілько ж літ турбувались твій батько та мати, поки діждались що ти виріс та став хазяїном; от так же й то, за рік за два і твої діти читатимуть у церкві; а як то любо та мило послухати, коли вони вже умітимуть гарно читать, усякий скаже, що то доброго батька дитина, та от я скажу тобі і за себе. Я дуже тепер жалкую, що мене не вчили грамоти, правда тоді ще не було у нас школи; але ж можна було отдати й до дяка, а то що з того, що я тепер старшиною, а не умію підписатись; повір, що як тяжко сліпому, не бачивши божого світу, то так трудно бути й у сему ділі неграмотному чоловіку. Милостивий наш царь казав побудовать нам скрізь школи, повисилав наставників і наставниць, клопочитця об наших дітях, як о своїх рідних, і не хоче за те ніякої плати, аби тілько діти наші ходили до школи та вчились грамоти, а ми замісць того, щоб користоватись царьскою милостію, утікаємо і лякаємося як якої болесті; а тепер настає такий час, що того мало аби уміти як обробляти поле, ні треба уміти й грамоти, а що й ти скажеш, як твої діти почують, що інші читають і пишуть, а вони не уміють, чи не будуть часом голосить і нарікати на тебе, що ти не допровадив їх до розуму як слідує, еге встид тобі буде, бо тепер не тілько що по селах є школи, але і москалів учать грамоти, щоб знав і бачив кожний, скілько єму чого даєтця от казни і скілько літ повинен він виносить одежу і муніцію, ну! а хіба ж наші діти не підуть до війська, а як то гарно, коли їм вже не треба буде там учитись! Е! та чимало ще є чого такого, для чого треба учить дітей грамоти.

- Та воно так, тілько бачите, що коли треба буде орать поле, а тут нема погонича, от зараз задержка і поміха.

- Так тілько об тім і діло? А хіба треба багато часу зорати поле? Днів три, чотири, ну як же ти тоді ореш як, боронь боже, за той час твій хлопець занедужа? певно працюєш і без єго, то так і тепер можна обходитись поки то порейде і коли наш милостивий царь та начальство хоче, щоб наші діти, як то кажуть, не позостались дурнями і уміли грамоти, то треба не тілько слухать, але й дяковать за таке добре діло. - Так не думай же більше нічого, а йди додому та посилай швидче хлопця до школи та й по всьому, пам’ятай тілько, що грамотний зовсім інший чоловік і баче більше світа.

Федір Вільшанський.