Анґлія пропонує шестимісячний розєм

Цілий плян Гітлєра був – як пише виленське „Слово” ( з 28. VIII) в кореспонденції п. Люпа з Льондону – обрахований на те, що через заключення пакту з совітською Росією пощастить йому ізолювати Польщу та „виманеврувати” Анґлію та Францію зі спілки з польською республікою.
„Цей плян не вдався на цілій лінії – пише п. Люп. – Після невдалої спроби Гітлєра анґлійці та французи ще твердше станули при Польщі, як досі. Підписання польсько-анґлійського договору вже минулої пятниці, що кладе крапку над „і”, приспішили самі анґлійці, бажаючи цим щераз задокументувати, що слово є словом та що вони не мають найменшого наміру зробити якубудь уступку Гітлєрові.
З уваги на цю безсумнівну дипльоматичну невдачу Гітлєр мусів змінити свій первісний плян. Гітлєр знає прекрасно, що карта, яку йому дали Совіти, фальшива, заграна єдино в надії пхнути німців до війни. Інтервю Ворошилова, в якому він цинічно заявляє, що Росія мусила змагати до угоди з Німеччиною, бо Польща не погодилась на перемарш совітського війська проти Німеччини – це доказ фарисейства Москви також супроти нового нібито „союзника”, при підписуванні договору з Рібентропом.
В цьому дуже важкому становищі канцлєр Третього Райху почав шукати шляхів виходу. Він відкликав Таненберґ, промову Бравшіча, партійний зїзд у Нірнберґу і знову почав давню „ставку на Анґлію”. Сам покликав до себе амбасадора Великої Британії Гендерсона і післав його до Льондону з домаганнями, правда фантастичними, але утриманими у формі неультимативній так, щоб дальші розмови не були виключені.
Анґлійці приняли домагання Гітлєра дуже спокійно. Німці очікували повороту Гендерсона ще того самого дня, тобто в суботу ввечір. Тимчасом амбасадор Гендерсон відлетів з Льондону до Берліна щойно в понеділок. Анґлійський кабінет вирішив на свому засіданні в неділю післяполудня подрібні інструкції для Гендерсона.

Зміст цих інструкцій, як зачувати, має бути такий, що щодо самих домагань Гітлєра нема в них ніякої відповіді, зате Анґлія пропонує Німеччині шостимісячне перемиря. В часі цього перемиря могли б у спокійних, нормальних умовинах іти переговори між Польщею і Німеччиною про новий статут Ґданська, який забезпечував би інтереси обох сторін. Анґлійський кабінет доручив своєму амбасадорові, щоб він щераз підкреслив супроти Гітлєра, що на випадок німецької аґресії входять у життя негайно і автоматично зобовязання Анґлії супроти Польщі та що кінцеве вирішення про те, коли ці зобовязання мають увійти в силу, зовсім залежить від Польщі.

Пропозиції Анґлії, що відкривають Гітлєрові шлях до переговорів, мають, очевидячки, на меті уможливити йому якийсь вихід „з честю” зі становища, в яке він сам попав.

Проте треба сумніватись щодо того, щоб Гітлєр прийняв анґлійську пропозицію; в Льоноді здогадуються, що він вестиме й далі тактику на дві руки: з одного боку він не перестане залякувати противників мобілізаційними маневрами, з другого продовжуватиме необовязкові розмови.”