Архів старих газет; Архив старых газет

Украінський нарід з давніх-давен уважав, що без волі слова й друкування (печатання) не може бути ані науки, ні осьвіти.

Через те колись на Украіні вільне було кажному обговорювати усякі громадські й політичні діла, а також вільне було мовою украінською друкувати усякі книжки чи про віру, чи про науку, чи про політику. Ніхто нікому того не забороняв, ніяких перешкод не робив.

Отже так було колись давно.

А ось вже мало не двісті літ, як панує у нас на Україні зовсім иньший лад, иньші закони, инші звичаї.

Перші дні волі, святоі народньоі волі, за яку так довго боролись, якоі так палко жадали усі зрабо-вані та обездолені люди, охмарились братоубивчою війною. Як се сталося? Хто винен тому, що в перші дні після оголошення Царського Маніфесту, коли усяка людина повинна була радити і славити волю, на усьому простори України, а також у Московщині та в Польщі пролилася крів безневинних людей, жертв народньоі темноти? Як се трапилося, що замість радости та втіхи давно жадана воля принесла з собою смуток, руйіну та смерть.

Часопись «Наша жизнь» так оповідає про те, як був написаний і підписаний Царем Маніфест 17 Падолиста (Октября). Після того як замирили з Японцями і Вітте повернувся в Петербург вельможі почали радитися про нові і кращі порядки у нашій державі і в громадському життя, або, як тепер скрізь кажут – про конституцію. Все це мабуть би й зосталося тільки балачкою як би за це діло не взявся Вітте, которий довів Царю, що нарід не задовольнений старим ладом і що його треба поновити. З цими його порадами згодилося багато людей і в Петербурзі і по всій Державі і навіть за кордоном.

Одеська студентська украінська громада, як пишуть у Кіев.Отк. (ч.299), постановила, що треба домагатись задля Украіни автономиі, себ-то, щоб на Украіні був свій сойм (Дума), який би правував і порядкував усіма справами украінськими, як от судами, школами, господаркою краєвою, краєвим урядом (правительством), то що при тім автономія має бути на демократично-федерацийніх нидевалинах. Це останнє означає, що порядкуватиме ділами увесь нарід, складаючи одну спілку разом з усіма народами, що живуть у Росиі.

Усі дні після оголошення маніфесту у Варшаві, як і в Петербурзі, багацько люду ходило по вулицях, співали польські пісні, промовляли. Найбільш усього говорилося про потребу задля Польщі окремого сойму (Думи) у Варшаві, щоб той сойм завідував усіма польськими справами: про суди, школи, хозяйство крайове, крайовий уряд. Се зветься крайовою автономією. Але кажна маніфестация на вулиці не проходила спокійне. Полиція з військом раз у раз розгонила людей, не даючи ім збіратись. Було й так, що били шаблями маніфестантів.