Тільки не лякать!
Іона Вочревісущий
Не на небесі, а на землі.
Не в “утопії”, не на Марсі, і не в “голубих мріях” Мелахія, а в звичайнісінькому порядкові денному. З пляновими цифрами, процентами кубо-метрами та іншими прозаїчними речами.
Соціялістичний побут випливає, як культурне оформлення соціялістичного буття.
І на порядок денний його проблеми висуваються хоч би такою невідкладною прозаїчною річчю, як житловобудівничий плян.
Отже треба міркувать, як будувать, щоб потім не чухатись.
———-
Отут – простір для фантазії!
Ну, що ж? І від цього не відмовляємось. Особливо, коли фантазія далеко не одбігає од реальних даних і не дуже ворогує з логікою.
Одного тільки страшно, – це коли фантазія розмахається так буйно, що починає людей лякати.
Як раз до такого пересолу здається нам, і вдався арх. Пастернак у ст. “Проблема дома-комуни”, що її в порядку дискусії вміщено у відповідному відділі “Экономической Жизни” за 20 грудня.
З автором трапилось те саме, що з гоголевським “учителем по исторической части”: ще поки про асиріян та вивилонян – туди сюди, а як дійшов до Александра Македонського, – так і лихо казенним стільцям!
За асиріян та вавилонян править у автора перша половина статті, де він розглядає “предпосылки для нового социалистического типа жилища” і приходить до тези-гасла:
“Не “улучшенное” общежитие старого типа, а новое социалистическое жилище”.
Тут сперечатись мало з чим є: ну, хто перечитиме, що “квартира розрахована на родинно-ГОСПОДАРСЬКІ стосунки” та на “замкнено сімейний побут” віджила свій вік, або що “своя куховарня” – річ непотрібна.
Примушує обережно нашорошитись тут тілько те, що автор під одну категорію з куховарнею заганяє і “ванни і т.д.”.
Це вже пункт … навіть не дискутабельний. Кому ж бо не відомо, що чим більше людей користується однією ванною, тим далі це од санітарії й гігієни, а, попутно, і од соціялізму? Кому ж не відомо, що спільність ванни “і т. д.” у житлокоопах, це найпоширеніше джерело сугубо-міщанських склок, а значить і шкідницький для соціялізму фактор? Хто не знає, що великі публічні бані існували навіть на Русі торговельного капіталу і ніякого відношення не мали до соціялістичного побуту, не дивлячись на всю їхню широку публічність?
Кому ж доводилось пройтись пішечки з бані додому по-морозцю, той оцінує належно і гігієнічність цієї форми “усуспільнення”.
А що ж до “усуспільнених” ”і т. д.”, то тут навіть не треба читати житлокоопівських фейлетонів Остапа Вишні, досить пригадати, що ця форма обслуговування з давніх давен існувала в найширше усуспільнених масштабах по всіх казармах (“на девяносто очков!”) і не тільки ніколи не претендувала на звання деталі соціялістичного побуту, а якраз – навпаки.
Ні – “ванна і т. д.” – це не те що куховарня, і доля їхня в соціялістичному житлі мусить бути не за Пастернаком, а зовсім інакше.
———–
Але це ще не Александр Македонський. До нього черга доходить коли з другої половини статті здобуваємо матеріял для здогадки, як саме арх. Пастернак малює собі “соціялістичний побут”, що для нього пристосовується жиитло?
“Точное распределение фукций в отдельных помещениях”, – це нічого, проти порядку хто ж перечитиме?
Але ж які функції?
…
А є розподіл мешканців по корпусах ЗА ВІКОМ, що й підміняє собою “функції”:
Получается комплекс из трьох корпусов:
ДЛЯ ВЗРОСЛЫХ, ДЛЯ ДЕТЕЙ ДОШКОЛЬНОГО ВОЗРАСТА І ДЛЯ ШКОЛЬНИКОВ.
Дітей, значить, від батьків відокремить зовсім. Щоб і поза роботою не бачили їх, і, головне, не впливали на них.
В подробицях влаштування дитячих корпусів не шпортляємось: вони прекрасні, як і не снилося “Платону”, спартанцям та іншим ідеологам повного ізолювання дітей од батьків.
Тільки щось дуже старо-знайоме визирає з них? … Зразковий … кадетський корпус!
А на корпусі для дорослих спинитися окремо слід:
Корпус взрослых распределяется следующим образом. Первые четыре этажа заняты помещениями общего пользования. Сюда входят ГАРДЕРОБЫ С ИНДИВИДУАЛЬНЫМИ ШКАФЧИКАМИ специально вентрилируемыми для верхней одежды ; СТОЛОВАЯ для взрослых и детей дошкольного возраста (так как те и другие пользуются столовой в разное время); ЧИТАЛЬНЫЕ КОМНАТЫ.., ЗАЛЫ ДЛЯ ОТДЫХА И КОЛЛЕКТИВНОГО ЗАНЯТИЯ; при них отдельные ИНДИВИДУАЛЬНЫЕ КАБИНЕТЫ ДЛЯ БОЛЕЕ УГЛУБЛЕННЫХ ЗАНЯТИЙ И НАУЧНОЙ РАБОТЫ.
В верхних трех этажах размещены индивидуальные СПАЛЬНЫЕ КАБИНЫ НА ОДНОГО ЧЕЛОВЕКА, В КОТОРЫХ ПРЕДУСМОТРЕНА (!!) ВОЗМОЖНОСТЬ И ПОПАРНОГО ОБ’ЕДИНЕНИЯ”.
Яка дбайливість, – і це “предусмотрено”! І все таки страшенно нагадує не тілько казарму (в тісній ув’язці з кадетським корпусом “школьников”, зразковим відлучним телятником “дошкольников” і “християнсько” – казарменним поглядом на “ванну” і т. д.), але більше зоотехнічну станцію. Бо на ….. ходить до ЗОВНІШНЬОЇ організовано-технічної реґляментації “попарного об’единения’.
І чи не нагадує ця струнка і брава фантазія ще проєктів Угрюм-Бурчаєва, де за реґламентацією – “в некоторых ротах живут исключительно великорослые, в других исключительно малорослые”, де “малолетние сосут на скорую руку материнскую грудь”, а дорослі, за артикулом “вступають – в манеж для принятия пищи”?
Різниця зовнішнє велика: там – салдафонська суворість і нагромадження скорпіонів, у арх. Пастернака – розкіш і передбачливість.
Але спільне є.
А саме – і там, і там не “предусмотрено” дрібничок:
а) виховальних потреб дітей (бо ПОВНИЙ одрив од батьків і живого оточення дорослих абсолютно антипедагогічний);
і б) почуття, потреб, інтересів, бажань і нарешті умов для психічної рівноваги самих робітників.
Спільне у обох творців – психологія зовнішнього розпорядчика, обер-коменданта, а не творця соціялізму.
Спільне – утопізм казарменного мишлення.
—
А брехливе, вигадане опудало, буцім то “казармености” соціялізму це якраз той “аргумент”, що ним от уже 70 років – оперують реакційні брехунці, – од Лескова та Крестовського до сучасних попів і куркулів, аґітуючи проти соціялізму.
Так на віщо матеріял їм подавати хоч би й у фантазії?
—
Фантазія припустима і потрібна в творчій роботі. Тим паче – в дискусії.
Але, все таки, без розриву з творчою базою.
Є ж вона постійна для орієнтації: соціялістичне буття і жива робітнича кляса. А потім – живі потреби, підрахунки, цифри.
