Архів старих газет; Архив старых газет

( З винувального висновку в справі “СВУ”)

ІV.

Позиції “СВУ” у питанні про терор

Питання про застосування індивідувального терору відносно відповідальних представників радянської влади і комуністичної партії не один раз спеціяльно обговорювались як центром ”СВУ”, так і окремими гуртками її, і зустріли цілковите співчуття і підтримку з боку членів організації.

Аналізуючи своє принципіяльне ставлення до терору, винувачений С. Єфремов свідчить:

…”Власне, до терору, як системи, політичної боротьби я раз-у-раз ставився неґативно. На жаль свій, я не втримався на цій принципіяльній позиції, і останніми роками, в період “СВУ” схитнувся був, допустившись внутрішніх суперечностей, про які тепер можу тільки глибоко жаліти”.

Про свої принципіяльні позиції в питанні про запровадження терору, винувачений В. Дурдуківський свідчить:

…”У свойому безкрайньому націоналістичному засліпленні, в своїй впертій фанатичній ненависті до комунізму і до його кращих визначних діячів, я іноді, добре це знаю й пам’ятаю висловлював терористичні настрої. Ці терористичні нотки виривалися в мене не тільки в зв’язку з моїм крайнім націоналізмом і глибокою ненавистю до комунізму і кращих його представників, але й у зв’язку з постійними, очевидними для всіх перемогами радвлади і комуністичної партії на всіх фронтах”.

Передсудовим слідством установлено, що “БУД” і його керівники, до яких належали й винувачені С. Єфремов і В. Дурдуківський, підтримували безпосередній зв’язок з отаманами банд, керуючи їхньою діяльністю. Ця діяльність набирала характеру масового терору проти радянської влади. таку оцінку повстанської діяльности нераз формульовано й самим головою “БУД” – С. Єфремовим.

Викладаючи погляди С. Єфремова і В. Дурдуківського в питанні про терор, винувачений М. Павлушков свідчить, що ці керівники “СВУ” лицемірно засуджуючи терор “загалом”, разом з тим вважали, що відносно представників радянської влади повинно застосовувати терор. У дикій звірячій зненависті до комунізму й комуністів С. Єфремов не обмежувався проєктом поголовного винищування комуністів у Радянському Союзі. Він вважав, що інтереси буржуазного суспільства можна забезпечити лише винищуванням комуністів у міжнародньому масштабі. Винувачений М. Павлушков свідчить:

…”На думку С. Єфремова треба було викорінити і взагалі все, що пахло тільки реальним комунізмом, насамперед усіх об’єднаних навколо Комінтерну, не обмежуючись самими “отечественными” більшовиками”.

У процесі складення програми та статуту “СУМ”, ініціятор цієї організації С. Єфремов санкціонував і радив запроваджувати терор у практиці “СУМ”. Винувачений М. Павлушков свідчить:

…”Коли остаточно було виготовлено проєкт програми “СУМ’у, але не показувалося їх на зборах центральної нашої п’ятірки, звернувся я до Єфремова з питанням, як дивиться він на те, щоб впровадити ще до цього проєкту пункт, який ухвалював би й терористичні акти в нашій діяльності, бо, на мою думку, організація молоді чудово могла б реалізувати замахи на комуністів. Знаючи з попередніх всяких розмов погляд Єфремова на терор в радянських умовах, я певен був, що йому сподобається ця моя пропозиція і він одразу ж ухвалить її. Почувши це, Єфремов замислився і сказав, що цю справу треба серйозно обміркувати. Ми вийшли з кімнати в садок і тут же Єфремов, ходячи зі мною, почав викладати ту думку, що її я виклав потім, як свою, на зборах центральної п’ятірки “СУМ’у в Слободяника, коли ухвалено було запропоновані від мене проєкти статуту і програми організації. Почав Єфремов, як бувало це й завжди, коли доводилося торкатися йому в розмові питання терору, з … він сам по собі безперечним злом, проте варварства, дикунства тощо алеж…, і почав розгортати оте “але” таким чином, як виклав я його вище в цьому ж протоколі, себто, що в даних обставинах, в Радянській державі терор, хоч і являється він сам по собі безперечним злом, проте нам не доводиться тепер відмовлятися і від такої зброї, тим більш, що й самі ж більшовики, вороги наші, систематично користуються з нього ж. Покінчивши звичайною цією є передмовою Єфремов сказав, що справді організації молоді слід велику увагу звернути на цю форму роботи, бо ж крім молоді ніхто не зможе робити її, а вона безперечно може дати помітні наслідки. На моє зауваження, що як так, то треба буде зразу додати відповідний пункт про це до нашого статуту, Єфремов сказав, що саме цього й не слід робити, бо такі речі краще ніде не фіксувати”.

Таким чином, дані передсудового слідства встановлюють, що керівники “СВУ” виховували контрреволюційну молодь у дусі безумовної відданости ідеям терору і готовности в перший-ліпший момент застосувати його проти представників радянської влади та комуністичної партії.

Після вбивства Петлюри, С. Єфремов і В. Дурдуківський уже відверто проповідували необхідність масових терористичних актів, як помсти за смерть Петлюри, пропонуючи молоді ставати на цей шлях.

Про це свідчить винувачений М. Павлушков:

…”Остаточне ствердження цієї звістки викликало в Єфремова цілком виразні і недвозначні слова про те, що теперот українці повинні показати й свою твердість і любов свою до забитого отамана. За кожний волос його повинна загинути комуністична голова. Страшна повинна бути помста нації на убивство свого проводиря і повинна безпосередньо розгорнутися у всенародній визвольний рух притягти до себе увагу всього культурного світу й допомогу найближчих наших сусід і спільників. Хвилею повинні прокотитись убивства комуністичних верховодів у Москві та в Харкові, не менш енергійно мусить виявити себе й наша еміґрація, звертаючи свої замахи проти всяких послів та представників радянських”.

Убивство повпреда СРСР в Польщі Войкова Кавердою, що відбулося слідом цьому використовується “СВУ” для пропаґанди ідей терору. Каверду ставеться в приклад українській молоді, “СУМ” через його керівника М. Павлушкова даються конкретні вказівки про потребу продовжувати терористичні акти, що їх почала конрреволюційна еміґрація. Винувачений М. Павлушков свідчить:

…”Вчинок Каверди усі ми троє – Дурдуківський, Єфремов та я – розцінювали як справжнє геройство. Самого Каверду Єфремов ставив у приклад для нашої молоді. Підчас цієї розмови Єфремов теж завважав, що нашій молоді є чого навчитись у Каверди і добре було б, щоб знайшлася якась смілива душа і проробила щось подібне і в нас у Москві”.

Користуючись з кожного прикладу для поглиблення терористичних настроїв молоді, керівники “СВУ” у зв’язку з чистками антирадянських елементів по ВИШах, пропонують членам “СУМ” реаґувати на цю чистку терористичними актами, скерованими на відповідальних радянських робітників. Винувачений М. Павлушков свідчить:

…”Нарешті, Єфремов просто звернувся до мене – слухай, Миколо, що ж думають собі чесні студенти? Невже спокійно погоджуються з усією цією вакханалією або тихенько в своєму куточку чекають баранами, поки їх не потягнуть на різницю? Невже не стало тепер сміливих юнаків, щоб зібралися знищити кілька найнахабніших шпиків із студенства, членів отих комісій, коли не зможуть дібратись кудись повище, до всяких наркомів, що заправляють усією цією наволоччю. Я певен, казав він, що кілька таких убивств одразу б змінило картину. Цю розмову я зрозумів так, як кожен зрозумів би її на моєму місці, а саме, як пропозицію пошукати собі спільників і влаштувати кілька вбивств серед осіб, які керують або сприяють переведенню кампанії перевірки студентства по ВИШ’ах”.

Констатуючи наявність терористичних настроїв серед контрреволюційної молоді, керівники “СВУ” намічають самих об’єктів терористичних актів. Насамперед, вони зупиняються на керівникові партії т. Сталінові. Винувачений В. Дурдуківський свідчить:

…”Сталін є наш найголовніший ворог, що він тримає своєю непереможною волею всю владу, що коли б його не було, то СРСР напевно розпався б і тоді Україна була б вільна”.

Не обмежуючись директивами і вказівками молоді щодо потреби замаху на тов. Сталіна, ідеолог “СВУ” С. Єфремов аналогічно висловлює і організаторові Полтавської філії “СВУ” – К. Товкачу, пояснюючи тактичні і програмні позиції ”СВУ”. Винувачений К. Товкач свідчить:

…”Тоді ж таки Єфремов висловив ще так думку, що коли б Сталіна й Фрунзе було шляхом терору усунено, це могло б прискорити розвал партії більшовиків і повалення радянської влади. А це дуже полегшило б роботу в розумінні прискорення загального повстання на Україні з метою відокремлення її від Росії”.

Приїзд до Києва на маневри голови Реввійськради т. Ворошілова викликає з боку членів “СВУ” відповідні директиви для молоді, об’єднаної в “СУМ”. Винувачений В. Дурдуківський свідчить:

…”До таких сильних волею людей було зараховано також і Ворошілова й Буденного; в зв’язку з тим, що перед початком цієї розмови була дискусія про доцільність терору, було зроблено висновки, що коли знищувати кого, то тільки таких людей, як Сталін, Ворошілов, Буденний”.

Винувачений М. Павлушков свідчить:

…”Зустрівши раз у Києві машину Ворошілова, коли той приїздив, здається, туди на маневри, я вельми шкодував за тим, що не було в мене зброї, інакше я конче вчинив би замах на того наркома”.

Проводячи в життя свої терористичні пляни, голова “СВУ” Єфремов указує на т. Скрипника, як на головного винного в студентській чистці і на потребу вжити проти нього терористичного акту. Винувачений В. Дурдуківський свідчить:

…”Пригадую одного разу, наслухавшись скарг студентів (М. Павлушкова і Ю. Виноградова) на утиски в ВИШ’ах”, які особливо підсилились з того часу, як наркомосвіти став М. Скрипник, я разом з С. Єфремовим висловив здивовання, що серед студентів і досі не знайшлося ні одного такого, щоб “розправився” з ним (з М. Скрипником)”.

Прихильник масового терору, запроваджуваного в період існування “БУД” С. Єфремов, не зважаючи на нову тактику “СВУ” – запроваджування індивідуальних терористичних актів, інструктуючи молодь, неодноразово розвиває свою стару теорію масового знищення комуністів. Ця теорія дозволяє не обмежуватися лише терористичними актами відносно керівників радянської влади, але й включати до контингенту об’єктів усю масу партійців і навіть комсомольців. Про цю теорію С. Єфремова винувачений М. Павлушков свідчить:

…”Принципово Єфремов був переконаний, що великих і помітних наслідків терористичної діяльности досягнути можна тільки тоді, як справляється її проти найвищих діячів… Цей погляд його я досить широко змалював вище в цьому ж своєму свідченні, а на ньому ґрунтується і ті наведені в мене побажання та натяки Єфремова, щодо бажаности вбивств усяких там піонерів, комсомольців і взагалі нічим не визначених у загальній масі комуністичних низових діячів… Цими вбивствами гадає Єфремов можна було б досягти певних, хоч і незначних, проте реальних таких наслідків у формі часткових змін у внутрішній Радянській політиці. До того ж вони, ті вбивства, просто зменшували б загальну масу комуністів, бодай і на кілька незначних одиниць, усеж менше надалі лишиться викорінювати та менш лиха встигнуть вони накоїти на землі…”.

Члени ”СВУ” – лікарі, обговорюючи на своїх запільних засіданнях питання про застосування вимог лікарської етики відносно комуністів, як ворогів, висловлювались за принципіяльну можливість використовувати і цей спосіб в боротьбі з радянською владою. Винувачений В. Дурдуківський свідчить:

…”На одному засіданні Медсекції ВУАН обговорювалось питання, як освідомі лікарі-українці повинні ставитися до хворих більшовиків, чи повинні лікувати їх, чи повинні розглядаючи боротьбу з більшовиками, як бойовий фронт, а себе як борців на цьому фронті не лікувати, а нищити більшовиків своїх національно-політичних ворогів. Здається ніякої постанови з приводу цього питання не було зроблено, – але кажуть, що були такі лікарі, що висловлювалися за те, щоб українці-лікарі, як салдати на війні, нищили своїх ворогів”.

Про принципіяльну позицію С. Єфремова і В. Дурдуківського в питанні про незастосовування лікарської етики відносно комуністів, винувачений М. Павлушков свідчить:

…”Згадалося мені, що підчас викладеної вже в мене раніш розмови, яка відбулася в нашому домі після смерти Леніна, та в якій ми дорікали професора Хведорова за те, що він не “дорізав” Леніна після відомого на нього замаху, згадалося, що підчас тієї розмови ми взагалі висловили побажання, щоб медики використовували своє особливе становище непомітно “допомагали вмирати” усяким визначним своїм пацієнтам з комуністів, всяким наркомам тощо. Подібні ж розмови про бажаність використання медиків в боротьбі з більшовизмом відбувалося у нас і пізніш іще разів два, але детальніш я їх не пригадаю, не можу згадати й того, що називалося тоді якесь імення, а чи знов говорилося це аби так. Пам’ятаю тільки, що за можливу зброю в руках лікарів вважали ми тоді не тільки отруту, але бактеріяльні культури, якими діяти можна було б менш помітно”…

Отже з усіх наведених в цьому розділі свідчень видно, що в період існування “БУД” практикувало масовий терор здійснюваний бандами, що були під керівництвом “БУД”. В період “СВУ” керівники та ідеологи української контрреволюції включають до програми своєї діяльности також і індивідуальний терор.

Питання про практичне запровадження терору обговорювали в останній період існування “СУМ” і “СВУ” і зустрівши позитивне відношення було прийнято членами ”СВУ”. Керівники ”СВУ”, проповідували теорію масового винищення комуністів. ”СВУ” що організувала і керувала організацією молоді “СУМ” підготовлювала її членів до виконання терористичних актів, скерованих проти проводирів радянської влади і комуністичної партії. Лікарі – члени медичної групи ”СВУ” принципіяльно висловлювались за вживання в своїй лікарській діяльності терору, у спосіб незастосовування лікарської етики відносно комуністів.

(Далі буде)