Вишневі усмішки реконструктивні
ІV
Голови
Бачу ось уже третього голову сільської ради…
Бачу я їх у період суцілької колективізації всього району (а значить і його сільради), як раз після хлібозаготовчої кампанії, і в час гарячкової підготівлі до весняної сівби.
І мені так хотілося підійти до кожного з них, обнять його за голову й стиснути його скроню, бо боявся я, що от-от трісне його скроня, а хазяїн її впаде на підлогу й благально простогне:
- Товариші! Не можна ж так! Я ж сам!
Сільрада… Адміністративний і громадський, і культурний центр шістнадцятьох селищ. “Населених, – як офіціяльно говориться, – “пунктів”… “Пункти” – ті є за 7 за 10 кілометрів від сельського і адміністративного, і громадського, і культурного центру…
Давайте перерахуємо, про які такі і ударні і не ударні кампанії – та й не про кампанії, а про роботу, – повинен щоденно, щохвилини й щосекунди дбати й думати голова сельської ради.
1. Хлібозаготівля.
2. Засівна кампанія.
3. Колективізація.
4. Знищення глитая, як кляси…
5. Кооперація.
6. Культробота.
7. Освіта.
8. Охорона здоров’я.
9. Адміністративні справи.
10. Побутові справи…
Це – коротко… Це – побіжно… На всі ці кампанії і не кампанії є певні директиви з центру.
Ах, товариші!
Директиви?! Так – директиви…
А коли ця директива доходить до Петра, до Івана, до Мелашки, до Ваньки – в кожнім окремім конкретнім випадку повинен вирішати так чи інакше голова сельради.
А на президії хто ж ці питання ставить?
- Голова.
А коли неправильно вирішить президія ту чи іншу справу, хто відповідає?
- Голова…
І щодня і щоночі в сільраду телефонограми:
- Скільки заготовлено?
- Скільки протруєно?
- Скільки прочищено?
- Скільки колективізовано?
- Доставить за такою формою…
- Надіслати за такою формою…
- Чому мало законтрактовано?
***
І щодня, щохвилини:
- Товаришу голово! Іване Степановичу! Як з кіньми? Як з коровами? Як із свиньми?
- А отой приховав!
- А отой затаїв!
- А на мене багато!
- А на того мало!
***
- Де голова сельради?
- Я!
- Я в справі хлібозаготівель!
- Дуже радий!
- Квартирю! А як з харчами? А як з ..? А як з …?
***
- Товаришу голово!
- Я!
- Я в справі колективізації.
- Дуже радий!
- Квартирю! А як …?
***
- Товаришу голово!
- Я!
- Я в справі м’ясозаготівлі.
- Дуже радий!
- Квартирю! А як … ?
***
Їхали ми мабуть чи не в найдальший “населений пункт” у сельраді.
Їхали через села, через селища, через хутори.
Голова сільради розповідав:
- Оце тут бідняки…
- А отут середняки…
- А ото куркулі…
- В отого під підлогою одкопали півтораста пудів пшениці!
- А ото лютий ворог живе!
- А оцей хороший хлопець! Наш!
Ми проїхали штук із п’ять “населених пунктів”…
І хоч про який би двір ви поспитали в голови сельради – він вам скаже, чий то двір, хто хазяїн, скільки в його землі, скільки в його худоби, яка в його родина, скільки він сплатив податку, скільки здав зерна, якого здав зерна, чи є в його насіння на сівбу і т. д. і т. ін.
Працює голова в цій сельраді шостий місяць…
Під його “головуванням” шістнадцять “населених пунктів”.
Як по вашому скільки разів йому за ці шість місяців довелося побувати біля кожного двору, побалакати з кожним хазяїном, щоб про всіх знати, що, як і до чого?
А от він знає…
***
Пізно ввечері прийшов голова додому.
- Оце підвечеряю, та ще до сельради подамся, бо на завтра треба відомості там поскладати…
Подивився на нас, на письменників, і всміхнувся:
- Чого ви? – питаємо.
- Аж чудно якось! Ви аж із самого центру, із столиці – і не начальство! Аж чудно, їй-богу! А тож, ну повірите, хоч хто б сюди приїхав – усі начальство! Фокусник якийсь до сельбуду приб’ється і той “начальство”!
- Про культуру, – мовляв, – не дбаєте…
Та я й у посередрабис, я й у Цекарабис!
І думаєш:
- Хоч ти й у Посередрабис, хоч ти й у Збокурабис! Дай ти мені спокій, хоч на хвилину…
- А як живеться?
- 36 карбованців на місяць, як льоду!
- Н-да!
***
Великої, навіть величезної ваги набрала тепер сельрада на селі.
Великої ваги набрав і голова сельради і велику, навіть величезну роботу, він виконує…
А велика робота вимагає й великої на себе уваги…
А людина, що провадить ту велику роботу, вимагає й до себе великої уваги…
І не тільки запитаннями телефоном, чи поштою, чи телеграфом:
- Що зроблено? Чому не зроблено?
А й такими, приблизно, запитаннями:
-Як, товаришу, живеться? Чи сьогодні обідали? Чи чоботи цілі?
Такі запитання не заважатимуть великій роботі, а навіть – навпаки.
Барвінківський район.
Ізюмщина.
