Архів старих газет; Архив старых газет

Суд переходить до допиту підсудного Ганцова – члена “СВУ”, що здійснював завдання “СВУ” через її “академічну групу” у ВУАН. Ганцов – професор-філолог, колишній член партії соціялістів-федералістів.
Ганцов також виконував доручення центру “СВУ” про організацію зв’язків і обопільну інформацію з контрреволюційним емігрантським центром та окремими його представниками. Для цього він використовував закордонні наукові відрядження, що їх йому давала радвлада.
Прокурор тов. Михайлик цікавиться тим, як ставився Ганцов до питання нацменшостей. Виявляється, що 1918 року після заняття Києва більшовиками він мріяв про те, щоб “зробити російсько-єврейський погром”.
Ось ще слова Ганцова: “Я хотів знищити євреїв і кацапів”. Він не відмовляється від цих зізнань й додає, що “це виявлення крайнього шовінізму, що він був крайнім шовіністом”.
Прокурор тов. Михайлик, допитуючи підсудного виявляє, що 1918 року протягом кількох місяців Ганцов – “повітовий комісар Народньої освіти”. 1920 року Ганцов вступив до “БУД’у” куди його втяг Єфремов.
За активної участи Ганцова, Єфремов нелеґально їздив за-кордон 1920 року.
Ганцов – атеїст з ранніх років, але він брав участь в автокефальній церкві, допомагаючи їй грошими “з міркувань національно-політичного характеру”.
Коли йде мова про вступ до “СВУ”, Ганцов визнає, що фактично він був членом “СВУ”, але формально ні “і що навіть” саму назву “СВУ” він почув лише підчас слідства.
Запитаний прокурором підсудний Єфремов потверджує, що він завжди вважав Ганцова за члена “СВУ” і саме, як членові “СВУ”, він давав йому відповідальні доручення.

———-
Ганцов – другий „дипкур’єр „СВУ”

Прокурор тов. Михайлик пропонує підсудному Ганцову розповісти судові, які він мав доручення від голови «СВУ» Єфремова підчас своєї подорожі за-кордон.
Ганцов розповідає, що Єфремов доручив йому «ознайомитися з настроями українських закордонних емігрантів, привезти інформацію щодо політичного становища в Европі в розумінні перспектив для українських національних змагань».
Ганцов на запитання прокурора тов. Михайлика докладно розповідає про своє перше побачення з Лотоцьким за дорученням Єфремова.
«Першого разу, починає Ганцов, я побачився з ним у Празі в квітні 1928 року. Лотоцький розповів, що сучасний політичний стан в Европі для українства дуже сприятливий».

————————-
Сучасний „уряд УНР”

Далі Ганцов свідчить про склад так званого «уряду УНР». Він говорить, що цей уряд складається з голови – Левицького, прем’єра міністра Прокоповича, міністра внутнішніх справ – Лотоцького, Чикаленко завідує відділом пропаґанди уряду УНР. Лотоцький сказав, що еміґрація зустрічає дуже прихильне ставлення, використовує всякі можливости, щоб виступати в пресі, використовує офіційні, а більше неофіційні і напівофіційні шляхи. «Лотоцький мені розповів, що їм пощастило зв’язатися з багатьма країнами і що при уряді УНР відбуваються засідання, з’їзди у Празі або Парижі».
Друга зустріч Ганцова з Лотоцьким відбулася у Варшаві напередодні його повороту на Радянську Україну в лютому минулого року. Цю зустріч також організовано через Дорошенка.
Прокурор тов. Михайлик – Скажіть докладніше, які доручення давав Лотоцький, член закордонної «СВУ» – Єфремову, голові тутешньої «СВУ».
Ганцов – Було п’ять пунктів. У першому пункті Лотоцький передавав Єфремову: «Хай та організація, що склалася у Київі, (тоб-то «СВУ») росте і поширює свою діяльність». Далі: «Лотоцький скаржився, що бракує зв’язку і щоб встановити щільніший зв’язок треба, щоб хтось приїхав з Київа за-кордон, пробув там довгий час, або й залишився.
Третій пункт стосувався особи Єфремова в зв’язку з тим обуренням, що охопило радянську суспільність після відомих антирадянських виступів Єфремова у львівському «Ділі».
Еміґранти розцінювали це як, «похід проти Єфремова». Отже Лотоцький, за словами Ганцова, доручав йому передати Єфремову що він, Єфремов може приїхати за-кордон і посісти відповідну посаду в українському інституті, що утворюється в Варшаві, подібного до того, який існує в Берліні.
В четвертому пункті вміщено інформацію про політичне становище еміґрації.
П’ятий пункт доручень за словами Ганцова, «стосувався не політики».

——————————————————————————————————————————————-
Побачення з Чикаленком

Ця зустріч Ганцова з Чикаленком за-кордоном відбулася знову таки через Дорошенка, який, сидячи в Берліні, мав зв’язки з еміґрантами в ряді европейських центрів.
Ганцов говорить, що з Чикаленком вони розмовляли про інтервенцію.
За словами Ганцова, він підчас розмови висловив сумнів щодо можливости інтервенції. Чикаленко-ж заперечував це, кажучи: «прийде українське військо»… яке саме «українське військо» – не казав.
Ганцов розповідає, що друга тема його розмови з Чикаленком була в питанні про те, як пересилати на Україну літературу, що видає «УНР». Чикаленко висловив думку, що слід пересилати таку літературу звичайною поштою – на адреси всіх українських установ, починаючи від центральних і кінчаючи сільрадами. Ганцов заперечував проти такої системи, вважаючи її за нереальну.
Чикаленко говорив з Ганцовим про те, що слід використати для антирадянської пропаґанди радіо, «встановивши станцію на території, – найближчій до СРСР».

——————————————————————————————————————————————
„Державна українська справа за-кордоном”

Як свідчать керівники «СВУ», Ганцов мав від центру певне доручення довідатися, як саме «Андрій Левицький веде державну українську справу».
Чикаленко розповів, що Левицький, – «особа, що своєю працею визначилася закордоном підчас еміґрації». Чикаленко, за словами Ганцова, дав йому три конспіративні адреси, «куди надсилати літературу для закордонної преси». Це були адреси родича Чикаленкового, проф. Келлера.
Далі він, спеціяльно поїхавши до Кіля мав побачення з Прокоповичем, – головою ради міністрів, так званого «уряду УНР». Це побачення відбулося 20 чи 21 липня 1928 року. Підчас зустрічі з Прокоповичем, говорили про ролю еміґрації.
Тов. Михайлик: Чи інформував вас голова цього «уряду» про стан, так званої, української справи закордоном, державної з їхнього погляду?
Ганцов. Прокопович говорив, що відношення до еміґрації добре, згадав за Шульгіна, що має «спеціяльне доручення» зв’язатися з різними офіційними чи неофіційними і напівофіційними представниками різних держав».
Тов. Михайлик. – Він говорив про якусь певну країну?
Ганцов. – Він згадав, власне, Лігу Націй.
Далі виявляється, що Прокопович говорив про добрі зв’язки українських еміґрантів з грузинськими і донськими еміґрантами.
Ганцов, відповідає, що Дорошенко просив дізнатися у Єфремова, «як дивиться українське громадянство на завдання еміґрації».
Друге доручення від закордонного «СВУ», як стверджує Ганцов стосувалося «видання українського політичного органу закордоном».
Ганцов розповідає, ніби Дорошенко вважав, що цей орган повинен був бути за огран тільки закордонної еміґрації, а на так звану «внутрішню еміґрацію» сподівалися тільки в тому розумінні, що вона матеріяльно підтримуватиме цей орган.
Єфремов, запитаний прокурором т. Михайликом стверджує, що Ганцов привіз з-закордону матеріял «дуже цінний і важливий для орієнтації».
На запитання оборонця тов. Ривліна, підсудний визнає, що він свідомо провадив контрреволюційну діяльність і ті формальні моменти, що його офіційно не було прийнято до «СВУ» не мають фактичного значіння.

———————————————————————————————————————————————
Допитує громадський обвинувач тов. Любченко

Громадського обвинувача тов. Любченка, насамперед, цікавить, що Ганцов «та іже з ним» розуміли під словами Лотоцького, що мовляв, «закордоном прихильно ставляться до українства та що тепер підходящі обставини для українства». Що означає термін «українство»?
Ганцов. – Під українством сьогодні треба розуміти Україну УНРівського типу.
Тов. Любченко. – Отже, Лотоцький, інформуючи вас про прихильне ставлення до «українства» закордоном, мав на увазі, що закордоном ладні допомогти реставрувати буржуазні порядки на Україні так само, як вони свого часу допомагали Денікінові й Врангелю?
Ганцов. – Так.