Архів старих газет; Архив старых газет

Попередні підсумки роботи споживчої кооперації України за перше півріччя 1929-30 р.

Листопадовий пленум чітко і ясно накреслив для споживсистеми основні лінії її діяльности на поточний господарський рік: «Продовжити курс на зменшення цін за промтовари й напружити роботу в справі кращої організації постачання промисловим районам, у справі раціонального використання й розподілу харчових ресурсів». Зокрема по лінії села споживкооперація мала кілька завдань – провести розподіл краму так, щоб він стимулював сільсько-господарське виробництво і її товарову частину, а потім кооперація мусіла виступити активним заготівцем на селі й там сприяти й допомагати колективному рухові. І от минуло півріччя. Що ж зробила споживкооперація?

ОБІГ КРАМУ.

Крамообіг її збільшився в такій мірі, як він не зростав за останні роки. Обіг робкоопів за перше півріччя 1929-30 р. дорівняв 645 млн. крб., а в сільських т-в – 442 млн. Це становить 147,2% для робкоопів і 160,1% для сільських т-в проти обігу першого півріччя 1928-29 р.

Хитання в розмірі крамообігу за обидва квартали досягають десятків мільйонів карбованців. Були певні перебої, технічні неполадки, але в цілому з кількісного боку кооперація зі збільшеними крамовими масами справилася. Зовсім інший був якісний бік роботи кооперації. На селі спостерігалися випадки, коли деякі округи були перевантажені спеціяльними фондами, а деякі були залишені на невеличкій нормі краму, що його розподілено в загальному порядкові (Старобільська, Глухівська округи). По лінії міста – черги покупців, неуважне ставлення до них кооперативних співробітників, слабий розвиток раціоналізаторських заходів (попереднє розфасування краму, розносна й розвізна торгівля тощо) які раніш були звичайним явищем. Найгострішим і найзагрозливішим явищем тут є те, що розвиток торговельної сітки дуже відстає від пляну, який сам по собі рівняючи з потребами був недостатній.

СІТКА КРАМНИЦЬ.

Число торговельних одиниць 29-30 р. мало збільшитися за пляном у робкоопах на 3.663 одиниці, фактично за півріччя воно збільшилося на 931, тобто на 25,4%. Число торговельних одиниць сільських т-в мало зрости на 6.533, фактично зросло на 1.517, тобто на 23,2%.

Разом, включаючи й транспортну кооперацію, число торговельних одиниць мало збільшитися на 10.348, а збільшилося тільки на 2.627, тобто на 25,4%.

Порівнюючи ж розвиток сітки по окремих районах, спостерігаємо таке відставання в найвідповідальніших ділянках. На Донбасі приріст торг. сітки становить 11,6%, у великих центрах – 9,1%, а в решті місцевостей України – 25,4%.

Цілком вчасно є просиґналізувати, що в розвиткові торговельної сітки виникли величезні ножиці між розміром крамообігу й числом торговельних одиниць. Хай фонд торговельних приміщень вичерпано, хай крамниць переважно не досить у місцях нового будівництва, але вже неуважного ставлення кооперації до цієї справи замовчати не можна.

ЗНИЖЕННЯ ЦІН.

Напруженість харчового балянсу, як з особливою чіткістю підкреслив листопадовий пленум вимагала від робітничої кооперації, щоб постачання індустріяльним центрам й підвищення реальної заробітної плати було б основним завданням усієї діяльности кооперації. Для виконання його кооперація мала величезні можливості – зниження цін на нормовані продукти, в спосіб зниження витрат крамопросувного апарату, розвиток децентралізованих заготівель, як новий ресурс постачання, організація власних сільсько-господарських підприємств, поширення громадського харчування тощо. Замість зниження цін у жовтні й листопаді почалося в роздрібному крамообігові самостійне ніби стихійне підвищення цін. В зв’язку з цим і з деякими іншими обставинами бюджетний індекс на 1 грудня дав зріст на Україні на 40%, а в Донбасі на 2,4%. Треба було багато зусиль кооперативних центрів, щоб уникнути цього неґативного явища. Поставлені після цього реґулятивними установами норми зниження цін кооперація на 1 квітня майже виконала.

Але охоплення бюджету робітничих мас хоч і досягає значного відсотка, але ще не усуває потреби звертатися до приватного ринку або до селянського привозу, а тому зниження кооперативних цін не відбивається цілком на бюджетному індексі.

Коли простежити рух бюджетного набору за півріччя, то тут накреслюється сприятлива тенденція, особливо, по індустріяльних центрах, а не абсолютне зниження. Треба зазначити, що подекуди зниження цін проведено механічно за рахунок прибутків, цебто зниження рентабельности, а не за рахунок раціоналізаторських заходів, здешевлення апарату й боротьби з втратами.

ДЕЦЕНТРАЛІЗОВАНІ ЗАГОТІВЛІ.

Величезною підтримкою в справі робітничого постачання міг би бути розвиток децентралізованих заготівель. На цій ділянці, здавалося, треба було зосередити увагу. Одначе й тут виконання дуже відстає від пляну, а саме: %% виконання пляну: молоко – 32,8%; масло – 13,4%; сало – 15,3%; яйця – 37,9; мед – 71,7.

Лише заготівля птахів дала 120,7%, що далеко не компенсує недовиконання по решті продуктів. Робітнича кооперація посилається на неуважне ставлення сільсько-господарської кооперації, тяганину окрторгів, конкуренцію основних заготівців тощо. Про те, як недостатньо використано на цій ділянці всі можливості, показують дані бриґади Сталінських заводів, що виїхала на Глухівщину; бриґада встановила, що з організаційного боку угоди складено, але пляну заготівлі до села не доведено.

Щодо сільсько-господарських підприємств (фарми, коровники, свинарники тощо) то за орієнтовними підрахунками організація їх проходила так: %% виконання пляну на 1 квітня 1930 р.: городи – 76,3%; корови (голів) – 105,7; коровн. місця – 55,8%; місця для свиней – 50,3; птахи – 9,9; кролі – 7,7.

Насінням підприємства забезпечені, але тягловою силою не цілком, бо заявки на трактори не затверджено повністю. Розвиткові тваринництва багато шкодить низька якість сіна; власної ветдопомоги ще не улаштовано; кадри недостатні, й тому не дивно, що вже трапилися випадки масової загибелі свиней. Таким чином по сільсько-господарських підприємствах є певний прорив.

ГРОМАДСЬКЕ ХАРЧУВАННЯ.

В царині громадського харчування кооперація має досягнення. По робітничій кооперації порівнюючи з минулим роком харчування збільшилося на 224%, зокрема по Донбасу на 470%, але якість їжі в їдальнях явно незадовільна, ціна обіду досить висока – 40 або 50 коп.; нарешті, найважливішим недоліком громадського харчування є те, що до нього втягнено покищо дорослих робітників і мало уваги зверталося досі на дітей та жінок, цебто воно не впливало на побут та його перебудову. Щодо громадського харчування в сільському секторі, то по більш-менш великих селах існує вже (на 1-IV-1930) 205 їдалень відкритого типу, по радгоспах організовано 331 їдальню, по колгоспах до 500 їдалень, перепускна спроможність їдальні в середньому 200 обідів, а припадає їдальня на 21 тис. чол. людности, не рахуючи приїжджих. Ось як до смішного мало зроблено на цій відповідальній ділянці! Багато перешкод було від того, що промисловість не виділила для цього великих казанів, пересувних кухонь військового типу, все ж базуючись на місцевих можливостях, можна було зробити більше. Очевидячки кооперація не зразу усвідомила повною мірою величезне політичне й народньо-господарське значіння організанізації громадського харчування підчас весняної с.-г. виробничої кампанії.

(Далі буде).

Г. Окунев.