Народний герой

До ХХ роковин Червоної Армії і Військово-Морського Флоту

В. Шмерлінг

Ім'я Котовського стало відомим ще в 1905 році, коли революційна хвиля докотилася до Бесарабії. Одне за одним піднімались повсталі села. З уст в уста народ почав передавати звістку про те, що на шляхах Бесарабії з'явився загін нового героя, молодого Григорія Котовського, який мститься над багачами за тяжку селянську долю, захищаючи всіх пригноблених і знедолених.

Відтоді минули десятиріччя, але й досі в Бесарабії поневолений румунськими боярами, з допомогою багнетів і поліційних дубинок, народ, що стогне під владою поміщиків і окупантів, зберігає в своїх піснях і легендах пам'ять про народного героя Котовського.

В Бесарабії, в одній з найвідсталіших царських колоній, Котовський, агроном за освітою, став на шлях революційної боротьби з самодержавством. Котовський навчав селян не коритися поміщикам. З кожним днем ширилась слава про Котовського. Народ вимовляв це ім'я з любов'ю. На поміщиків життя Котовського наганяло жах. Котовський, як грізний месник міг з'явитися щогодини, знищити боргові записки селян, визволити заарештованих, яких після придушення повстання гнали по етапах.

Все життя Котовського стало невпинною боротьбою. Він виступив у Бесарабії як революціонер-бунтар. Але тоді він був бунтарем-одинаком. Його протест проти тодішнього ладу виливався в стихійні форми.

Довгий час Котовський був невловимим, поки, нарешті, одного разу царські пристави підкупом захопили Котовського. В дореволюційній Росї для Котовського не було іншого місця, як в тюрмах і на каторзі.

Боротьбу з царськими чиновниками і поліцією Котовський продовжував до 1917 року. Тоді це була нерівна боротьба. Але Котовський, де б не був, чи то в залізній одиночці кишеньовської в'язниці, чи йшов по етапу в партії засланців, завжди кував свою волю і мускули. Він готував себе до боротьби і не раз виходив переможцем. Він вславився своїми сміливими втечами. Його заслали в далеку каторгу, в Сибір. Але він утік і звідти, повернувся знову до Бесарабії, де його голова була оцінена в десятки тисяч карбованців, і знову продовжував боротьбу з експлуататорами. В 1917 році Котовського впіймали і засудили до смертної кари через повішення. Повалення самодержавства перешкодило виконати цей вирок. Котовський був визволений і його кайдани були урочисто продані на аукціоні в м. Одесі.

Одразу з тюрми Котовський потрапив у діючу армію на румунський фронт. На з'їзді шостої армії румунського фронту Котовського обрано до складу армійського комітету. Котовський примкнув до фракції більшовиків. Це визначило зміст всього його дальшого життя. Він писав про це у своїй автобіографії: «Ще не усвідомлюючи всієї роботи більшовиків, я за інтуіцією, за чуттям приєднуюсь до них, як до партії, яка мені найближча і до якої я близький за своєю психікою».

В 1918 році, коли Бесарабія була вирвана з сім'ї народів Радянського Союзу, Котовський очолив боротьбу бесарабських партизан проти окупантів. Навколо Котовського згуртувався загін бійців, відданих Радам. Але відвага погано озброєних бесарабських партизанів, готовість вмерти за радянську батьківщину розбилась об силу добре озброєного противника. Котовський разом з своїм загоном перебрався на лівий берег Дністра. Легендарний бесарабець, організатор червоногвардійського загону, став командиром Червоної Армії.

Котовці пройшли бойовий шлях від Чорного до Балтійського моря, від Галицьких до Тамбовських лісів. Бойовий шлях Котовців почався з Придністрянщини, коли група частин Червоної Армії, що відступала з Одеси, була оточена з усіх боків денікінцями, петлюрівцями та куркульськими бандами. Котовський командував тоді стрілецькою бригадою. Він вів своїх бійців на з'єднання з частинами Червоної Армії. І коли одного разу бригада була оточена і вороги відрізали всі шляхи до відступу, Котовський зібрав бійців:

- Хто боягуз, хай іде від нас: ті ж, хто вірить у силу робітничого класу, хто вірить мені, хто хоче перемогти, - залишаються зі мною.

Бійці тісніше зімкнулися навколо Котовського. За командою свого комбрига вони ринулись в атаку. Грізно мчав попереду всіх Котовський. Ворог не витримав навального удару. Бригада Котовського прорвала петлюрівський фронт.

Під Житомиром зустрілись бійці-котовці з бійцями дивізії, організованої Щорсом. Зустрілися брати червоноармійці - південні і північні непереможні бійці! Революція кликала котовців на нові подвиги. В боях за звільнення Києва від білогвардійців бригада Котовського не раз вступала в бій з великими частинами противника і завжди виходила переможницею. В 1919 році, коли вся революційна країна Рад піднялась на захист Петрограда, котовці, в більшості своїй бесарабці - люди з півдня, вирушили на далекого і незнайомого ворога. З Петрограда ж - знову на південний фронт, на Україну, на Денікіна!

Здійснюючи геніальний задум товариша Сталіна, республіка створювала потужні кавалерійські з'єднання. І тоді збулася давня мрія Котовського - партія поставила його на чолі кавбригади. Ніколи ще під його командуванням не було так багато кіннотників - 500 шабель! Молода кавалерійська бригада Котовського блискуче виконала перше своє бойове завдання - розбити білих, що вкріпилися у Вознесенську. В снігову бурю котовці неслися вперед. Сніг засліплював очі бійцям і коням. Під ураганним рушничним і кулеметним вогнем котовці, то спішуючись, то знову на конях, нестримно неслися вперед. Розгромивши білих під Вознесенськом, котовці поспішали до Одеси. Під Одесою Котовський розгромив тисячну армію білогвардійців, перетнувши дорогу всім тим, хто пробивався до Дністра, щоб втекти за кордон. В дністровських плавнях бригада Котовського захопила тисячі полонених, бронепоїзди і сотні гармат.

Недовго тривав перепочинок після великої перемоги. Партія наказала бригаді вирушити на новий фронт. Антанта починала свій третій похід. У війні з білополяками Котовський особливо яскраво виявив усі свої військові здібності, відвагу.

Перша Кінна армія, під керівництвом Ворошилова і Будьонного, гнала білополяків геть з радянської землі! Непереможна червона кіннота не давала отямитись польським військам.

Товариш Сталін у своєму відзиві про Котовського називає його «грозою поляків». Це котовці, виявляючи навіть невеликий короткочасний розрив у розташованні польських війск, нестримно мчались вперед, щоб бити противника з флангу і тилу, завжди обрушуючись на поляків раптово і блискавично.

Досі ще польські генерали у своїх працях згадують сміливі рейди Котовського - майстра раптових і нищівних ударів, бої під Ольшанкою, Почаєвим, Кременцем.

Кожний котовець у боях бився за десятьох. Кілька сот хоробрих робили те, що часто було не під силу добре озброєному і багаточисельному противникові. Так, в 1920 році, коли після укладення миру з поляками петлюрівські і офіцерські полки перейшли в наступ, бригада котовців знищила цілу армію петлюрівців.

Котовці били петлюрівців, українських націоналістів, банди Махна, диверсійний загін отамана Тютюнника; котовці були викликані і на ліквідацію куркульсько-есерівської армії Антонова в Тамбовські ліси. І на всіх фронтах котовці прославили червоноармійську зброю. Відвагу котовців прославляють народні пісні. Ця відвага була яскраво виражена в самому Котовському. Він сам був найкращим, натхненним бійцем своєї бригади. В бою він був страшний. Кожний удар його відбирав ворожі життя. Своїм прикладом Котовський запалював бійців.

- Своїми трупами ми встелемо шлях, по якому підуть мільйони людей до нового життя, - так не раз говорив Котовський бійцям.

Прекрасні були взаємини комбрига з своїми бійцями. Котовський знав кожного бійця по імені, звідки він родом… Люди безмежно довіряли йому своє життя. Котовський повсякденно піклувався, як рідний батько, про своїх бійців і люди у відповідь платили йому величезною любов'ю.

Котовський був нещадний до всіх випадків мародерства. Він жорстоко карав порушників військової дисципліни. Він був великодушний до полонених і свято оберігав інтереси місцевого населення. Перед бійцями Котовський завжди виступав як командир-більшовик, що виконував волю партії. В 1920 році на польському фронті Котовський вступив до лав комуністичної партії. У боях кувалася його палка більшовицька переконливість. Він, людина, що знесла царську каторгу і весь гніт царського ладу, вступив у революцію бунтарем-одинаком. Котовський працював за завданням партії з дня Великої Жовтневої революції, але тільки на польському фронті, після того, як він неодноразово довів, що віддав все своє життя справі комунізму, - він вважав себе гідним носити звання партійця. Він прийшов до партії дисциплінованим і полум'яним бійцем. 

Таким він був у дні мирної обстанови, коли з величезним розмахом почав розгортати всю свою творчу силу. Він здійснював боєздатність свого корпусу, створював червоноармійські колгоспи, стежив за успіхами своєї любимої Радянської Молдавії.

До Котовського зверталися як до командира корпусу, як до друга і порадника, як до представника радянської влади, члена ЦВК України. Люди йшли до Котовського з своїми хвилюваннями, просьбами і скаргами і кожний одержував від нього відповідь.

Котовський безперервно вчився. Він ніби старався винагородити себе за роки, коли він не мав змоги думати ні про що, крім бойового керівництва.

Директиви партії Котовський сприймав активно і конкретно. У боротьбі з троцькістами Котовський яскраво виявив свою більшовицьку непримиренність. З величезною пристрастю він громив троцькістів на зборах в частинах, в партійній організації. Партійність пронизувала все життя, всі діла, вчинки і думки Котовського. Вона висвітлювала його минуле і допомагала усвідомлювати майбутнє.

Постріл зза рогу 6 серпня 1925 року підлого запроданця обірвав чудове життя більшовика Котовського.

Місто, в якому поховано Котовського носить славне ім'я героя громадянської війни - Котовськ. Над могилою загиблого героя височіє пам'ятник. Його ім'я навіки записано серед кращих героїв громадянської війни. Пам'ять про Котовського шанує Червона Армія, вільний народ Радянської України і Молдавії. Котовський став любимим героєм нашої країни, так само як Чапаєв і Щорс.