Ой і любить райвик селькора…
Жив собі та мирно працював у Божедарівці, на Криворіжжі, швець Куций Микола.
Спокійна собі людина була. Працьовитий, совісний ремісник і громадянськими справами цікавиться…
Ничовенький чоловічок. - Божедарівська земгромада у члени до себе в 1923 році прийняла ще й з правом одержати земельний наділ. Коли буде, розуміється…
Живе собі швець Куций, працює, божедарівцям за ласку й за замовлення дякує.
І до влади місцевої, райвиконкомівської теж з пошаною та повагою ставиться і до роботи її потроху придивляється.
Та й звязок же постійний з райвиком є у Куцого - не лише через райвиконкомівські замовлення… Які вже там від цих урядовців, та ще й безпосереднього «начальства» замовлення? Хоч би й не мати їх краще!…
Але ж у Куцого оренда райвиківська - хату зруйновану найняв він у 24 році з умовою відремонтувати і жити в ній 3 1/2 роки.
І відремонтував трохи й жити почав. Все добре було. А в листопаді 24 року громада, спасибі їй, садибою в 300 кв. саж. наділила Куцого. Якраз обіч оренди райвиківської.
Зовсім повеселів Куций. Городитись почав, обсаджуватись, льох копати, фундамент для хати ставить… Будуватись, одним словом, почав.
Так 24-25 роки пройшли. На весні 26 року Куций вже й на хату нову почав силу збірати…
Аж тут, раптом - «стій! не смій!» - райвик Божедарівський запротестував і в суд подав на Куцого. - Заборонити будуватись! Виселити з садиби! Розірвати орендну умову!
Куций до райвику, просить, благає…
Та де там! І слухать ніхто не хоче!
- На виселення через суд! - постановляє райвик 16-IV-1926 р. - Помешкання для ветлікаря нам потрібне!
Хоч і спірне це питання про ветлікаря… Але нехай вже розсудить суд…
А щоб виразніше Куций відчув прихильність райвиківську, 10-IV-26 р. присилає райвик страх-агента й за пропозицією мудрих оцінщиків з райвику, вимагають з Куцого 39 карб. 85 коп. страховки за орендовану халупу…
- Як же це? Змилуйтеся! Та ж в минулому році я з пенею і то всього 93 коп. платив?! Як же це воно так божевільно зросло швидко?!
Знову біжить Куций до РВК'у… Просить, благає змилуватись…
Аж тут і суд 27-XI-26 р. в Саксагані вийшов… Відмовлено райвику… Залишився в хаті Куций. Радіє й сам вже скаргу за визнання права на садибу до райсудземкомісії подає. Тут теж суд на його руку вирішив. Радіє Куций!
Але райвик не здався, - подав до окрсудземкомісії касацію. Затормозувалась справа і досі ще на мертвій точці стоїть. Невідомо, коли й з місця далі зрушить…
А тим часом заборона огородити садибу та закінчити будування, дала сумні наслідки - посаджені Куцим дерева й кустарники винищені… незакінчений льох завалився… роспочатий фундамент руйнується… дерево, заготовлене на хату, гниє…
Що-ж, зате «господарники» з райвику можуть бути задоволеними! Їхня перемога!
Правда, вони таки не забувають Куцого… Через податкову комісію в 26 році обкладають Куцого за невикористані ним 2,5 дес. толоки с.-г. податок. Тут і куркулики через податкову комісію райвиконкомові допомогли, бо ж якраз Куций виявляв їхні утайки і земельки, і скотинки…
І місцевим податком не забули обкласти ремісника Куцого. Та так обклали, що аж в очах йому потемніло, як побачив теє повідомлення податкове… Бо аж по 4 карб. 69 коп. за кв. сажень вирахували!
Аж млосно шевцеві Куцому зробилося, як почув, що на сьогоднішній день цілих 190 карб. 25 коп. виплатить мусить…
- А діти, а жінка хвора, як же? - тільки запитує роспачливо. - Та-ж у мене найбільшої виробки на 85 карб. на місяць!… І на хліб, і дітям, і на все ж треба?…
Але, що ці нужденні шевські обрахунки райвиконкомську бухгалтерію обходять?!
- Вирахувано, значить, плати! - командує податковий агент.
Навіть, коли згодом райвик зменшив оподаткування Куцому, як члену спілки кустарів, до 2 карб. за кв. сажень, бухгалтерія райвиконкомська все ще по 4 карб. 69 коп. вимагає…
Оце, на практиці, така «увага» до кустаря, організованого в Божедарівці, виявляється. «Допомога» розвитку нашої кустарної промисловости кволої здійснюється…
Надзвичайно «чутливий» апарат райвиконкомський в Божедарівці. І крок в крок з життям по правильній лінії йде та тісний контакт з трудовим населенням тримає.
І ще втішніше, - пресою радянською Божедарівський РВК'а «цікавиться». Особливо на замітки, що хиби райвиконкомівські виявляють, пильну увагу РВК звертає.
І на селькора Куцого, того ж таки шевця Божедарівського, увагу свою найбільшу звернув Райвик. Бо ж добре знали райвиконкомівці, що Куцого замітки про безгосподарність Райвику та про зловживання РайЗУ в «Червоному Гірняку» друкувалися.
І дякують Куцому. Гарненько «дякують». Ото ж і страховочки 39 карб. 85 коп.… І сільгоспподаточок за невикористану земельку, що куркулики випасували. І полегшення місцевого оподаткування до 4 карб. 69 коп. за сажень… І суди…І виселення… І руйнація всього господарствечка шевцевого…
Дуже, дуже любить селькора Божедарівський Райвик. Пильною увагою його оточує. За корисну громадську роботу щиро дякує…
А хто ж за Куцого, за селькора шевця того віддячиться? Мабуть доведеться чи ОкрРСІ, чи прокуратурі потурбуватися.
Гр. Петрович.
Від наших кореспондентів
Клаптики тяганини й бюрократизму на периферії
Коростенський окрвиконком звернувся до всіх окружних та районних установ з обіжним листом в справі найбільш повного й своєчасного обслуговування робітниче-селянських мас. Цей же лист встановлює, що скарги селян та робітників мають розглядатися не довше, як протягом 7-ми днів.
Але чи провадиться це в життя? Наведемо кілька фактів.
Гр-на с. Обиходів, Кучевського, оштрафували на 8 карб. за лісопорушення. Він подав скаргу до окрвиконкому, що його неправильно оштрафовано. Окрвиконком надіслав скаргу Кучевського до Народицького РВК'у на висновок. Чотирі рази нагадувалося райвиконкому прискорити цю справу, але заяви Кучевського з висновком райвиконкому нема й досі.
На гр-на с. Кацовщини, Грабовця Григора нараховано с.-г. податку за пару коней, але в нього тільки один кінь. Грабовець подав до окрвиконкому скаргу. Окрвиконком надіслав скаргу до Народицького РВК'у для розслідування. Але ось вже минає 4 місяці а наслідків ще нема.
До Овруцького райвиконкому 27-го грудня 1926 року було надіслано на висновок заяву Черепинського сільського товариства взаємодопомоги про передачу СТВ млина. Не зважаючи на трьохразове нагадування, райвиконком ніякої відповіди й досі не надіслав.
Громадяне с. Ігнатполя, Овруцького району, здавна відомі, як лісопорубщики. Народницьке підлисництво звернулось 27-XI-26 року до ОВК'у з проханням вжити заходів до припинення свавільних порубок. 1-го грудня окрвиконком запропонував Овруцькому РВК'у виявити лісопорубщиків, та тих, що купують у них крадений ліс і притягти їх до відповідальности. Вже тричі нагадувалось РВК'у, щоб він повідомив, що в цій справі зроблено, а відповіди все нема.
Гр-н с. Зелениці, Барашівського району, Рихальський Іван ще в червні 1926 року подав до Барашівського РВК'у через сільраду клопотання про надання йому пільги при призові до Червоної Армії. Він на ці пільги мав законне право. Але райвиконком поставися до цієї справи недбайливо, нікуди не передав заяви й Рихальського було призвано до армії. Рихальський через Миколаївську РСІ надіслав про це скаргу. Окрвиконком запитав у Барашівського РВК'у пояснення та ще три рази пропонував відповідь прискорити, але мабуть рак швидче свисне ніж окрвиконком відповідь матиме.
Коростенський окрсоцзабез ще в 1924 році одержав для росповсюдження на 1.600 крб. облігацій селянської позики. Здавалось би, що з 1924 року давно б пора закінчити розрахунки за позику, але й до цього часу за соцзабезом рахується 517 крб. нереалізованої позики, а на запитання прокуратури соцзабез щороку відписується «надіслано роспорядження всім райТВД про дачу пояснень». Пояснень ніхто не надсилає, а гроші лічаться за кол. головами райТВД.
Де-хто з цих товаришів виїхав вже зовсім з Коростенщини і… завіз з собою державні гроші. Отак росповсюджуюмо позику…
Наведені факти - лише одна маленька частина тієї тяганини й бюрократизму, що є в наших установах, і до боротьби з ними треба притягти всю радянську суспільність.
А. Р-н.
Що найважливіше в шефській роботі
Основне завдання шефства - «допомагати селу в його культурному розвитку». На великий жаль мусимо зазначити, що не всі шефи добре розуміють, як саме треба допомагати селянству і через те часто даремно витрачають свої сили та кошти.
Ось, наприклад, робітники Смілянці, на Шевченківщині, зайнялись проводкою дроту в підшефне село для майбутньої електрики; в Капитанівській, Смілянській, Городищенській та в інших цукроварнях надриваються, наділяючи сельбуди і хати-читальні газетами та літературою.
Треба звернути увагу на те, що матеріяльна допомога шефів, скільки би сил вони не покладали, є дощовою крапкою в морі тих потреб, що зростають перед новим селом. І при такій постановці шефроботи у селянства з'являється безпідставна надія, що шеф у всіх галузях неодмінно допоможе. І село буде чекати цієї допомоги, не виявляючи ніякої власної ініціятиви. Шефам треба знати, що культурний розвиток села йтиме вперед, коли селянсто само, своїми власними силами почне будувати нове життя.
Отже, завдання шефа полягає не в тім, щоб давати селу подарунки, або провадити замість них ту чи іншу роботу, а в тім, щоб направити роботу на селі і допомагати селянству, зміцнюючи його організації та розбуркуючи його ініціятиву.
Успіх шефської роботи повинен вимірюватись не кількістю подарунків, газет, підручників, проведених сухих лекцій на селі і т. д., а конкретними й практичними досягненнями самого села - кількістю селян-передплатників газет, журналів та книжок, поліпшенням роботи кооператива, комітетів взаємодопомоги, землевпорядкування і т. ін.
Шкаруна.
До районування інспектур посередніх податків
(В порядку обговорення)
План районування посередінспектури, що його розробив НКФ УСРР, передбачає, між іншим, залишити підвідділ посередінспектури в Житомирі з підлеглістю йому округам Бердичівської, Коростенської та Шепетівської.
Про недоцільність такого районування ми й хочемо забрати голос.
Бердичівщина являє з себе одну з активніших по акцизах округ. На території Бердичівщини в 1926-27 р. працювало 10 цукроварень, рафінарний завод, чотири гуральні, тютюнова фабрика, низка медоварених заводів, красилень, броварень. Правда, чомусь ОФВ Бердичівщини має лише 4 участки посередінспектури, проте, треба зазначити, що по масштабу один участок інспектури Бердичівської округи має більше підакцизних підприємств, ніж вся Житомирщина. Непорозуміння з визначенням числа участків посередінспектури на Бердичівщині має, очевидно, ті ж причини, що штовхають тепер НКФ залишити підвідділ посередінспектури в Житомирі та закрити його в Бердичеві. На нашу думку, причина ця полягає недостатній освідомлености робітників НКФ з дійсним станом на місцях. Бо по акцизах Бердичівщина дала за 1925-26 рік біля 26 міл. крб., а в 1926-27 р. передбачаються ще більші поступлення.
Треба взяти на увагу й те, що Житомир далеко від залізничної магістралі «Шепетівка - Бердичів - Харків» і для того, щоб попасти до Житомира з Шепетівки, треба доїхати до Бердичева, зробити пересадку і тільки після цього попадеш в Житомир. Те саме і з подорожжю з Житомира до Харкова, спочатку їдуть на вузлову станцію Бердичів, а тоді вже пересідай на харківський потяг.
Гадаємо, що в план районування підвідділів посередінспектури слід внести поправку. Підвідділ треба лишити в Бердичеві, приєднаши до його округи: Житомирську, Шепетівську та Уманську, з якої для того, щоб дістатись до Київа, куди її приєднує проект НКФ, треба проїхати повз Бердичева й зробити зайвих 140 верст. До Київської округи замісць Уманської, слід приєднати Коростенську округу.
Такі зміни проекту НКФ спричиняться лише до поліпшення керовництва роботою посередінспектур. Крім того, матимемо справжнє наближення апарату посередінспекторів до тих підприємств, що виробляють підакцизну продукцію.
П. Пироцький.
