Махно і Махнівці
Про українські повстання.
Подаю коротеньку історію й картину життя групи Махна, яка ще від осени 1918 р. оперує на Правобережжі.
Недавно довелося мені перебути кілька днів серед Махнівців і пізнати їх блище. Зазначую, що перебував я між ними не як військова людина, а як письменник-літописець. Один з дуже близьких людей самого Махна росказує про початки „Махнівщини" таке:
- „В 1917 році підчас революції повернувся з каторги Нестор Іванович Махно в рідне село Гуляйполе Олександрівського повіту і тут зараз заснував партію „анархістів". Членів в партії було трийцять. Самого Махна, що був засланий за політичний злочин як гімназист 6 кляси на каторгу, зробило девятьлітне життя каторжне життя анархістом. Він постановив нищити і непризнавати ніколи ніякого правительства, що диктує народові свою волю. Народ повинен правити сам собою через вибраних для цього людей. Партія гуляйпільських „анархістів" працювала аж до приходу Німців на Україну досить явно, та тепер мусіла уже ховатися. Річ ясна, що не були це ніякі анархісти. Махно сам виїхав з малим відділом через Таганріг і Ростів на Царицинський фронт щоби битися з більшовиками. Та тут московські монархісти хотіли його арештувати як анархіста, тому він повернувся з товаришами у рідні сторони і оселився в Дібровськім лісі біля села Большої Михайлівки в Олександр. повіті. З цього ліса нападав Махно на німецькі відділи і роззброював їх. Вістка про ці напади рознеслася по всій губернії і в Дібровський ліс подались ватагами всякі незадоволені та покривджені люде. Махно розпоряджав покищо відділом, що складався з 200 узброєних повстанців. Німці кілька разів атакували Махна, але все безуспішно. В лісі, що займає 2000 десятин, Махнівці знали кожну стежечку, нападали їх, відбирали зброю і вирізували. Ватага Махна зростала з кождим днем. В останніх днях жовтня 1918 р. Махнівці очистили від Німців весь Олександрівський повіт і частину Маріюпільського, причім здобули від них кілька гармат і скорострілів. Рівних відвагою у ватазі було двох: Махно і Щусь. Повстанці вибрали своїм вождом Махна, тому що був більше освічений чим Щусь. 19. лютого (ст. ст.) 1919 м. Олександрівськ заняли московські більшовики і зараз же скликали селянсько-робітничий зїзд. „Гуляйпільська анархія" (як називали тоді Махнівський рух) почала працювати. Вислідом цеї праці була рішуча постанова селян і робітників, які на зїзді не признали більшовицької влади, тільки, опираючись на військах повстанців, оснували „Виконавчий повітовий комітет селянсько-робітничих рад", себто рід свого правительства. Більшовики були безрадні. Напирали на них добровольці і в нутрі краю мали збунтовану масу. Спершу старалися при помочі своїх агітаторів розложити повстанську армію, що числила тоді 30 тисяч штиків! Та повстанці вилапують більшовицьких агітаторів і вбивають, або найрадше кидають з височезного мосту на Кичкасі в Дніпро. Рівночасно повстанці бються з добровольцями, а також виступили збройно проти військ Директорії тому, що земельний закон Директорії дозволяв набувати селянам найвище 40 десятин землі за викупом. Махнівці стоять на становищі, що вся земля поміщиків переходить даром на власність селян. В двох битвах під Синельниковом і Катеринославом розбили вони війська Директорії, а самі подалися всею силою проти добровольців. За цей час в с. Гуляйполі відбулися три прифронтові військові зїзди, які ухвалили відділитися зовсім від московського диктаторства. Більшовицьке правительство 16. 9. ц. р. оголосило Махна поза законом і візвало, щоб військо його здалося зі всім майном їх. Тоді Махно зложив командування, а за ним 20 тисяч повстанців розійшлося по селах, решта перейшла до більшовиків. Сам Махно заховався в економії Вельмаса біля Олександрівська.
Довго не скучав. По кількох тижнях скликає „братів", відправляється між більшовицькі частини в с. Томаківку і перетягає їх на свою сторону (це були ті частини, що підчас розлому махн. армії перейшли були до більшовиків). Спершу задумують Махнівці окопатися на Хортиці і навіть розпочали були вже роботу, але вкінці покидають цю думку, оставляють у Великім Лузі та на Хортиці одну свою частину, а самі подаються проти більшовиків. Більшовики покидають фронт проти добровольців і йдуть за ними. Біля ст. Сохвіївки прийшло до бою, в якому Махнівці розгромили більшовиків. На 5 годин захоплюють м. Єлисавет, вибивають більшу залогу, набирають муніції і в с. Компаніївці лучаться з військами отамана Григоріїва проти більшовиків. Григоріїв людина освічена, хоробра і добре вишколена у воєнній штуці. Його обози тягнули воли, а навіть сам він їздив за ними. Григоріївці це були добрі козаки, переважно національно свідомі Українці, старшин мали освічених. Разом з Махнівцями розбивають кілька разів більшовиків (під Шестаківкою, Трепівкою і т. д.). 27. липня (ст. ст.) в с. Сентово відбулася воєнна нарада обох таборів. Махнівці були за тим, щоби йти на захід і лучитися з військами Директорії, Григоріївці, щоби остатися і дожидати Денікінців та покищо враз з ними бити більшовиків. На другий день відбулася „чорна рада" в присутности війська і селян на площі в томуж селі. Григоріїв і його трьох старшин обстоювали при своїм. Їх чотирьох зараз-же убито на очах всіх (сам Григоріїв дістав 15 куль). Тоді Григоріївці в числі двох тисяч перейшли без протесту до Махнівців. Тепер повстанці подаються на ст. Мала Васка і розбивають більшовиків. До більшого бою приходить в с. Глодоси. Тут убито 500 комуністів, а 900 взято в полон. Полонених розброювали, читали їм свої „лозунги" і розпускали. В дальших битвах переходять більшов. полки до українських повстанців, а на ст. Помошній забирають в них 30 гармат та 200 скорострілів. Небаром приходить до боїв з російськими добровольцями. Повстанці розбили їх 13 разів, та вкінці мусіли відступити від Помошної, перешли через Ново Українку і Плетений Ташлик до Ново Архангельська, опісля до торговиці. Тут довідалися, що українські повстанці Зеленого заняли були м. Уман, але більшовики відобрали його. Зараз-же відправлено два повстанські полки, вибити з Уманя більшовиків. Та вони завернулися, бо розвідалися по дорозі, що війська Директорії увійшли в місто. Від того часу зовсім окремо Махнівці бються з військами Денікіна і вже кілька разів прорвали його фронт та вибили з кільканайцятьох сіл.
Ось коротенька історія „Махнівщини" переповів мені оден з Махнівців.
Армія Махнівців це переважно кіннота, піхота їздить вся на повозках (качанках), забраних по економіях. Заосмотрена вона у всі роди зброї і технічні матеріяли. Все це здобуто на ворогах. Воюють партізанськими відділами. Звичайно стягають всі сили в оден район, проломлюють фронт і женуться на зади ворогові. Опісля вертають назад широко розтягненими лавами і по дорозі виловлюють все. Старшин убивають, а салдатів по перечитанню їм своїх „лозунгів" відправляють на Московщину. З полоненими не обходяться по звірськи, про це оповідають самі селяне. Їх обоз виносить 5000 повязок і підвод. Ранених забірають з собою і возять; тяжко ранених тільки на їх бажання добивають. Від початку повстання до сьогодняшніх часів возили 4 тисячі ранених з собою. В бою Махнівці дуже відважні. За непослух або зраду на місці убивають. В їх армію приймають кождого, хто зголоситься. Можна й кожного дня за дозволом командування виступити з армії. В армії, що числить сьогодня близько 30 тисяч людей і поділена на сотні, полки та бриґади, є дві партії: націоналістична, себто українська, і безпартійна, або байдужа до національностей. Перша ґрупа постійно росте. Армія має досить великий процент інтелігентів, як лікарів, учителів, учительок, а навіть людей, що відомі добре з передвоєнної ще укр. літератури. Культурно-освітній відділ працює безупинно. Він кромі відозв, улаштовань лєкцій для повстанців та аґітації, видає власний часопис на українській і московській мові. В тому відділі стрічав я панночок навіть з аристократичних родів, з універсітетською освітою. Повстанці, що переважно селяне, потомки Запорожців, Катеринославської та Херсонської губернії, а також Таврії. Одіті всяко, майже кождий оперезаний червоним або зеленим поясом. В кождого по кілька револьверів, за обома холявами чобіт, за поясом, в кишенях. З чорних, запущених облич видко, що для тих людей життя не представляє ніякої вартости. Набої і зброю мусять добувати від ворогів, харчі дістають від командування, але часто й самі стараються поодиноко. Їдять обід чи вечеру гуртками з одного казана. Звичаї у них, а навіть рухи, як в козацьких постатей з історичних повістей або малюнків. Це воскресіння козаччини представленої Кулішем. Здобуте майно шанують, напр. дотепер тягають кільканайцять здобутих авт і кількадесять мінометів возили за собою.
Сам Махно, якого всі називають „батьком" (він і підписується так на документах) невеличкого росту, одітий звичайно в синій однострій, в сивій шапці, має 33 роки. Обличчя брите, монгольського типу, на голові довжезне волосся. В кождому бою стоїть в першій лінії і сам веде повстанців на ворога. Має молоденьку жінку, незвичайної краси, з універсітетською освітою. Вона щира Українка, дуже розумна, самостійницьких поглядів. Їздить постійно з чоловіком. Сам Махно говорить слабо по українськи, бо, як сам каже, забув через девять літ в каторзі. Заявляє все, що так довго зі своїми козаками не положить зброї, доки не стане на Україні чужинців-наїздників. Народ повинен на Всеукраїнських Установчих Зборах вибрати правительство, яке він зараз признає. Махнівці, як оповідають, мають всюди на задах ворога своїх людей, які в слушний час повстають. Недавно були вже з Катеринославщини в його штабі селяне і сповістили, що 3000 повстанців бє добровольців. Селянство в цьому районі, де тепер оперує Махно, відноситься повздержливо і мовчазно. Кацапів вилучують Махнівці зі своїх частин і саме тепер відправляють в Московщину. В їх частинах є навіть кількох Турків, Сербів, Татарів, були й Мадяри та инш.
М. Ірчан. УСС.
Примітка: Отся інтересна записка може послужити за зразок як описувати українські повстання. Булаб вона ще цінніша, якби описано табор укр. повстанців, їх штаб, поодинокі типи, дві-три розмови зі старшинами й звичайними повстанцями як також обстановку й час цих помічень і розмов.
На підставі оповідань старшин УСС, які стоять близько терену занятого повстанцями групи Махна, можу деякі описи автора доповнити: Махно властиво не має піхоти, бо вони їздить на двоколових візках - як за часів староєгипетської й асирійської держави. На кождім візку сидить двох повстанців і одна або дві жінки, які в часі наступу счиняють великий крик, чим наводять паніку на ворога. Та „піхота" пересувається з місця на місце неймовірно скоро. Крім цеї піхоти й кінноти має Махно також артилєрію. Оповідають, що має також два верблюди, які викликають загальне заінтересування й роблять йому рекляму між народом. Тактика Махна зовсім ориґінальна. В часі наступу „штаб" розвязується й кождий „штабовець" іде зі своїм відділом в бій. Остає тільки оден старшина, який має завдання орієнтуватися в перебігу битви. Просвітний відділ в групі Махна працює гарно. Махно змобілізував до нього кількадесять учительок. Він має для потреб свого війська власний скарб. Теріторії не має, бо переноситься з місця на місце разом з усім своїм добром, обозом і раненими.
З мого дневника, том. V., під датою 28. вересня 1919.
Д-р О. Н.
